Українську радіопрограму в Люксембурзі веде уродженка Слобожанщини

Ірина Мироненко 03.08.2022 у 12:57 409

Ірина Скрипак від 5 березня 2022 року живе в єдиному у світі Великому Герцогстві. В Україні вона змінювала спеціальності – від технологій виробництва молочної продукції, ресторанного бізнесу до філософії культури й журналістики. Тепер переконалася: втеча від війни іноді відкриває можливості робити те, на що не зважувалася раніше чи посилалася на брак часу. Ірина веде радіопрограму для переселенців з України, навчає дітей біженців, записала аудіогід для міста Еш – нинішньої культурної столиці Європи.

 

Українську радіопрограму в Люксембурзі веде уродженка Слобожанщини

«Трохи здорового глузду та віра допоможуть не втратити реальність»

Так значно пізніше написала мені Ірина, з якою познайомило Харківське обласне радіо. На одну з моїх програм вона зателефонувала як постійна слухачка з Лозової, охоче відгукнулася на запрошення побувати у студії, побачити «радіокухню». Тоді після технікуму вона почала працювати з їжею матеріальною. Її сферою були технології на комбінаті з переробки молочної сировини. Дівчина любила поезію, сама експериментувала з метафорами й римами, але поступилася аргументам мами, що робота повинна приносити не лише радість, а й годувати. Після радіоекскурсії, під гарний настрій записали експромтом вірші та роздуми Ірини про вибір – віри, любові, професії. Після того вона час від часу озивалася, ділилася змінами в житті.

Ковідний карантин привчив радійників до дистанційного запису розмовних програм. Отак я постукалася до Ірини, яка  вже стала головним редактором видавництва, опікувалася не тільки книжками, а й науково-популярним журналом «Колесо життя». Він призначений для тих, хто прагне відкривати свій потенціал і досягати успіху.

 

 

 

Логотерапія, лікування словом – ще й таку місію окреслювала редакція журналу-тренінгу. Його підзаголовок – «Шлях душі  в реальному житті». 

Через війну – до самореалізації

Ірина розповіла, що її перше місце роботи (біля молока) і далі навчання на спеціальності «ресторанний бізнес» в Харківському університеті харчування та торгівлі визначені майже генетично. Дід пройшов нацистські й сталінські табори. Де вже за таких випробувань родині наїдатися досхочу.

Ірина давно не опікується виробництвом харчів і навіть ресторанним бізнесом, але її нинішня  робота у Люксембурзі – столиці однойменної європейської країни, ставлення до своєї самотності поза Батьківщиною, сподіваюся, зацікавить і вас.

Спершу – про рік 2020-й.

Ковід-карантин Ірина провела у квартирі з книжками, кішкою і чернетками власних статей. Психологічно підтримували і дистанційні заняття вокалом.

Непевність і невідомість вірусної загрози підштовхнули: досить вагатися, варто здобути другу вищу освіту, що кардинально відрізняється від обраної для неї мамою. Тож використала карантинний час для написання магістерської роботи з філософії про виклики самотності в умовах пандемії та подолання криз власною творчістю. «Якщо у вас якась недорозвинена сфера (родина, кар’єра, самореалізація), то за аналогією з колесом справи не покотяться успішно» – такий висновок Ірини.

Самотність вона розглядає як «глобальний соціальний феномен, а не лише ознаку певних соціальних та вікових груп, як було до ХХІ століття: самотність як усвідомлений вибір відлюдників або жереб долі декого з людей похилого віку. У глобальному світі самотність стала наріжним каменем сучасності внаслідок засилля екранної культури та поширення віртуальної реальності, а також пандемії коронавірусу, яка призвела до граничної ситуації – примусової соціальної дистанції та тривалої ізоляції мільйонів людей по всьому світу».

Скільки б не пропагували командну роботу, художник, письменник та й часто науковець без усамітнення не втілить своїх інтуїтивних осяянь чи вже окреслених намірів.

Варто цінувати переваги самотності. Чому? Читаю далі Ірину Скрипак.

«Вихід у граничну ситуацію буття, як-от: відлюдництво, війни чи карантин 2020–2021 років, може сприяти переходу від самотності до справжньої свободи і самореалізації».

Перевірка ізоляцією, соціальною дистанцією, обмеженнями і страхами у лютому 2022 року продовжилася для мільйонів українців трагічними буднями війни, а для багатьох – втечею з рідного дому, дорогами до порятунку.

Щоб життя не нагадувало їзду на квадратних колесах, окрім філософського факультету Ірина кілька років тому навчалася у школі ораторського мистецтва, а також на мовних курсах з англійської та італійської. Можливо, десь глибоко дрімало бажання юності стати радіоведучою, щоб «…Слова та голос — більш нічого./А серце б’ється — ожива,/Як їх почує!.. Знать, од бога/І голос той, і ті слова/Ідуть меж люди!» Так писав на чужині, в солдатчині, Тарас Шевченко.

«Комусь війна дала можливість почати нове життя»

Як приживається Ірина Скрипак в іншій країні та що робить у спонтанно обраному при польському кордоні місці евакуації – Люксембурзі? Тоді, у перші березневі дні, утікала від повномасштабної війни з невеликою валізкою і своєю кішкою. Планувала дістатися до знайомих углиб Польщі. Кішка завовтузилася, Ірина зупинилася і серед численних волонтерських транспортів прочитала табличку. «Люксембург. Можна з тваринами». Черговий вибір було зроблено. Жартує: «Тимчасовий притулок для нас обох обрала кішка».

