21 травня 2022 року у Кам’янці-Подільському відкрили стелу, яка проілюструвала указ Президента щодо встановлення почесної відзнаки «Місто-герой України». Цитую: «З метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України постановляю: присвоїти почесну відзнаку «Місто-герой України» містам: Волновасі, Гостомелю, Маріуполю, Харкову, Херсону, Чернігову». 24 березня 2022 року додалися ще чотири міста – Буча, Ірпінь, Миколаїв і Охтирка.
19 травня нинішнього року в Кам’янці-Подільському поряд із стелою в центрі міста з’явилася нова скульптура – пам’ятник джурі. Юний босоногий зброєносець не тільки носив зброю за представником козацької старшини (тобто тодішніми командирами), а й брав участь у битвах, тож тримає шаблю та на великому древку бойову корогву. Відомо, що такий подарунок місту зробили благодійники.
Фото фортеці із соціальних мереж Хмельницької письменницької організації
Різну зброю бачив за багато віків Кам’янець-Подільський замок. Так іноді називають тамтешню фортецю. Перші оборонні споруди датують 10-13 століттями, а в 14-му замок починає набувати вигляду, який зберігся до наших днів.
Тут справді доречне визначення «Фортеця духу». Просвітницько-мистецька естафета під такою назвою була започаткована в Чернівецькій області, в Хотині. Там розташована на березі Дністра середньовічна фортеця. До слова, між подільською і буковинською твердинями – менше 30 кілометрів.
Отже, після березневої зустрічі в Хотині письменницькі «десанти» навідали вже Хмельниччину – міста Меджибіж, Старокостянтинів і у травні – Кам’янець-Подільський.
Меджибіж
Старокостянтинів
Прозаїк з Поділля, нині фронтовик Юрій Сорока у короткому інтерв’ю на запитання своєї землячки «Чи немає серед Ваших бойових побратимів письменників?» віджартувався: «Не зустрічав. Нас дуже багато, зі всіма не перезнайомишся». Що мав на увазі автор прозових книжок «Куля для вовкулаки», «Похід Сагайдачного на Москву.1618», виданих, до речі, в Харкові? Швидше за все, йшлося про воїнів, а не письменників у лавах ЗСУ.
Тож знайомство не фронтове, але за духом бойове відбувалося у Кам’янці-Подільському з письменниками старшого покоління та письменницями.
В’ячеслав Романовський розповів: «Це були незабутні травневі дні мого перебування на Поділлі. Мій літературний побратим із Хмельницького поет і голова просвітян області Віталій Міхалевський зробив усе, щоб моє перебування у цьому благодатному краю стало чудовим святом. Отож в обласному центрі познайомився з місцевими письменниками, побував у офісі письменницької організації, Обласній науковій бібліотеці, де читав свої вірші студентам, викладачам і, звісно, працівникам книгозбірні. Місто – красиве, сучасне і святкове, бо цвіло приязними усмішками хмельничан у вишиванках, запам’яталося концертними виступами молоді на площах і в парках, ідеальним порядком і чистотою».
Цьогоріч День музеїв збігся із Днем вишиванки. Природно, що нашого земляка запросили до Хмельницького обласного літературного музею. Особливо зацікавили музейників спогади В’ячеслава Романовського про письменника, лауреата Шевченківської премії Костя Гордієнка, уродженця Поділля – із села Великі Микитинці теперішньої Ярмолинецької ОТГ. Більшість свого довгого творчого життя Кость Олексійович прожив у харківському письменницькому будинку «Слово». Творчість Костя Гордієнка представлена у постійній експозиції Хмельницького музею, його пам’яті присвячений літературний урок «Косовиця трав весняних». Прозаїк і в поважному віці любив навесні взятися за косу й попрацювати. Часто для цього вибирав територію будинку творчості письменників в Ірпені. На межі весни й літа косовиці по-особливому запашні, тож саме тоді й влаштовують такий літературний урок на честь військового кореспондента часів Другої світової війни, коментатора радіостанції імені Тараса Шевченка, яка вела мовлення на окуповану територію України (переважно для партизанських загонів) Костя Гордієнка.
Наступного дня був виїзд до Кам’янця-Подільського, участь у мистецько-просвітницькій естафеті «ФОРТЕЦЯ ДУХУ» у затишному сквері міської бібліотеки імені Костя Солухи.
