«Покалічене місто відмовляється здаватися!» (завершення)

Стаття Річарда Стоуна про Харків має назву «HERO CITY: Kharkiv was Ukraine’s science hotbed until Russia attacked. The crippled city refuses to give up» (укр. «МІСТО-ГЕРОЙ: Харків був науковим центром України до нападу Росії. Понівечене місто відмовляється здаватися»).

 Наука ближе к центру города

- другой опорный пункт НАНУ подвергся шквальному обстрелу.

Заснований у 1955 році Науково-технологічний комплекс «Інститут монокристалів» НАН України (НТК ІМК) найбільш відомий за межами України виробництвом свинцево-вольфрамових кристалів та пластикових сцинтиляторів, що використовуються у детекторах частинок на Великому адронному колайдері у Швейцарії (де було відкрито бозон Хіггса) та йодиду цезію, а також кристалічних детекторів, які застосовувалися в експерименті Belle у Японії (де спостерігали асиметрію між матерією та антиматерією, відому як порушення зарядової парності).

В Институте монокристаллов техник готовит образцы в помещении с ультранизкой влажностью. Р. СТОУН/Science

 – Наші матеріали допомогли здобути дві Нобелівські премії, – наголошує генеральний директор ІМК Володимир Семиноженко.

ІМК також експортує сапфіри промислової якості та інші спеціальні кристали та виробляє хімічні реагенти та фармацевтичні препарати. До вересня  член-кореспондент НАН України Валентин Чебанов, заступник директора НТК ІМК, ночував у своєму кабінеті, вважаючи, що там безпечніше, ніж у його квартирі у центрі міста.

Інститут також переобладнав великий підвал у своїй головній будівлі у притулок з розкладушками та кухнею. Близько 200 співробітників та членів їхніх сімей місяцями ховалися там. Готуючись до суворої зими, ІМК встановлює інтернет та вносить інші покращення у притулок. Обстріл пошкодив ІМК, хоч і не так сильно, як ХФТІ. Співробітники ІМК складали мішки з піском перед вікнами у кімнатах із дорогим обладнанням. Але стрибок напруги з нестабільної мережі підпалив плату приладу ядерно-магнітного резонансу, який використовується визначення кристалічних структур.

"Ви уявляєте, ніхто не хоче приїхати до Харкова, щоб це виправити", - каже Валентин Чебанов (йдеться про побоювання фахівців за свою безпеку, оскільки місто постійно обстрілюють росіяни! – О.З.)

Дослідники ISC (сцинтиляційних матеріалів - О.З.) тепер мають відправляти зразки до Києва — це займає 3 або 4 дні. І вони стикаються з хронічною нестачею аргону, гелію та інших газів дослідницької якості після того, як місцевий постачальник зазнав бомбардування.

ПрофесоркаТетяна Кагановська, академіки Володимир Семиноженко та Микола Шульга на відкритті Музейного комплексу УФТІ. 2021. Фото з відкритих джерел

Приблизно за 60 кілометрів на південний схід від Харкова, в Радіоастрономічній обсерваторії ім. Семена Брауде, зруйнований унікальний прилад. Український Т-подібний радіотелескоп другої модифікації (УТР-2) — найбільший у світі радіотелескоп, налаштований на декаметрові хвилі, низькочастотні випромінювання, які несуть ключ до розгадки пульсарів, складу міжзоряного середовища та інших явищ.

"Вони є піонерами найнижчих радіочастот", - каже Філіп Зарка з Паризької обсерваторії.

Російські сили захопили обсерваторію 25 лютого та використали територію площею 140 гектарів як військову базу, каже член-кореспондент НАН України В’ячеслав Захаренко, директор Харківського інституту радіоастрономії (ІРА) НАН України, якому належить обсерваторія.

Після того, як українські війська звільнили його на початку вересня, співробітники ІРА не виявили жодних пошкоджень на 2040 невеликих дипольних антенах УТР-2, розташованих у вигляді двох рукавів завдовжки 900 метрів та 1,8 кілометра.

Але те, що вони побачили в головній будівлі, «було несамовитим», каже В’ячеслав Захаренко.

