Багата Слобожанщина особистостями європейського масштабу. Чугуєв дав світові Іллю Рєпіна, Зміїв – Ольгу Смирнітську. Сьогодні місцеві краєзнавці пропонують увічнити її пам’ять.
– Ольга Смирнітська – перша українка-композитор, – каже директор Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька Каразінського університету Сергій Куделко. - Тут доречно згадати легендарну Марусю Чурай, авторству якої приписують безліч чудових пісень. Але вона жила XVII столітті, і свідчення про її творчість збереглися лише непрямі. Тому офіційно ми можемо назвати першою жінкою-композитором Ольгу Смирнітську (1837 – 1920).
Василь Миколайович Смирнітський, батько Ольги, походив із досить багатої дворянської родини. Як було прийнято у дворянських сімействах, присвятив себе військовій службі. Досягши чину штабс-капітана, одружився з купецькою донькою Євдокією Гороховою.
Так зійшлися в одному сімействі аристократизм та заповзятливість. Як зазначав ще Лермонтов, сучасник Смирнитских, чого нині ганяється аристократія? Вона ганяється за капіталами. А капітал ганяється за титулами.
1837 року в сім’ї Смирнітських народилася дочка Ольга. Спочатку вона здобула домашню освіту і багато часу проводила в будинку своїх дідуся та бабусі Горохових у Зміїві на вулиці Покровській, 29.
Фото Андрія Кравчука
Особливий благодійник
Дід Ольги був незвичайною людиною і залишив себе пам’ять в історії Змієва.
У 1805 році преосвященний Христофор Сулима на прохання громадян, згідно з Найвищим конфірмованим планом міста, благословив, замість колишніх тоді в цьому місті дерев’яних церков – Троїцької, Покровської та Петропавлівської, спорудити кам’яною будівлею одну Соборну церкву в ім’я Св. Живоначальної Трійці, з двома межами: Покрови Пресвятої Богородиці та Першоверховних Апостолів Петра та Павла.
Філарет Гумілевський в «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» писав:
«Освящение главного престола во имя Живоначальной Троицы совершено было в 1814 году протоиереем Харьковского Успенского собора Андреем Прокоповичем. Придельный храм, с правой стороны, во имя Покрова Пресвятыя Богородицы, освящен в 1822 году первоприсутствующим и благочинным протоиереем Дмитрием Сильванским; а с левой, во имя Бого отца Иоакима и Анны, освящен в 1823 году. Посвящение придела сего, не согласное с начальным предположением о нем, разрешено по вниманию к просьбе особенного благотворителя нового храма Иоакима Петровича Горохова, который пожертвовал на его постройку до 6000 руб. серебром. Желание прихожан иметь храм в честь Первопрестольных Апостолов, которые издавна были призываемы ими в молитвах, исполнилось в последствии».
Зміїв. Собор Трійці Живоначальної. Не зберігся.
Метру Жану від незнайомки
Ну а шлях тямущої дівчинки Ольги Смирнітської вів далі – до столиці імперії. Батьки визначили її в петербурзький інститут шляхетних дівчат, де вона навчалася класичним і європейським мовам, математики, рукоділля і, звичайно ж, музики. Вона була настільки захоплена музикуванням, що почала писати романси на вірші модних поетів, музичні п’єси та композиції.
Вона писала романси на вірші Лермонтова, Пушкіна, Фета. Наприклад, відомо, що у 1856 року у Петербурзі М. Бернардом було видано її романс «Если жизнь тебя обманет» на вірші Пушкіна.
До кінця 50-х років Смирнітська була вже автором кількох опублікованих романсів, і деякі з них супроводжувалися посвятами великим європейським знаменитостям.
Критики помітили її творчість і відгукувалися про «композиції пані Смирніцької» цілком похвально.
Девушки за пианино. Картина Пьера Огюста Ренуара
Так у надрах світських музичних гуртків поступово сформувався тип вільного артиста-аристократа, тобто музиканта (виконавця, композитора), який займається музикою на професійному рівні свого часу, але лише заради власного задоволення. Цей тип авторів, як чоловіків, так і жінок, прийнято називати «освіченими дилетантами». Проте, саме це породило високий статус композитора. Адже, як правило, вони грали в салонах у дворянсько-княжому середовищі спільно з собі рівними. Виходячи з збережених документів, а також з історичних свідоцтв, можна стверджувати, що жінки-композитори брали активну участь у культурному житті XIX століття, і їхня роль у становленні професійного музичного мистецтва дуже значна.
