Навіщо Мелітополю пам’ятник диверсанту?

Спочатку подумала, що пам’ятник Бояринову поставили у Мелітополі, бо він родом із цих місць. Але виявилося – зовсім ні! Полковник Григорій Бояринов народився у селі Сукромля Смоленської області і до півдня України не має жодного стосунку. Тобто пам’ятник йому поставили ні з того, ні з цього в місті, де він навряд чи бував, оскільки у Другу світову війну служив на північному заході.

Виходить, це тролінг з боку Росії, по суті - аналогічний до пам’ятника старушенції з червоним прапором у зруйнованому рашистами Маріуполі.

На церемонії відкриття монумента призначена окупантами голова захопленого міста Галина Данильченко заявила, що «українська влада довгі роки намагалася ретельно стерти з пам’яті наших справжніх героїв, їхні подвиги та здобутки».

Причому хтось навіяв цій самій Данильченко, що полковник родом з-під Мелітополя і та повірила!

Спецгрупа з автоматами вихором мчала…

Цю операцію у всіх російських джерелах називали легендарною. У принципі, так і є. У розпал холодної війни основне протистояння між світами соціалізму та капіталізму розгорталося між спецслужбами. А коли немає лінії фронту, як на гарячій війні, діяли диверсійними методами.

Найталановитішим організатором диверсійної діяльності КДБ був, безумовно, генерал-майор Юрій Дроздов (1925 –2017). До речі, до початку гітлерівського вторгнення в СРСР Дроздов навчався в артилерійській спецшколі для юнаків у Харкові та навіть грав у самодіяльному театральному гуртку при Будинку Червоної армії на Університетській гірці (під час війни харківський Будинок Червоної армії було знищено німецькою бомбою).

Дроздов був резидентом радянської зовнішньої розвідки й у Німеччині, й у Китаї, й у США. У 1979—1991 роках обіймав посаду заступника начальника Першого головного управління КДБ СРСР та очолював управління нелегальної розвідки (Управління «С»). В історію увійшов як розробник та вищий керівник операції зі штурму палацу афганського прем’єра Хафізули Аміна 27 грудня 1979 року за участю спецгрупи КДБ СРСР «Зеніт» на чолі з Г. Бояриновим.

«Зеніт» — позаштатний загін спецназу спецрезерву КДБ СРСР, створений у 1979 році для участі у спецопераціях в Афганістані.

Один із офіцерів «Зеніту», харків’янин Володимир Піддубний (1945 – 2005) брав участь у цьому штурмі і, вже будучи в запасі, на початку нульових років розповідав мені в інтерв’ю, як спецгрупа з автоматами вихором мчала вгору сходами палацу, просто стріляючи у все, що ні траплялося в неї на шляху. Ущент розліталися уламки дзеркальних стін... Стріляли навіть у власне відображення, бо секундні зволікання для них були смерті подібні!

Під час штурму палацу Григорій Бояринов стояв на сходах, махав руками, намагаючись регулювати дії підлеглих. Він був маленького зросту. Загинув на тих же сходах – в нього зрикошетила шалена куля, випущена його ж підлеглими!

Коли спецназівцям повідомили їхнє завдання, їм пояснили, ніби Хафізулла Амін — агент ЦРУ. На це було резонне заперечення, що в такому разі він запросив би не радянські, а американські війська. Проте ніхто зі спецназівців не відмовився від виконання наказу.

Пив горьку і жалкував про загиблу жінку-доктора

І хоча в радянській та російській історії ця операція вважається блискучою, по оценке украинского ученого-историка Виктора Гудзя, «операція була погано організованою. Цю рису ми й зараз спостерігаємо в армії РФ. З семи БТР,ів що брали участь у штурмі палацу, два перестали їхати, один перестав стріляти, ще два спалили афганці. Стріляли свої по своїх... Це було ніщо інше як міжнародний терористичний акт».

Те, що це був військовий злочин, згодом розумів і підполковник Піддубний, який уже «не для друку» неодноразово повторював мені, що, увірвавшись у покої Аміна, вони вбили ні в чому не винну російську жінку-лікаря, запрошену напередодні з радянського посольства.