Творчий вечір під травневим небом біля бібліотеки
Побували учасники події й на святкуванні Дня міста Кам’янця-Подільського.
Одне із святкових дійств на вулиці древнього міста
Звичайно, без народних майстрів і ярмаркування – який же день українського міста?!
Майже як у пісні: «Десь тут була подоляночка»
Фото на згадку з Віталієм Міхалевським
Віталій Цезарійович не тільки співорганізатор естафети «Фортеця духу», доцент Хмельницького національного університету, кандидат фізико-математичних наук, а й поет-романтик. Кілька років тому він побував з іншими письменниками Хмельниччини у Харкові. Колективній поїздці у відповідь завадили спершу суворий ковід-карантин, потім повномасштабна війна. Добре, що В’ячеславу Романовському вдалося скористатися запрошенням на творчі зустрічі, розповісти неприкрашену правду про нинішнє життя в Харкові, побачити, чим живе Хмельниччина.
Відкриття пам’ятника джурі
Додаю вірші В’ячеслава Романовського, написані в Харкові упродовж останнього року. Вони звучали на Хмельниччині.
***
У руїнах сьогодні палаци і тихі двори,
Де звучала й російська, нав’язана всім нам з кріпацтва.
Та земля моя мила – славетна колиска козацтва –
Вчила кожного змалку, щоб і рідною говорив.
Але матір не слухали – в мову рядились чужу:
Вона ближча до влади, корита, ситнішої долі.
І манкуртами стали, коли заступили межу,
Відступились од нені, покинули гибіти в полі.
Ні, не вмерла вона, хоч її спопеляли не раз
І глумилися з мови, щоб стала навік без’язика.
А держава із нації нишком зростала велика,
Мала прапором пісню, а слово уславив Тарас.
Дух козацький збудила, а воля гула у крові,
Здобула незалежність і дружно жила і багато.
Та неситий сусіда, в якого біда в голові,
Хижо й підло напав, щоб вбивать українців, карати.
Він себе визволителем тішив, бо, бачте, отут,
Кажуть, гноблять російську і змушують вчить солов’їну…
От і нищить нещадно державу мою золоту,
Щоб забули у світі про знану в віках Україну.
Говори українською, ген козака в тебе ж є,
Нашій мові будь вірним, мій брате, мій сину, мій друже.
Якщо мати-Вітчизна тобі дорога, небайдужа,
Не забудеш, я певний, безмірне прохання моє…
25.03.2022
***
Тримаюсь за Харків, руйнований орком,
Вслухаюсь у лет і снарядів, і бомб.
Мир ходить Берліном, Парижем, Нью-Йорком.
А нам, рідне місто, жахливо обом.
У будь-яку мить божевільний свист, вибух
Обірве життя і споруду змете.
І горе безмежне прошепче, що вибув
Той, в кого майбутнє було б золоте.
А нерви, як струни, і серце в тривозі
За мужніх бійців – тих, хто нас затуля.
Звитяжна весна перемог у дорозі,
Горить під ногами рашистів земля!
Наш біль невимовний, але лютування
Навали біда – її здибає крах,
І зникне на карті смердюча, остання,
Імперія зла з кров’ю вбивць на руках…
16.04.2022
ЗАЛІЗОБЕТОННИЙ!
Символ стійкості, мужністю славний
Харків мій, героїчний, незламний,
У борні і звитязі – невтомний…
Ти ж і духом ЗАЛІЗОБЕТОННИЙ!
Українські міцні в тебе корені,
Мегаполіс, ніким невпокорений,
Робітничий, студентський, крилатий,
Нині – воїн, щоб орків здолати.
А у мирній роботі – натхненний,
Юний в мріях своїх і пісенний,
І вродливий будівлями, парками…
Я тобою пишаюся, Харкове!
Ти у серці моєму навіки,
Я майдани люблю твої, ріки,
І Сумську, і Держпром, і трамваї,
І твій ритм, що не тихне, триває –
В ньому поступ і наша надія.
В ньому вродяться мудрі події.
І покличе в майбутнє дорога,
І засяє всім нам Перемога…
31.03.2023
Читайте також: Ветеран без рук: «Забуваю про посвідчення інваліда, коли допомагаю іншим»