1856 рік. У Петербурзі вони зустрілися. Дев’ятнадцятирічна дівчина-композитор Ольга Смирнітська та метр музичного мистецтва Йоганн Штраус (1825 – 1899).
Кажуть, спочатку «король вальсу» отримував романтичні презенти від таємничої прихильниці, яка надсилала після кожного концерту букет білих троянд із запискою: «Метру Жану на знак захоплення від незнайомки».
Штраус довго мріяв дізнатися, хто вона. Нарешті йому представили Ольгу Смирнітську, дочку відставного підполковника, котрий знімав у Павлівську під Петербургом дачу.
І хоча прийнято вважати, що чоловіки «люблять очима», я думаю, не лише мила чарівність Ольги, а й неабиякі музичні здібності, та емоційна сила, властива від природи українським дівчатам, вразила «короля вальсу» у саме серце.
«Ольга! Так візьми ж моє серце, щоб воно могло довести Тобі, як любить Тебе, щоб воно без залишку віддало те, що послано йому Самим Творцем!.. З сьогоднішнього дня я живу тільки надією не покидати тебе ніколи, належати Тобі… дитя», - пристрасно напише Штраус в одному з листів.
Штраус став включати до репертуару своїх концертів твори Ольги у власній оркестровці, а також романси. Один з них зберігся до наших днів і називається він «Перше кохання».
Одну зі своїх іскрометних полек «Бонбоньєрку» Йоганн присвятив Ользі. Так закохані називали таємні послання, якими обмінювалися з допомогою друзів.
Зрештою, справа дійшла до матримоніальних планів. Штраус робить Ользі Смирнітській пропозицію руки та серця. І отримав різку відмову від батьків нареченої.
Щоправда, купецька дочка Євдокія Якимівна, уроджена Горохова, сама не була дворянського походження, але допустити шлюб дочки з «безрідним» музикантом і євреєм, який прийняв католицтво, це було вище за її уявлення про «пристойність».
Що ж, його покликання – розважати публіку, а прагнення Євдокії Горохової зберегти для своєї улюбленої доньки благородне звання, про яке мріяли її предки.
Що цікаво, і мама Штрауса перспективу мати невістку з Росії гнівно відкинула, і сина на одруження не благословила.
Закохані продовжували таємно листуватися, незважаючи на заборони батьків. Очевидно, вони могли обговорювати романтичний план втечі, викрадення нареченої та таємного вінчання в якійсь провінційній церкві.
1860 року Штраус знову просив руки своєї коханої і знову отримав відмову. Композитор продовжував писати їй пристрасні листи. Так, після того, як дівчина подарувала йому свій локон, він їй написав:
«Цілувати твоє волосся – моє постійне заняття, я не можу спати, тому що думаю, що через це втрачатиму час».
Прощальний лист…
Пристрасному роману двох композиторів присвячено радянський фільм «Прощання з Петербургом» та книгу австрійського музикознавця Томаса Айгнера «Йоганн Штраус — Ольга Смирнітська. 100 листів про кохання».
Кадр з кінофільму "Прощання з Петербургом"
«Я закопався з головою у фонди міської бібліотеки Відня і несподівано виявив картки з анотаціями «Листи Йоганна Штрауса до Ольги Смирнітської», - написав про своє відкриття Томас Айгнер. - Уявляєте, що було зі мною? Я не вірю очам, вірю самому собі та замовляю ці листи. І мені видають стопку, вельми значну стопку, пожовклих листів. У моїх руках виявилися справжні свідки прекрасного і трагічного кохання Йоганна Штрауса та Ольги Смирнітської».