Справа в тому, що вдень 27 грудня під час обіду Х. Амін та багато його гостей почули себе погано, деякі, в тому числі й Амін, знепритомніли. Це було результатом спецзаходу в дусі КДБ – афганського прем’єра та його гостей отруїли, сподіваючись таким чином обійтися без штурму. Дружина Аміна негайно викликала командира президентської гвардії, який почав дзвонити до Центрального військового шпиталю та до поліклініки радянського посольства, щоб викликати допомогу. До палацу прибула група радянських лікарів. Лікарі, не обізнані про спецоперацію, фактично витягли Аміна з того світу і прем’єр-міністру стало краще.

Коли Амін дізнався про напад на палац, він наказав своєму ад’ютанту повідомити про це радянських військових радників, сказавши: «Радянські допоможуть». Коли ад’ютант доповів, що нападають саме радянські, Амін люто жбурнув у нього попільничку і крикнув «Брешеш, не може бути!».

… Жінку-лікаря, розстріляну, що стікає кров’ю біля ложа Аміна, підполковник Піддубний пам’ятав до кінця своїх днів. Він багато пив, щодня, ніби заливаючи свій гріх оковитої. Видно було, що людина мучиться. І коли розповідав про це, через багато років, напевно, вважав це для себе свого роду покаянням.

Страшна доля Кармаля

Уряд Бабрака Кармаля (1929 – 1986), який змінив владу Аміна, значною мірою спирался на підтримку радянських військ і не користувался підтримкою населення, тому його нерідко називають маріонеточним. Він пережив Аміна лише на кілька років. Усунення з посади було викликано змінами в СРСР, де до влади прийшов М. С. Горбачов. Наприкінці 1986 року Барак Кармаль був знятий і з посади голови Революційної ради і був змушений тікати до Москви, де помер від раку печінки.

У своїх мемуарах "Правда про Афганську війну", колишній Головний військовий радник Збройних сил Демократичної Республіки Афганістан, генерал армії Олександр Майоров, дав наступну оцінку Кармаля: «У житті своєму я не любив дурнів, ледарів та п’яниць. А тут усі ці риси зосередилися в одній людині. І ця людина - вождь партії та глава держави!».

Чому США терміново залишили Афганістан?

У пострадянські роки вторгнення радянських військ до Афганістану виправдовували геополітичними інтересами, протистоянням американському впливу на суміжній території (захистом своїх кордонів, майже також, як нині пояснюють вторгнення в Україну) та боротьбою з поширенням в СРСР і РФ наркоторгівлі (єдина ефективна галузь афганської економіки!).

Деякі спостерігачі поспішне та несподіване виведення військ США з Афганістану влітку 2021 року оцінюють так само, як і виведення радянських військ: мовляв, навіть у США в цій проклятій країні «кігтик ув’яз».

Нагадаємо, що США та їхні союзники увійшли до Афганістану 2001 року, після терактів 11 вересня.

І, по суті, це можна назвати найтривалішою спеціальною військовою операцією в історії США.

Збройні сили США вивели з Афганістану 31 серпня 2021 року. Чому саме в цей час, хоча про необхідність звільнення з цієї країни говорили давно і президент Трамп, і президент Байден. Вивели війська вже якось раптово, що дало привід деяким спостерігачам звинуватити владу США у слабкості та нездатності контролювати ситуацію.

Президент Афганістану Ашраф Гані критикував «раптове» виведення військ США з країни як надання імпульсу просуванню талібів.

Так що ж сталося? Що стало терміновим та беззаперечним поштовхом, щоб залишити країну?

Не будучи фахівцем з афганського та американського питання, все ж таки ризикну висловити свою суб’єктивну версію. Сьогодні вже відомо, що спецслужби СЩА та Британії у липні 2021 року отримали переконливу розвідувальну інформацію про майбутній напад Росії на Україну. Тому виведення американських військ з Афганістану саме в цей час є вже не раптовим і не ганебним, а навмисним.

Можливо, таким чином адміністрація демократів фактично створювала осередок напруженості на південному кордоні сфери російського геополітичного впливу? Чи навмисно провокуючи в Афганістані вогнище нестабільності та напруженості, щоб російський диктатор відчув гаряче дихання талібів у спину?

Саме з літа минулого року загроза повномасштабного вторгнення РФ в Україну дедалі виразніше нависала над європейським континентом. Про це знали і в цьому були впевнені США. І тільки ми не могли чи не хотіли в це повірити...