Ми перегортали календар від лютого з надією на краще майбутнє...

Але ні весна, ні літо, ні навіть осінь не посприяли цьому...

Фото: Ірина Тетеріна

Знову зима, знову сніг, білий сніг... Мені страшно дивитися на сніг. У думках всі ті страшні, криваві лютневі події, безвихідь і бажання провалитися під землю, щоб знайти затишний куточок. Серце б’ється все швидше і швидше... Заплющую очі та не можу спати, сняться різні кошмари й безліч питань "За що це нам? За що безвинній малій дитині такі страждання?" У відповідь тільки ракети, одна за одною ...

Мені складно уявити, якби всі ці дні я була б без підтримки рідних та знайомих. Навіть можу сказати ще точніше: "Не кожна "рідна" людина виявилась рідною. І це факт".

Так і мій рідний Золочів. Пощастило, що мав з перших днів війни хороших друзів та підтримку від Золочева Львівської області. Нас розділяє тисяча кілометрів. Але підтримку, співпереживання галичан ми дуже відчували, тоді, як колишні начебто "свої" виявилися просто агресивними сусідами.

На початку війни Золочівська громада Львівщини прийняла тисячі переселенців із Харківщини та релоковані підприємства.

«Ми дуже активно працюємо над тим, щоби сюди до нас завезти виробництво, яке на Сході зазнало втрат. Ми хочемо, щоб до нас прийшли сюди, ми підготували площадки промислові, ми маємо виробничі приміщення, в які можна завезти підприємства для подальшої їхньої праці» — Ярослав Окрепкий, заступник мера Золочева Львівської обл.

Пам’ятаю, як галичани із Золочівської громади через страх і ризик везли нам партію допомоги, а в цей час Харків та область нещадно обстрілювали російські війська. Волонтери з жахом згадують той день і говорять: Ми бачили, як перед нами летіла ракета. Гадали, що до місця призначення ми не доїдемо...".

У Золочівській громаді багато військових, а ще більше із заходу України. Запитаєте, як ми дізнались? Вони говорять чистою українською мовою, яку дуже складно не почути між суржиком. Багато людей тепер змінили свої погляди щодо мови.

Молоді хлопці віддають свої життя, аби наші діти були в теплі й добрі, аби ми не чули гучних вибухів. Коли вимикають світло і ми бурчимо" що знову? на довго?", нам треба згадувати про наших військових, які протистоять навалі російських окупантів і в холод, і в дощ, і в сніг - в будь-яких умовах, які кинули свої родини задля того, щоб захищати нас, український, вільний і незалежний народ!

Фото: Ірина Тетеріна

Два Золочева - єдина Україна! На зовнішньо не схожі, але всередині них б’ється одне серце на дві громади.

Дякуємо за підтримку та допомогу! Разом ми все подолаємо.

Фото: Ірина Тетеріна

Нехай зима 2023 року принесе нам перемогу!

Відео: Ірина Тетеріна

Головна площа Золочева