Невдовзі з Люксембурга на хвилях АРА сіті радіо вийшла перша програма Ірини Скрипак «Червона калина», адресована українським біженцям.

Загалом у цій країні мешкає 6 тисяч українців. Усього населення – 600 тисяч, половина з них емігранти.

Трапилася мені група у соцмережах «Україномовний Люксембург». І першим вистрибнуло: «Я з Ірпеня. Можу запропонувати ламінування вій». І за ним: «Я з Харкова, практикую хатха-йогу з 2014 року, запрошую на заняття у парку». І далі – консультація юристки «Чому у біженців з України проблеми з пересуванням між країнами ЄС та поверненням з України?» І навіть призначали зустріч для охочих у День незалежності України – відсвяткувати і зібрати кошти «на Перемогу». І теж поряд – самотня вчителька історії шукає роботу няні чи помічниці по господарству. Їй відповіли: «Шукають гіда по Люксембургу. І це не вперше. Ви можете зробити екскурсію?»

Уявляла, що оці дописувачки й дописувачі (чоловіки теж є, хоча значно менше) можуть бути слухацькою аудиторією шоу «Червона калина». З інтерв’ю, піснями, віршами, порадами щодо особливостей люксембурзького життя.

Усі випуски доступні для прослуховування на сайті Ara city radіo: https://www.ara.lu/shows/chervona-kalyna/

Уперше зацікавила знаннями 6- і 16-річних дітей

Паралельно із підготовкою і записами  радіошоу «Червона калина» до середини липня вона вчителювала.

Школу Nightingales (Соловейки) було створено спеціально для українських учнів на базі міжнародної школи École international Mondorf-les-bains у Люксембурзі. Три місяці діти віком від 6 до 16 років у різних групах збиралися на уроки з англійської, люксембурзької, французької та німецької мов, математики й етики, мистецтва, країнознавства, спорту й музики.

Для Ірини педагогічний досвід став перевіркою на міцність характеру, бо завдання і групи діставалися їй від найменших до найстарших.  «Я вперше відчула себе у ролі людини, яка  хоче пробудити цікавість до знань, прагне вплинути позитивно на чиїсь життя»,    розповіла вона.

 

Аудіогід українською для культурної столиці Європи

 

Щороку Європа обирає культурну столицю, і в 2022-му нею стало друге за величиною місто Люксембургу  Еш-сюр-Альзетт.

Ірина Скрипак познайомилася  з композиторкою, виконавицею і дослідницею музики Catherine Kontz-Växby (Кетрін Контц-Ваксбі). Кетрін – єдина жінка, яка написала і поставила оперу в Люксембурзі. Нині Кетрін живе і творить у Лондоні. Для своєї батьківщини і нинішньої столиці культури Європи  вона підготувала аудіопрогулянку річкою Альзетт, яка протікає під містом Еш: Wou d’Uelzecht.

Супровід культурною столицею Європи звучить англійською, німецькою, люксембурзькою, італійською, португальською, французькою, арабською... І українською! Кетрін запросила Ірину взяти участь у цьому проєкті – перекласти текст і озвучити його українською. Також Ірині випала честь прочитати поему національного поета Люксембургу ХІХ століття Дікса (псевдонім Едмонаде ла Фонтена) в оригіналі, люксембурзькою мовою.

Прогулянку можна здійснити віртуально і послухати музику й тексти  на сайті проєкту: http://www.catherinekontz.com/wouduelzecht/

На фото (від лівого краю): перекладачка і український голос проєкту Ірина Скрипак (Україна), музикантка, композиторка і авторка проєкту Кетрін Контц-Ваксбі (Люксембург), письменниця і авторка текстів  екскурсії С.Л. Грейнж (Велика Британія), 

Маршрут підходить для баггі, скутерів та крісел з колесами. Екскурсією може насолоджуватися вся родина. «Чому б отак не провести день, пообідати в дорозі та сприйняти Еш новими очима й вухами!» – закликають авторки проєкту. І застерігають, де саме є пагорб з ухилом, тобто людині у кріслі з колесами потрібен компаньйон.

Перший крок до статусу одного з українських міст як культурної столиці Європи намагався зробити Український культурний фонд, коли  оголосив конкурс на малу та велику культурну столицю України. 2020 року малою культурною столицею обрали Славутич — наймолодше місто України, а великою культурною столицею став Маріуполь. 2021 рік ці міста мали б такий статус, якби не панувала пандемія. Тепер цьому завадила війна.

Але для кожного і кожної з нас столицею дитячої радості може залишатися не тільки велике місто, а й маленьке село рідної бабусі. Хай ті крихітні столиці та їхні давно дорослі діти витримають і переживуть нинішні випробування.

Якщо турботи про безпеку не домінують, варто  не автоматизувати повсякденні справи під час війни, завантажувати себе не тільки фізично, а й шукати, чи не відкриються  можливості для відкладених, замулених рутиною планів і мрій молодості. Погоджуюся зі словами Ірини Скрипак: «Як починається велика пригода? Із  внутрішнього відгуку, із готовності продовжувати шлях за будь-яких обставин».

 

Ірина Скрипак «Дзеркальний лабіринт»

https://www.youtube.com/watch?v=-20r0kaiLE4

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини