Ось нова ІПСО: хто «наживається на війні»?

Перше. На жахливій війні, яку ми переживаємо, «крутиться величезне бабло».

Друге. Війна «вигідна олігархам» та «обом сторонам».

Третє. Мовляв, якби «хотіли, то давно війну б припинили».

Цікавим є підхід поширення подібної оцінки війни, не тільки соцмережі, а й довірливо: від людини до людини, від знайомих до знайомих.

Ця ІПСО має три аспекти: економічний, політичний і психологічний.

Ну що ж, поговоримо...

Караул, грабують!

Збіг у часі емоційного вибуху дозволяє припустити, що йдеться про системну навмисну інформаційно-психологічну спеціальну операцію (ІПСО) російських спецслужб. Нагадаємо, що такі ІПСО активізуються на тлі невизначеності на лінії фронту та низького морального духу війська країни-агресора.

Так було навесні, коли запускалися фейки про «бойових українських птахів, заражених бактеріологічною зброєю».

Так було влітку, коли ворог нещадно спалював артилерійським вогнем Харків. Пам’ятаєте розпач різних людей, що починался однією й тією ж фразою: «Чому мовчать ЗМІ???». А потім: «Київ захищає себе ППО, а Харків покинули…»?.

Так відбувається і тепер, коли йдуть кровопролитні бої за Бахмут... Нас переконують, що смертогубство, що відбувається, мовляв, можна зупинити, варто тільки цього захотіти «багачам, які ніяк не нажеруться».

Багаті теж плачуть…

Як журналіст, який багато років пише на теми макроекономіки, дозволю висловити своє експертне судження.

Коли йдеться про локальний військовий конфлікт, ну, скажімо, про гібридне протистояння на Донбасі, безумовно, можна говорити про тих економічних та бізнес акторів, які безпосередньо залучені до постачання озброєнь та армійської амуніції для воюючих сторін, а то й про контрабанду та відверте пограбування. Ні для кого не секрет, як віджимався бізнес вожаками ЛДНР, та й у Криму відбувалася небачена експропріація самою російською державою, коли побудована коштом харківського Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого філія в Криму була оголошена... Академією правосуддя РФ.

При цьому економіка стабілізується  - після деякого форс-мажору, як в Україні від втрати російських ринків, так і в Росії після суттєвих витрат на анексію Криму, будівництва Керченського мосту тощо). І навіть починає поступово зростати.

Відбувається переорієнтація ринків, як в Україні, а росіяни ведуть зовнішньоекономічну експансію as usual («Північний потік» 1 та 2). Економічні санкції з боку європейських партнерів мають такий характер, щоб самим європейцям не нашкодити: мовляв, пожурили та вистачить.

Зовсім інша справа – повномасштабна війна, найбільша з часів закінчення Другої світової війни.

З економічного погляду вона невигідна нікому, ні країні агресору, ні тим більше – жертві агресії. Про вигоду російських так званих олігархів, які тримають свої активи на Заході і не може бути й мови.

У Росії визнали нищівний удар західних санкцій щодо фінансової системи країни.

Так, знову зробивши замах на територіальну цілісність України, Росія вже втратила:

- 40% ринкової капіталізації;

- 300 млрд. доларів резервів Центробанку;

- 4600000000000 рублів у вигляді заморожених євробондів;

- 10% капіталу банківської системи;

- 563 млрд рублів заморожених роздрібних активів та активів, які перебувають у депозитаріях.

Не кажучи вже про вплив потрапляння під санкції 80% активів банківського сектора, відключення від Swift та втрату доступу до ключового обладнання та програмного забезпечення.

Після нового нападу на Україну Росії довелося шукати нові ринки збуту для своєї нафти, оскільки багато країн Євросоюзу, підтримавши Україну, відмовилися купувати чорне золото в агресора та фінансувати війну.

Повномасштабна війна і в Україні призвела до різкого зниження обсягів виробництва, а підсумкове падіння ВВП у 2022 році поки що оцінюється на рівні 30,4%.

Економісти кажуть, що удари по енергетиці серйозно посилили кризові явища в економіці України, яка і без того постраждала в результаті війни.

Віталій Шапран, економіст, член товариства фінансових аналітиків, назвав чотири головні чинники впливу на українську економіку у 2022 році:

- фізичне знищення підприємств та їх основних засобів країною-агресором;

- встановлення контролю агресора на частині території України;

- блокування більшої частини українського експорту через морські порти;

- порушення логістики внаслідок війни та розірвання ринкових міжгалузевих зв’язків.

Це катастрофічні втрати. І у когось після цього повернеться мова говорити про вигоду бізнесу та олігархів з якої би там не було сторони? Від таких втрат страждають насамперед «багаті люди», бо держава намагається підтримувати пересічне населення субсидіями та іншими соціальними виплатами.

Можливо, на війні в Україні наживаються країни ЄС та НАТО?

«Війна Путіна проти України вже не лише забрала тисячі життів, а й завдала всьому світу серйозних економічних збитків. Нам доведеться справлятися - як усередині ЄС, так і за його межами - з наслідками цього третього за останні 15 років асиметричного шоку", - до цих слів голови Європейської Комісії Жозепа Борреля коментарі зайві. Європа зазнала втрат приблизно на 1 трлн доларів лише через стрімкого зростання цін на енергоносії.

Спіраль інфляції розкручується й у США. Як заявив держсекретар США Ентоні Блінкен: «Російська брутальна агресивна війна проти України посилила багато існуючих проблем через зростання цін на важливі сировинні матеріали на американському континенті, від добрив до пшениці та бензину, перервала ключові експортні ринки для багатьох галузей і змусила домогосподарства регіону робити важкий вибір через стрімкий зростання витрат на проживання".

Суть цієї війни – не в наживі сторін, хоча автор цих рядків не виключає, що в Росії еліти потирали руки у передчутті захоплення родовищ сланцевого газу та літію на Донбасі та на Харківщині, виробництва наших енергомашин на «Турбоатомі» та авіадвигунів у Запоріжжі; родючих чорноземних земель у центральній Україні, видобутку корисних копалин на заході нашої країни. Але ці жадібні мрії обертаються на прах після перших же боїв, коли українці виявили високої якості військовий опір.

Мета – смута в тилах, але розгойдують свій човен...

А все тому, що насправді цілі цієї війни – суто політичні. Кремль неодноразово заявляв, що пострадянський простір і насамперед Україна – це сфера його геополітичного впливу. Ми пам’ятаємо слова глави російського МЗС Лаврова на адресу НАТО; збирайте свої манатки і забирайтеся.

У історії майже всі війни, розв’язані з політичних мотивів, обертаються поразкою тим, хто їх розв’язав. Найсвіжіший приклад – ганебна війна СРСР в Афганістані, раніше – ганебна війна США у В’єтнамі.

Думаю, навіть перукарю, продавцю та пенсіонеру зрозуміло, до чого призводить нерозсудливе розташування політичного воза попереду економічного коня.

– Суть будь-якої інформаційно-психологічної операції (ІПСО) – це гра на контрастах та інстинктах, –пояснює історик та політичний оглядач Андрій Попов. - Простіше кажучи, якщо всім довкола погано, то треба "тригерити" інформацію про тих, кому нібито добре, і прив’язувати до цього свої військово-політичні цілі. А цілі тут дві - смута в тилах, щоб знизити підтримку ЗСУ, а також ослаблення чи усунення військово-політичного керівництва України.

Є ще приховані пропозиції для українських великих капіталістів, але всі вони вже зробили свій вибір – допомагати ЗСУ та тилу, як Ахметов, Пінчук чи Порошенко, або тікати з країни – як Коломойський, Ярославський чи Живаго.

Простий приклад, як посіяти смуту в суспільстві зі збіднілим населенням? Розкручувати тему "багатих і всемогутніх олігархів", які "жирують" і винні у всіх бідах "простих людей". Але влада нібито нічого з ними не робить – отже, влада це корупціонери і її «треба валити» разом з олігархами. Класичні промови всіх популістів як у нас, так і на Заході!

Вже зараз ми бачимо вкидання про «президент/прем’єр/міністр оборони», мовляв, - це «колаборанти», тому що вони "не борються з олігархами", а олігархи як би апріорі "продажні та проросійські".

Тобто медійно створюється ціла міфологія, яка поступово підміняє поняття, а факти корупції роздмухують до абсурдних масштабів. Тим більше, що українське суспільство, прямо скажемо, ґрунт для таких ІПСО благодатний, адже діяч влади має багато внутрішніх опонентів, які з радістю ці наративи підхоплюють і множать.

Тут важливо діяти саме поступово – не можна шокувати радикальними закликами одразу. Це освоїли комуністи на початку ХХ ст. Китайці під час Корейської війни навіть випробували метод на полонених, переманюючи їх у свій бік.

Спочатку давали завдання написати твір про життя бідних та багатих на Заході в обмін, наприклад, на пачку цигарок – дрібне заохочення. Потім знову - вже про окремі аспекти недоліків капіталістичного ладу, потім просили написати, хто ж винен у такому стані речей (ті самі корумповані влади та олігархи), а потім пропонували знайти рішення (піти соціалістичним шляхом).

У результаті багато полонених американців - до війни затяті антикомуністи - після полону починали симпатизувати не так КНР, як лівої ідеології, об’єднувати навколо себе однодумців і т.д.

