Про це наша розмова з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.
- Пане Андрію, наскільки важливим пунктом була Нова Водолага в перебігу Другої світової війни?
- Почну з того, що під час Білгородсько-Харківської операції (яка ще мала назву «полководець Румянцев») головним завданням Червоної армії було не просто звільнення міст і сіл, а перш за все – знищення німецького угруповання, яке тут знаходилося.
В свою чергу, коли командувач групи армій «Південь», генерал-фельдмаршал Манштейн зрозумів, що радянські війська наступають великими силами, він поставив головним завданням для 8-ї армії вермахту відійти за річку Дніпро, вивести на правий берег всю техніку та озброєння і створити там нову лінію оборони.
В цих планах Нова Водолага грала важливу роль. Хоча вона не була великим залізничним вузлом подібно Харкову, Люботину чи Мерефі, але саме через цю станцію проходила залізниця на Красноград і далі – на Дніпропетровськ, біля якого і була переправа на правий берег Дніпра. Інших переправ через таку потужну річку тоді не було. Цим шляхом з-за Дніпра йшло все постачання для німецьких військ, а в зворотньому напрямку вивозили поранених солдатів вермахту. Отже, утримування Нової Водолаги для німців означало можливість запланованого відступу, а для Червоної армії – знищення військ противника під Харковом.
Скажу одразу, що Червона армія з поставленим завданням не впоралась. Тобто свої війська німці переважно зберегли та ще й показали майстер-клас, як треба відходити на таку велику відстань (від Харкова аж за Дніпро), зберігаючи основні сили та наносячи удари противнику. Це саме той випадок, який потрібно вивчати.
- В чому ж полягала їхня тактика?
- Німецькі інженерні війська заздалегідь будували проміжні лінії оборони, щоб армії могли поступово відходити від Харкова до Дніпра. Ці лінії оборони повинні були утримуватися декілька днів, аби дати змогу відступили всім частинам. Наприклад, 1-ша танкова армія на півдні не могла швидко здавати свої позиції і тим самим затримувала відступ сусідньої 8-ї армії.
Отже, німці утримували свої проміжні лінії оборони стільки, скільки їм було потрібно для планового відступу. І ніякого наступу радянських військ в звичному для нас сенсі цього слова (тобто прорив лінії оборони, вихід з боями тощо) не було.
В архівних документах починаючи з 20-го і аж до 28 серпня 1943 року ми бачимо, як щодня перед радянськими військами ставлять одну й ту саму задачу: перерізати комунікації на Нову Водолагу. Але жодна з армій Степового фронту цю задачу не виконала.
29 серпня німці остаточно залишили Харків і відійшли від лінії оборони по річці Уди на лінію оборони по річці Мжа. Побачивши це, командувач Степовим фронтом генерал-полковник Конєв вирішив, що ось тепер одним ударом наші війська зможуть перетнути річку Мжа і вийти на Нову Водолагу. В цьому напрямку наступали одразу декілька армій: 69-та, 7-ма, частково 53-тя і 57-ма Південно-Західного фронту, а також залишки 5-ї гвардійської танкової армії.
Але після участі в Білгородсько-Харківській операції радянські війська вже не мали повноцінної кількості живої сили та танків. Щоправда, і німецькі війська, які тримали оборону по річці Мжа, також були хиткими і складалися в основному з піхоти. Але їх підтримували мобільні танкові групи СС, які оперативно виїжджали туди, де намічався прорив радянських військ, щоб не дати їм просунутися вперед.
4 вересня німці залишили більшу частину Мерефи, і туди зайшла 7-ма гвардійська армія, якій була поставлена задача перейти у наступ в напрямку Нової Водолаги. Але їй в контратаку вийшла 282-га дивізія вермахту при підтримці танків, і наступ захлинувся. Тим часом частина Мерефи ще залишалася під контролем німців.
5 вересня вони остаточно залишили свої позиції на лівому березі річки Мжа, і 7-ма гвардійська армія нарешті зайшла в Мерефу, Утківку, Озерянку і частину Рокитного. Але далі німці її не пустили. І як не намагалися радянські війська перейти у наступ – їм це не вдавалося. Так само було і у сусідів – 69-ї та 53-ї армій.
Так що фактично початок вересня 1943 року був невдалим для радянських військ, їхні втрати були дуже великими.
- Чи відома кількість загиблих?
