Миска щастя з Краснограда

Ірина Мироненко 22.09.2022 у 10:51 271

Красноградський районний краєзнавчий музей імені П. Д. Мартиновича не втілив задумане до власного ювілею, бо планувалося все на останні дні лютого. Але всупереч війні робота закладу не зупинилася. Влітку музейники організовували у різних місцях майстер-класи для родин  переселенців з дітьми, долучилися до програми «Освіта у надзвичайних ситуаціях».

Миска щастя з Краснограда

Український живописець, графік, фольклорист і етнограф Порфирій Мартинович 1922 року   став ініціатором і одним із організаторів Красноградського краєзнавчого музею. Цьому закладу він передав свою народознавчу колекцію і частину художніх робіт.

 Порфирій Мартинович, портрет роботи Опанаса Сластьона 

Мартинович був першим ілюстратором «Енеїди» Котляревського. До останніх днів життя залишався науковим співробітником музею. Під час голодомору свої невеликі заробітки віддавав  нужденним. Фінал його земного шляху був гірким – Порфирій Мартинович помер у рідній хаті взимку  голодного 1933 року від виснаження. На могилі художника у Краснограді встановлено сучасний пам’ятник.  Художник Опанас Сластіон писав про свого друга: “Він не міг терпіти ніяких обмежень, які перешкоджали йому цілковито віддатись улюбленій роботі”.

Віддаватися улюбленій роботі за будь-яких обставин звикли красноградські музейники. Директор закладу Наталія Швець розповіла: «Музей волонтерить без вихідних, влаштовуємо заходи для мінімальної кількості учасників. Співпрацюємо не тільки із місцевими майстрами. Познайомилася я із переселенцем, який працює на гончарному крузі. Є домовленість, щоб невелика група могла попрацювати – поліпити з глини.  Готуємося показати різьбу на гарбузах.

Є у нас маршрут на стару українську садибу. Влітку туди возили дітей, влаштували цікавий квест і пригощання кашею. Це етносадиба в Наталинській громаді Красноградського району. Проводимо акцію «Подаруй музею експонат», запрошуємо земляків і всіх охочих долучитися до формування фондової колекції. Наш музей з радістю прийме у подарунок старі фотографії, документи, предмети побуту, одяг, посуд. Усі подаровані експонати згодом стануть виставкою, яка розповідатиме про нашу історію».

Доповнила розповідь старший науковий співробітник музею Тетяна Козловська: «Влітку ми працювали з невеликими групами дітей внутрішньо переміщених осіб і тих, хто постраждав від війни. Співпрацюємо з різними благодійними організаціями, різноманітними школами, які створюють саме для таких учнів і дошкільнят. Екскурсійне обслуговування, майстер-класи, квести і локальні віртуальні подорожі з інтерактивними завданнями «Надзвичайний світ тварин» – це те, що можемо проводити. Одиничне відвідування або родиною чи групою 5-10 осіб у нас залишається за розкладом. Існує музейний сайт, сторінка в соцмережах. Не влаштовуємо масових зібрань, бо в нас є тільки приміщення, прилаштоване під укриття, а не бомбосховище за всіма правилами. Використовуємо можливості інших закладів. Наприклад,  у Краснограді є освітній центр «Еківокі» (мовні курси для дітей та дорослих; підготовка до школи). Ми спільно з ними проводимо майстер-класи, зустрічі до різних свят України.

До Дня Конституції підготували невелику виставку тематичних плакатів. Національна кухня – це теж частина знайомства з традиціями. Діти залюбки вчилися скручувати із тіста вергуни, а наприкінці спілкування «господиня» –  співробітниця нашого музею почастувала малечу смачною традиційною випічкою.

Започаткували ми інформ-ланч «Подаруй музею експонат».