Залишаючи Петербург і їдучи до Відня, Штраус пише один із найтрагічніших листів у своєму житті:
«Ольга, дитино моя, ось хочу відкрити тобі моє серце, що я тебе шалено люблю. Ти вже знаєш, що мені неможливо жити без Тебе. Самі Твої дорогі мені листи можуть втішити мене тільки в той момент, коли я їх читаю, тому що позбавлення можливості Тебе бачити робить мене нежиттєздатним; я можу жити, тільки володіючи Тобою, ангел, тільки відчуваючи Твоє дихання, я можу зберегти своє життя. Мій біль з кожною хвилиною бути все далі від Тебе настільки великий, що я вважаю за краще померти, ніж виносити єту муку. У мене немає сил, я надто люблю Тебе, життя без володіння Тобою подібне до смерті для мене, - і краще буде для нас обох, якщо мене більше не буде. Я поза себе, і якщо навіть беру в руки Твої листи, щоб швидше трохи заспокоїтись, то відчуваю, нещасний, що все далі пароплав віддаляє мене від Тебе, так що й самі Твої листи не приносять мені більше втіхи. Я не можу більше думати, - я близький до божевілля, я відчуваю це. Небо, дай мені померти, - немає в мене більше радості життя, я не маю більше надії, мені не залишається більше нічого, крім смерті. На кораблі люди дивляться на мене як на божевільного, я помічаю, що викликаю здригання; скоро люди будуть зовсім уникати мене, і мене запруть у жовтий будинок, де я здохну, як звір. Дякую за Твої втішні листи, але для мене немає втіхи. Моя пристрасть з’їдає мене. Прощавай, ангеле, я не можу більше писати. Бог знає, що зі мною станеться. Вічно Твій, Жане».
***
1862 року Ольга вийшла заміж за офіцера Семенівського полку Олександра Лозінського (1840—1920), а Йоган одружився з оперною співачкою Йетті Халупецькою, яка виступала під псевдонімом «Трефц» (Henrietta Treffz).
Біографи зазначають, що Йетті була зовні схожа на Ольгу Смирнітську.
Йетті була старша за Штрауса на 7 років і до того ж мала сімох позашлюбних дітей від різних батьків. Проте цей шлюб виявився щасливим, Генрієтта стала вірною та дбайливою дружиною та імпресаріо чоловіка. Вона сприяла розквіту композиторського генія Штрауса. Він створює свої найкращі вальси: «На прекрасному блакитному Дунаї» (1866) та «Казки Віденського лісу» (1868), найкращі оперети. У його найзнаменитішій опереті «Летюча миша» одну з героїнь звуть Ольга.
1878: через шість тижнів після смерті Йетті Штраус одружився з молодою німецькою співачкою Анжелікою Дітріх. Невдовзі цей шлюб розпався.
У 1882 році Штраус одружується втретє і востаннє, на Аделі Дойч (1856-1930). Молоденька багата вдова банкіра годилася Йоганну в дочки, але «король вальсу» вмів і чарувати, і любити. Їхнє спільне життя склалося вдало. І на згадку про це залишився вальс «Адель», присвячений дружині.
Йоган и Адель
Перед смертю уси свої статки Йоган заповідав музичному суспільству. Аделі дісталася лише рента. Вона пережила чоловіка на 31 рік, повністю присвятивши себе збереженню спадщини чоловіка, створенню музею Штрауса та публікації його творів. Саме вона зберегла любовне листування чоловіка з Ольгою.
За своє творче життя Йоганн Штраус створив 496 творів, у тому числі 168 вальсів, 117 полек, 73 кадрилі, 43 марші, 31 мазурку, 15 оперет, комічну оперу та балет. Музикознавці вважають, що він зробив із танцювальною музикою те, що пізніше Гершвін зробив із джазом: підняв до симфонічних вершин.
А Ольга прожила з Олександром Лозінським довге подружнє життя до своїх останніх днів. Чи була вона щасливою? Ми не знаємо. Однак показово, що майже через півстоліття після смерті Ольги Василівни Смирнітської, її твори все ще включалися до збірок романсів, що свідчить про визнання та популярність її творчості.
А завдяки романтичним взаєминам із «королем вальсу», вона увійшла до історії європейської культури.
Що ж до батьківської спадщини та статків, то зберегти багатство не вдалося.
Все проходить: і кохання, і багатство. Залишається тільки музика… На віки.
Ще декілька актуальних новин на зараз