Російські війська пограбували або розбили прилади та комп’ютери, а дах було обвалено.

Російські військові пограбували та розгромили прилади у центральній будівлі радіотелескопа. АНАТОЛІЙ М’ЯСОЇД/ІНСТИТУТ РАДІОАСТРОНОМІЇ

Росіяни також встановили міни, у тому числі у службових тунелях, що з’єднують антени із центральною будівлею. Команда Захаренка перемістила обладнання, що рятується, в непошкоджені будівлі до настання зими.

Заміна електроніки в диспетчерській УТР-2 «була б швидкою та дешевою», — каже Мішель Таггер, астрофізик із CNRS, французького національного наукового агентства в Орлеані. «Це мало б сенс. Це змусить вчених працювати», - додає Зарка. Але УТР-2 вже 50 років, і він «дедалі більше старіє», каже він. Довгострокові перспективи ІРА можуть залежати від завершення будівництва наступника УТР-2 за назвою Гігантський український радіотелескоп (ГУРТ/ GURT). Він міг би по-новому виявляти далекі екзопланети, шукаючи низькочастотні радіоспалахи, що виникають, коли магнітні поля планет взаємодіють з магнітними полями їхніх батьківських зірок.

До 24 лютого IRA встановила п’ять із 100 запланованих антенних решіток ГУРТ. При повному розгортанні ГУРТ буде в 10 разів більш чутливим, ніж УТР-2. Таггер закликає європейців до злагоджених зусиль, щоб допомогти завершити ГУРТ і пов’язати його з низькочастотним масивом (LOFAR), мережею радіотелескопів у семи європейських країнах, яку він та Зарка допомогли побудувати.

«Ви ж не хочете, щоб 50-річний досвід радіоастрономії в Україні був знищений», — каже Зарка. - Прийняти їх у LOFAR було б дуже гарним кроком».

Заснований у 1804 році, Каразінський університет є одним із найстаріших університетів Східної Європи

Перед війною у ньому навчалося 23 000 студентів, зокрема 4500 з-за кордону, які вивчали переважно медицину. Коли Харків зазнав обстрілу, було зруйновано близько чверті об’єктів Каразинського, у тому числі школи фізики, бізнесу, економіки та державного управління, а також три гуртожитки та новий спортивний комплекс.

Майже всі іноземні студенти поїхали, як і багато українських студентів. Десятки студентів та викладачів приєдналися до ополчення чи добровольчих загонів. Відомо про шести педагогів та п’ятьох студентів, які загинули на полі бою або під час обстрілів житлових районів. «Кожне втрачене життя – це глибоке горе для нас, – каже ректорка Тетяна Кагановська.

Інші залишилися боронити університет. Після ракетного обстрілу у березні стався розрив водопровідної труби та потоп у Музеї археології. Співробітники під артилерійським вогнем діставалися Головного корпусу та врятували колекції від пошкодження.

Викладачі та студенти також врятували зразки гербарію після аварії в системі центрального опалення та врятували прилади з фізико-технічного корпусу у П’ятихатках. Заняття Каразіна повністю перейшли в режим онлайн у березні. Також укладено угоди з університетами Західної України та інших європейських країн щодо прийому сотень студентів, які отримують каразінські ступені.

Це допомогло Каразінському утримати близько 85% студентів. «Збереження їхньої освіти — це найважливіший спосіб допомогти нашій країні», — каже Тетяна Кагановська.

Але університет стикається із фінансовими проблемами. Оскільки центральний уряд прив’язує бюджет університетів до кількості зарахованих українських студентів, він скоротив фінансування Каразінського на поточний навчальний рік на 15%. Каразінський також втратив прибутки від навчання іноземних студентів.

Вимушена піти на хворобливі скорочення, Тетяна Каганівська, професорка права, не продовжила контрактів із 48 викладачами фізичного факультету, включаючи його завідувача. На інших факультетах справи були кращими, що «викликало величезне обурення», — каже Євген Чудновський, фізик Міського університету Нью-Йорка, який виріс у Харкові та захистив докторську дисертацію в Каразінському.

Університет, за його словами, "завжди був основним постачальником вчених для дослідницьких лабораторій Харкова".