Додам до цих слів Тетяни Козловської, що колись мене приємно  здивував  варшавський «Етносніданок для преси у музейній кавярні «Білий коник». Журналісти і в Україні, і в Польші не люблять ранніх прес-турів, заради яких треба поспішати на перший поїзд у метро. Але іноді подія того варта. Щоб привернути увагу до оновленої експозиції Національного музею етнографії у Варшаві,  його співробітники розмову почали у кав’ярні за чаєм на травах, з яблучним мармеладом і шарлоткою, а потім провели квест у залах із приглушеним світлом, щоб неяскравий ранок додавав таємничості манекенам у костюмах різних етнорегіонів, картинам і посуду. Журналістам представляли нові програми родинного відпочинку.  До речі, літо-22 вирізнялося тим, що екскурсії українською мовою в цьому музеї Варшави проходили безкоштовно, а підписи під експонатами дублювалися окрім англійської ще й українською мовою. «Порядок речей» – ця варшавська виставка відкривала для відвідувачів таємниці музейних фондів, які зазвичай не доступні для огляду.

Повернімося до красноградських справ. «Інформ-ланч»    одна із рубрик музейників на Фейсбук-сторінці. Під обід багато хто гортає стрічку новин, а під час широкомасштабної війни локальні позитивні повідомлення теж важливі. Рубрика «Експонат дня» знайомить з різними предметами. Мені сподобався куманець і пояснення до нього.

 «Назву цього ритуального посуду запозичено з тюркської мови [quman]. «Кумани» – це одна з назв тюркського кочового народу – половців. У КЗ «Красноградський краєзнавчий музей ім. П.Д.Мартиновича» Красноградської міської ради експонуються цілі «сімейства» куманців різних видів, розмірів. Це – колоподібний фігурний посуд, який використовували «на великі події» для тримання й розливання міцних напоїв. У кожному регіоні він мав свою назву: «куманець», «куман», «куманчик», «київський» чи «охтирський глечик», «глечик для горілки». Куманці розмальовувалися яскравими фарбами, заливалися поливою, тому блищали і милували око. Обираючи глиняний посуд, досвідчені господині обов’язково постукували по ньому. Якщо звук був дзвінкий, високий, це означало, що виріб гарний.  Існує версія, що цей посуд у побут українського народу потрапив за часів козаччини від східних народів. Першими його почали використовувати козацька старшина й заможні верстви населення. Складний у виготовленні, пишно оздоблений, полив’яний куманець використовували господарі на сімейні, релігійні чи обрядові свята, а впродовж року він займав почесне місце на миснику. Нині ритуальне призначення посуду замінилося на естетичне – оздоблення сучасної оселі».

У музейній експозиції є стара миска з написом «Дай Боже счастье». Посуд часів Російської імперії. Завод Фішеля Зусмана, Волинь, Кам’яний брід. На жаль, Камянобрідський фаянсовий завод, як і Будянський, ліквідовано у зв’язку з банкрутством.    

Розповідь продовжує Тетяна Козловська. «На фото автентичні речі кінця 19 – початку 20 століття. І цього року люди відгукнулися,  приносять свої пам’ятні речі, передають музею. Особливо це стосується сучасної війни. Дарують і старі рушники, посуд. Є будянського виробництва, а також гончарів-кустарів.

Розпис декоративно-вжиткового мистецтва у доступній формі показували діткам на майстер-класах. За півроку були у нас петриківський розпис, витинанки, плетіння оберегів, виготовлення вузлових ляльок (або більш поширена назва    ляльок-мотанок). Влітку фактично майже кожної суботи проходило якесь заняття. Робили різні маленькі сувеніри для наших військових. Малювали кольоровим піском і олівцями. Показували технологію виготовлення  фріпсів, тобто фруктових чіпсів – тоненько нарізані й висушені шматочки.

Варто згадати і вересневу музейну зустріч. Діти з освітнього простору «ТИ – майбутнє» та  діти із родин утікачів від війни,  постраждалі від військових дій оглянули хату і млин 19 століття, дізналися більше про повсякдення тодішніх українців.  Потім разом виготовляли янголів-охоронців. Так музей долучився до проєкту «Освіта у надзвичайних ситуаціях». Його реалізує ГО «Жіночий Консорціум України» за підтримки міжнародної ГО «Street Сhild» (Великобританія). Охоплюють різні області – Київщину, Харківщину, Дніпропетровщину.

Краще самих музейників не скажеш. «Яким би неспокійним не було наше сьогодення, ми маємо дарувати нашим дітям позитивні емоції, піднімати їм настрій, оберігати їх.   Радість, задоволення, довіра дають дітям відчуття безпеки та надійності».

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини