Казки містять невеличкі добрі історії, які потрібні сьогодні кожному з нас, бо вони несуть відчуття затишку та турботи у ці складні часи.
Озвучили маленькі історії надії та життя у Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва, де працює авторка, і виклали у вільний доступ.
Далі про емоції, що лікують.
“Озвучили під час війни, щоби підтримати малечу”
- Війна зруйнувала усе в одну мить. І коли почалися ці страшні дні, ми в колективі почали мислити, як підтримати один одного, як підтримати моральний дух людей, - розповідає про ідею викласти маленькі казочки-есе у вільний доступ Таміла Іванченко. - І тоді виникла думка озвучити щось для дітей.
Я запропонувала свої казки. Через те, що вони коротенькі, у аудіоформаті тривають до трьох хвилин, вміщуються у меседжі-повідомлення і їх легко переслати.
Звичайні аудіоказки треба скачувати, а під час війни не завжди стабільний інтернет і є така можливість. В той же час, для соцмереж маленька казочка-есе цілком прийнятний розмір.
Ми сподівались на її терапевтичний ефект. Адже сьогодні, як ніколи, кожен з нас потребує підтримки: і ті, хто з малечею ховається від обстрілів в укритті, і ті, хто вимушено покинув домівку і зараз далеко від своїх рідних.
Нам з колегами хотілося, щоби ці невеличкі історії створювали для людей відчуття затишку, спокою і родинного тепла. Звичайно, для кожної дитини його мама - супергерой, але час від часу навіть супергероям потрібна допомога. Тут в нагоді можуть стати маленькі дивовижні історії про все, що таке важливе для маленької людини.
- Одного разу моя подруга, яка працювала у видавництві, запропонувала мені написати книжку казок, - розповідає письменниця про їх створення. - Але за умови, що кожна має бути зовсім невеличкою, розміром у 600 знаків. Довелося переформульовувати, переформатовувати кожен сюжет, який спадав на думку.
Сюжети були вже в голові і вони мені подобалися. Але довелося стискати текст, щоби утворився “концентрат” думок та емоцій.
Ми уклали договір з видавництвом. Це було у 2010 році. Два роки працювали над ілюстраціями і книжечка казок з 22 коротеньких текстів побачила світ 2012 року. Під час війни ми їх озвучили, щоби підтримати малечу, мам та усіх українців.
Емоції друком
За словами Таміли Іванченко, вона навіть не пам’ятає, коли вперше з’явилася потреба записувати емоції, які зігріли серце посеред буденного дня, або відчуття красивої миті, що безслідно щезне, якщо її не занотувати. Вона почала їх нотувати. Так народжувалися невеличкі есе, якими вона торувала шлях до письменництва.
- Я авторка чотирьох книжок, - сріблясто сміється Таміла. Адже вважає свої книжки спалахом емоцій, які є їхньою сутністю, а не драматичні чи заплутані детективні історії або кримінальні розслідування.
Якщо вона що і досліджує, то це людські емоції, чародійство моментів та порухи людської душі.
- Люблю спілкуватися з людьми - це дає мені широкий простір для спостережень за миттєвостями життя, - ділиться вона. - Ці спостереження відтворюю на сторінках фейсбуку.
Якось мені подруга каже: був поганий настрій, я прочитала твою замальовку і настрій відразу піднявся. Так я зрозуміла, що хочу, аби моя сторінка покращувала настрій людям. Я оптимістка по життю і моїм кредо стало створювати життєдайні тексти. Потім я зібрала їх у книжки. Перша - це теплі, приправлені гумором туристичні байки, друга - про миттєвості життя: березень, кава, пролісок, промінь ранкового сонця тощо, і третя - замальовки про життя. Про казки я вже розповідала. Так “народилися” ще три книжки в електронному вигляді та паперовому. Це “Оптимістичні замальовки” про життя, “Туристичні байки” і “Магія миттєвостей”, зміст якої зрозумілий з самої назви.
З Харковом у серці
- Сьогодні Харків презентують як Залізобетон, - ділиться думками Таміла. - Під час війни це сполучення набуло особливого нового сенсу. Я раніше не дуже любила таке ототожнення. Воно пішло з 30-х років минулого століття, коли Харків був столицею, в місті інтенсивно розвивалася промисловість і будівництво - тому залізобетон.
Але сьогодні вислів “залізобетон” став потужнім патріотичним мемом. Адже харків’яни не дали ворогу зайти у своє місто, героїчно відстояли Харків.
Перережити те, що пережили харківці у перші місяці війни і не поїхати дахом, а продовжувати жити, працювати, волонтерити, допомагати один одному та ЗСУ - в цьому особливий дух харків’ян і самого міста.
Десять років Таміла закохує у Харків гостей міста та самих харків’ян. Вона гід-екскурсовод. Тішиться, що дехто з її колег вже відновив екскурсії Харковом. Те, що під час війни, коли ворог обстрілює місто, люди цікавляться історичною пам’яттю, це, на її думку, також дивовижна реальність.
- У соцмережах між гідами з цього приводу навіть виникла жвава дискусія, чи можна у прифронтовому місті, де лунають повітряні тревоги і відбуваються обстріли, проводити екскурсії, - ділиться вона. - Але є у Харкові гіди-відчайдухи, до яких звертаються їхні давні клієнти, які радше, вже друзі, і цікавляться певними екскурсіями, а гіди радо їх проводять. Адже працюють у Харкові кафе, магазини, аптеки, транспорт тощо, і екскурсії - це також робота.
- Я дуже люблю ходити Харковом пішки, - зізнається вона. - Прогулюючись улюбленим Харковом народжуються креативні думки, цікаві сюжети, новітні відчуття. Я це дуже люблю. Такий драйв, коли водиш по “своїх” місцях людину, яка любить Харків, і вона дивується, що тут ще не була. Люблю гуляти вуличками, так званого, тихого центру, де після шостої настає тиша. Можна милуватися прекрасною архітектурою і насолоджуватися атмосферою справжнього Харкова.
Таміла зізнається, що дуже скучила за рідним Харковом, і в різних містах у Польщі, в яких їй довелося жити протягом воєнного року, відшукую риси рідного Харкова, шукаю його відлуння в архітектурі, у міському просторі.
- Я виклала фото Варшави і мені багато хто написав: це що, Харків? - знову сріблясто сміється Таміла. - Так, Харків шукаєш скрізь і скрізь знаходиш, бо він завжди у серці.
У Харкові багато еклектичного поєднання - ось тут щось радянське, поруч старовинне, а тут вже сучасне модернове зі скла та дзеркал, в яких відбиваються сусідні будинки та неймовірне харківське небо. Є будівлі європейської архітектури 19-го сторіччя. Ти бачиш це поєднання непоєднуваного і при цьому розумієш, наскільки це гармонійно.
В усіх війнах 20-го століття місто дуже страждало. Особливих руйнувань Харків зазнав у другій світовій. Його звільнили від фашистських загарбників, але саме радянські війська найбільше обстрілювали місто. Історичний центр Харкова був зруйнований на 90% .
Це була дуже важка історія, але водночас доказ того, що Харків так само відновиться і після цієї війни. Бо в нього є феніксівська сутність - постати з попілу та відродиться.
Читайте також
"Ранок" демонструє,що Харків - місто непереможних