Пам’ятники Нобелівським лауреатам біля Головного корпусу Каразінського університету. Фото з архіву Олени Зеленіної.

Тетяна Каганівська каже, що співвідношення студентів та викладачів на факультетах фізичних наук університету Каразіна було надзвичайно низьким, що змушувало університет використовувати резерви для виплати заробітної плати — із засобів, які значною мірою виснажила війна. Минулого місяця вона відновила звільнених фізиків після того, як донор із США допоміг частково покрити дефіцит коштів.

«Безперечно, наша місія — зберегти науку», - — каже Тетяна Кагановська.

Коли настане мир, Каразінский розраховує, що викладачі та студенти, розкидані по всьому місту, повернуться до університетського містечка.

Декілька місцевих університетів, у тому числі Університет біотехнології, підняли ставки і тепер працюють на заході України.

Харків не може дозволити собі подальших втрат, каже Євген  Чудновський. «Майбутнє Харкова багато в чому залежатиме від освіти у Харкові».

Поки йде війна..

...вчені по всій Україні дивляться не лише на сувору зиму з відключенням електроенергії, а й на перемогу, що очікується, — і на перспективу відновлення зруйнованих інститутів та університетів.

Першорядним завданням є запобігання подальшій втраті талантів. Шалена боротьба навесні за розміщення вчених-біженців у лабораторіях за межами України тепер переросла у широкомасштабну спробу допомогти більш ніж 50 000 ученим, що залишилися.

Багато чоловіків молодших за 60 років, яким заборонено перетинати кордон без явного дозволу на випадок, якщо вони знадобляться для військових потреб. (На даний момент вчені та студенти звільнені від служби.) Тисячі жінок-вчених також залишилися, щоб дбати про членів сім’ї, служити в армії або як добровольці.

Щонайменше три десятки програм допомоги в Європі та США зараз простягають рятувальні кола вченим в Україні. Багато невеликих зусиль, спрямованих на конкретні дисципліни. Наприклад, за ініціативою Інституту інженерів з електротехніки та електроніки, цього року було профінансовано 22 українські пропозиції щодо магнетизму на суму 180 000 доларів, а в 2023 році планується витратити ще 100 000 доларів на нові проекти.

Але умови воєнного часу перешкоджають дослідженням. «Не можна займатися наукою без грошей. Без електрики», – каже Єжи Душинський, президент Польської академії наук (PAN).

NASEM і PAN тестують інноваційну стратегію таким чином. Отримавши 3 мільйони доларів від Фонду Breakthrough Prize, у жовтні вони запустили програму, яка дозволить 30 групам на чолі з елітними вченими з України проводити до 3 місяців на рік практичних досліджень у лабораторіях польських колег — і платити їм зарплати на решту року в Україні.

Таке рятувальне коло, каже Єжи Душинський, «допоможе зберегти життя українській науці». Єжи Душинський сподівається, що згодом елітні команди сприятимуть відродженню науки в Україні, зміцнюючи свої зв’язки із провідними установами по всьому світу.

Для ХФТІ німецькі інститути стають потенційними рятівниками. DESY прагне залучити вчених ХФТІ до нового експерименту з квантової електродинаміки на Європейському рентгенівському лазері на вільних електронах, який призупинив співпрацю з Росією.

А Центр досліджень тяжких іонів ім. Гельмгольца GSI в Дармштадті, Німеччина, хоче залучити ХФТІ до FAIR, що будується прискорювачу частинок, який використовуватиме високоінтенсивні промені для створення матерії, яка зараз існує тільки в найсуворіших умовах Всесвіту, таких як наднові зірки.

За словами фізика-теоретика Юлії Безвершенко, запрошеного наукового співробітника Стенфордського університету, розміщення українських науковців у найкращих наукових установах Європи має сенс, оскільки Україна намагається вирішити, яку дослідницьку інфраструктуру відновлювати і де після війни.

«Ми маємо побудувати те, чого вони не мають» у Європі

Юлія Безвершенко та інші мої співрозмовники сподіваються, що світ відкриє шлях до капітального ремонту українських науково-дослідних структур. Урядовий проект плану відновлення науки та освіти передбачає створення дослідницького центру геноміки та української версії Агентства перспективних дослідних проектів Міністерства оборони США, яке фінансує дослідження з високим ступенем ризику.