Користуючись схожими підходами, 20 років Кремль для своєї внутрішньої аудиторії побудував "паралельну реальність", змінивши біле на чорне. Намагається також вести себе і зараз в Україні, що при педалюванні подібної ж теми внутрішньою опозицією може здаватися перспективним для кураторів.

Однак є нюанс - все те ж правило контрастного сприйняття: для більшості українців росіяни видаються більшим злом, ніж усі олігархи та корупціонери разом узяті.

Ще цікавий нюанс - роблячи ставку саме на тему «договорняка з олігархами», Кремль розкриває власні слабкості. Це означає, що без смути в українському суспільстві та без "договорняку" вони перемогти не можуть. І в цьому фактично розписуються своєю інформаційною кампанією.

При цьому тема "договорняка" більше б’є не по українському суспільству, яке об’єдналося для опору спільній загрозі, а по самому російському. Адже в Росії ЗМІ максимально "притиснуті до нігтя", і росіяни все більше шукають інформацію в українських (або нібито українських) джерелах, і бачать цю тему з олігархами, договірняками тощо. І це для самої РФ є величезна загроза. Діючи шаблонно, вони самі розгойдують свій човен.

Розрахунок на ностальгічні реакції

- Цей тренд російської ІПСО, звичайно ж, є ще одним із низки численних «заходів» з боку Росії щодо продавлювання т. зв. "мирних переговорів" на їх умовах. Кремль робить ставку на тиск «знизу» з боку нашого суспільства на владу в Україні, – переконана фахівець із комунікацій, психолог Тетяна Віллард. - Путін і його кліка розуміють, що пауза у війні їм необхідна, враховуючи їх значні й зростаючі втрати, невдачі в мобілізації, початок невдоволення серед російського населення війною, що затяглася, обдурені очікування росіян замість швидкої т. зв. спецоперації, яка їх не повинна була торкнутися.

Тепер вони масово повинні йти на забій. Додамо до цього стагнацію російської економіки з тенденцією поглиблення та нездатністю витягувати потреби російської армії на фронті. Так собі ситуація, м’яко кажучи.

Щодо цього тренду російської ІПСО, то для українців російські пропагандисти намагаються запустити ще кілька посилів паралельно:

- «Ми готові закінчити цю війну, але ваша (українська сторона) зацікавлена у її продовженні та у ваших стражданнях заради власних шкурних інтересів». Прозоро випливає з цього меседж - "Так, хто ж - ваші вороги?". Це маніпуляція у бік усунення акцентів, зняття з себе провини за злочини, спроба перекласти свою відповідальність на «українську сторону».

До речі, це дуже співзвучно із вже заїждженою їхньою темою про те, як «колективному Заходу вигідно воювати до останнього українця». Очевидно, вони тут доповнюють «комплект винних», якими, звичайно, самі вони себе не вважають;

- Російська пропагандистська машина системно використовує відомий маніпулятивний прийом - позиціонування Росії як країни з «соціальними цінностями» (риторика про СРСР-2.0), яким «чужий» капіталізм і грабіж народу.

Опускаємо той факт, що саме такою країною вони самі давно є при їхньому злочинному конгломераті КДБ та сировинного олігархату. Проте вони намагаються створити на рівні ІПСО посил – «Росія – для народу», «Україна – система винищення свого народу». Продовжуючи тим самим тему, що розкручується, про те, що вони нібито «на стороні добра», яке «бореться зі злом»;

Розраховані ці «вишукування» російської ІПСО на цільові аудиторії серед наших громадян:

- Насамперед тих українців, які завжди були лояльні до РФ, вважаючи цю країну «братською». Особливий приціл тут на тих, хто досі ностальгує за життям у СРСР, де пройшли їхні найкращі роки і хто не бачить для себе перспектив у поточних умовах через різні причини;

- На українців, які готові розглядати «перемир’я» на будь-яких умовах, аби ці випробування закінчилися. Тут розрахунок на емоційну та фізичну втому, вигоряння людей. До речі, цю цільову аудиторію росіяни намагаються призвести до більш виражених станів своїми терористичними актами, наприклад ударами по критичній інфраструктурі України з усіма наслідками для нашого мирного населення;

- Тих, хто сумнівається, «хитаються» залежно від ситуації та поточного емоційного фону. Ця група людей характеризується емоційною нестабільністю, що є певним гіпотетичним потенціалом для подібної «обробки».

Однак усі ці спроби Росії знову виявляються безрезультатними, бо для 85% українців жодні територіальні поступки неприпустимі, заради т.зв. "мирних переговорів".

У перемогу України вірять 93% наших громадян.

Так що цільова аудиторія для випадів російської ІПСО досить вузька і не має жодних перспектив.

Ще один прорахунок з їхнього боку, що вже стало системою.