Центр Джерела нейтронів. ННЦ ХФТІ. Довоєнне фото з архіву Олени Зеленіної.

План також передбачає відновлення невеликого українського океанографічного дослідницького флоту.

Ще однією метою є розширення фінансування з урахуванням досягнень. Основним джерелом конкурсних грантів є Національний фонд досліджень України (НФДУ), що зароджується, і який у 2020 році виділив 9 мільйонів доларів на 216 проектів. Бюджет НФДУ у розмірі 25 мільйонів доларів на цей рік було виділено для військових. Але у 2023 році він планує витратити $12 млн на 57 проектів, пов’язаних із безпекою та стійким розвитком, каже виконавчий директор НФДУ Ольга Полоцька.

Юрій Гогоці високо оцінює НФДУ за залучення як рецензентів експатів та інших вчених з-за меж України. Він менш приємно висловлюється про інші підрозділи українського науково-дослідного сектору, особливо про НАНУ, яка, за його словами, практично не змінилася з радянських часів. На його думку, будь-яке вливання повоєнного фінансування української науки має бути пов’язане з інтеграцією багатьох інститутів НАНУ в університетську систему та забезпеченням їхньої конкуренції за фінансування.

Він також хоче, щоб вони стали «інкубаторами» для технологічних стартапів. Хоча президент НАНУ, академік Анатолій Загородній визнає необхідність реформ, він каже, що хоче «зберегти наші історичні традиції». Він заперечує ідею підпорядкування інститутів НАНУ університетам. Як на найкращу модель він вказує на інститути світового рівня Товариства Макса Планка в Німеччині, які процвітають незалежно від університетської системи країни.

Як і багато хто в Україні, академік Микола Шульга не чекає миру, щоб планувати відновлення ХФТІ, а діє. У жовтні на конференції МАГАТЕ у Вашингтоні, округ Колумбія, він зустрівся з Рафаєлем Гроссі (МАГАТЄ), який, за його словами, підтримує мету ХФТІ зі створення Міжнародного центру ядерної фізики та медицини на основі Джерела нейтронів.

Юлія Безвершенко, однак, каже, що будувати велику наукову інфраструктуру поблизу російського кордону ризиковано. Євген  Чудновський навіть висунув ідею про перенесення ХФТІ, хоч би тимчасово, на Західну Україну.

Цей крок перегукується з реакцією Радянського Союзу на нацистське вторгнення в Україну під час Другої світової війни, коли харківські наукові установи було евакуйовано на схід Росії.

Але Микола Шульга не планує переїжджати, не в останню чергу тому, що неможливо вилучити Джерело нейтронів та інші великі наукові об’єкти з ХФТІ.

- Що ще важливіше, такий відступ підірве амбіції лідерів української науки відновити блиск Харкова, міста-героя країни та його наукової перлини, - зазначає академік Загородній. -  Ось так ми будемо шанувати його мужність та героїзм.

Вчені на війні...

ВОЛОНТЕР. Ольга Шпак потрапила на шпальти газет по всьому світу у 2017 році, коли вона вперше зняла кадри, на яких зграя касаток спільними зусиллями полює на молодого гренландського кита в Охотському морі. Відео з дрону стало найбільш сенсаційним моментом за два десятиліття її методичних польових досліджень гренландських китів, білух та інших видів китів — досліджень, які вивели українського морського мамолога до вищого ешелону дослідників китоподібних та принесли їй посаду в Інституті екології та еволюції імені Северцова в Москві. “Я любила свою роботу. Я не могла уявити, що займатимусь чимось іншим», — каже вона.

Після вторгнення Росії Ольга Шпак (друга справа) відклала свої дослідження китів, щоб присвятити себе українській армії. Фото з особистого архіву Ольги Шпак.

Потім росіяни піддали агресії її батьківщину. У лютому, коли барабани війни стали гучнішими, Шпак сіла на нічний потяг із Москви до Білгорода, де вранці 23 лютого її зустрів брат і відвіз до рідного Харкова.

Вже наступного дня Харків був в облозі. Шпак приєдналася до місцевої групи добровольців і зайнялася пошуком ліків для цивільних осіб, одягу та інших предметів постачання для армії. Завдяки вільній англійській мові вона також є сполучною ланкою між харківськими волонтерами та міжнародними групами допомоги. Декілька російських колег написали Шпак електронною поштою, зізнавшись, що їм соромно за цю війну. «Вони не можуть говорити правду публічно, – каже Ольга.

Вона сумує за китами, але їй ніколи думати про науку. «Я не знаю, чи я коли-небудь знову працюватиму вченою, — каже вона. «Мій пріоритет зараз – люди. Мої земляки – українці. Це стало для мене головним відкриттям.

ДОГДЯДАЧ. Юлія Гугля каже, що завжди мріяла жити там, де вона працює. Тепер ця мрія збулася, але як частина кошмару. У своїй роботі ентомологом Юлія  провела незліченні години в колекціях Музею природи Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Але коли 24 лютого Росія вторглася в Україну, вона стала її постійним куратором. Вона, її чоловік і їхній 21-річний син переїхали в низку кімнат у підвалі музею, де вона сховала дослідницькі зразки з 215-річної колекції.

Свої дослідницькі зразки Юлія Гугля перенесла в безпечне місце в підвал Музею природи. R. STONE/SCIENCE

Першим коханням Гуглі були метелики, перш ніж її науковий керівник вблагав її перейти на мух-мінерів, яких на той час в Україні ніхто не вивчав, каже вона. «Мені було так сумно. Я думала, що мухи огидні». Юлія Гугля виявила 25 видів родини мінуючих. За її словами, серед її 40 000 екземплярів залишилося описати ще багато інших. «Я не мігла евакуювати свою колекцію. І взагалі, я не хотіла тікати». Тижнями директор музею Ростислав Лунячек, Юлія Гугля і кілька колег працювали над тим, щоб перенести найбажаніші екземпляри до підвалу. Потім вони почали забивати дошками близько 200 вікон, вибитих вибухами бомб. «Нам пощастило», — каже вона. - Мій чоловік тесляр».

Юлія  Гугля не знає, коли вона з сім’єю — у квітні до них приєдналися свекрухи — звільнить музей. Можливо, відчувши її страждання, молодий чорний кіт на ім’я Джавелін — на честь американської протитанкової ракети — підбігає до її імпровізованого столу й сідає їй на коліна. «Він допомагає нам бути тут», — каже вона, гладячи Джавеліна. Але вона не шкодує про свій вибір. «Ми рятуємо музей. А музей нас захищає».

БІЖЕНЦІ. Після того, як у лютому почалося бомбардування Харкова Андрій Утевський, фахівець Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна із підльодового занурення з антарктичних п’явок та іншої морської фауни, кілька днів ховався зі своєю родиною на станції метро. Вийшовши на поверхню на початку березня, вони ненадовго зупинилися у брата-близнюка Андрія, Сержа Утевського, зоолога, який спеціалізується на арктичних п’явках. («Між нами двома, ми охопили всю земну кулю», — каже Серж Утевскі). Брати вирішили евакуюватися зі своїми родинами — і зі своїми найціннішими зразками. Разом із дружиною Андрія Утевського Ольгою Утевською вони кинулися до університету, щоб забрати неописані полярні форми життя. Поки вони були там, ударна хвиля від ракетного удару збила їх з ніг. Підібралися, забрали свої дослідницькі зразки і поїхали з Харкова.

Андрій Утевський з родиною опинився у Львові, біля польського кордону, де він засновує лабораторію в Природничому музеї.

Зоолог Олександр Зіненко R. STONE/SCIENCE

Його каразінський колега, зоолог Олександр Зіненко ще швидше евакуював із Харкова свою дружину-журналістку та двох їхніх дочок-підлітків. Зараз він працює в біотехнологічному стартапі у Львові, водночас викладаючи онлайн для Каразінского. «Війна показує, яка ти людина насправді. Твій справжній характер», – каже Зіненко. «Я боявся за своє життя в Харкові. І ще більше боявся за свою родину».

Звітування про це було підтримано Фондом Річарда Лоунсбері.