- Списків втрат за вересень 1943 року у відкритих радянських джерелах немає. Складається враження, що 23 серпня закінчилася Курська битва, а далі – розпочалася битва за Дніпро. А що було між цими двома битвами, радянських дослідників наче і не цікавило! Харківська область остаточно була звільнена від нацистів 20 вересня, але за ці 20 днів радянські архівні документи не дають точних цифр по загиблих.
Звісно, тепер ми можемо бачити документи вермахту, які показують кількість знищених танків, артилерії, літаків. А загиблих радянських солдатів – лише приблизно, бо німці не мали змоги їх порахувати. Але якщо в якомусь документі вказано, що знищено, наприклад, 460 солдатів, а в дужках припис «пораховано», то це – точна цифра.
- То як все ж таки проходило звільнення Нової Водолаги?
- Як такого звільнення селища в результаті наступу радянських військ не було. Дійсно, вони весь час переходили в атаку, але ці атаки були невдалими.
9 вересня 8-ма армія вермахту відійшла на чергову проміжну лінію оборони по річкам Вільхуватка і Джгун, залишивши позиції по річці Мжа. А інженерні частини цієї 8-ї армії вже готували нові рубежі оборони. Тобто в німців все йшло за планом попри виснаження військ і апатію серед солдатів, про що поступали донесення Манштейну. Тільки підрозділи СС ще трималися в боєготовності.
Як я вже казав, німецька піхота тримала оборону завдяки підтримці мобільних танкових груп. Крім того, німці практикували відступ у «шахматному порядку». Це теж не давало можливості радянським військам виходити у прорив, бо можна було потрапити у пастку, невеличке оточення і загинути.
Треба ще відзначити грамотне використання німцями артилерії. На той час вони вже були дуже обмежені у снарядах, тому починали артпідтримку своїх військ тільки коли це було необхідно. Але вона була дуже ефективною для них. У радянських військ всі калібри снарядів були у великій кількості. Але вони все одно не могли прорвати оборону німців.
В ніч з 9 на 10 вересня почався відхід німців з проміжної лінії оборони. А 11 вересня 7-ма гвардійська армія Степового фронту звітувала про звільнення таких невеличких населених пунктів як Павлівка, Рахівка, Карлівка, Щебетуни, Нова Мерефа, Джгун, Барабаші, хутір Водки. Командування армії повідомило керівництву, що розвиває подальший наступ. Але насправді це не був наступ, бо німці стали на черговій лінії оборони, і наші війська знову зупинились.
В той же час з півночі важливим пунктом були Валки. Якби Червоній армії вдалося взяти Валки, то можна було б прорвати лінію фронту, і війська вермахту вже покотились би від Нової Водолаги. Але це довгий час не вдавалось. Показово, яким невдалим було використання танкових з’єднань. Так, 12 вересня 1-й механізований корпус 53-ї армії Степового фронту вийшов в атаку з новими, щойно отриманими танками Т-34. Але батарея самоходок «Насхорн» впродовж усього лише двох годин бою знищила спочатку 7 машин, а потім 55. Німці могли їх вражати з 4 кілометрів, але командування їм дозволяло стріляти, починаючи з 2 км. І при цьому наші танкісти навіть не розуміли, звідки ведеться вогонь! Невже командування не бачило, що треба негайно зупинити наступ? Бачило, але не робило цього, бо «згори» був наказ наступати.
13 вересня вже 7-му гвардійську армію женуть на Нову Водолагу, а вона не може просунутися ані на метр, бо мертво стоять німецькі війська, і нічого з цим не зробиш.
Подібна ситуація була і на півдні, де таким ключовим центром оборони німецьких військ була Таранівка. 57-ма армія Південно-Західного фронту не мала потужного просування, і німці робили що хотіли. Могли прорватися на якійсь ділянці піхотною дивізією і кількома танками через бойові порядки радянських військ, познищувати техніку, боєприпаси і - відійти.
Тобто німці виконували свою задачу, про яку я вже казав – відступаючи, знищувати танки та артилерію противника.
- А що стосується дати визволення Нововодолазького району – 14 вересня – вона реальна?
- Я не знаю, чому датою звільнення Нової Водолаги прийнято вважати 14 вересня 1943 року. Весь цей день 7-ма гвардійська армія наступала і змогла взяти тільки невеличкий населений пункт Сирівці. Так, Манштейн хотів якомога швидше відвести війська. Але 8-ма армія вермахту не могла покинути фланг, якщо сусідні армії затримувались, тому вона відступала повільно. За даними німецьких архівів, вони почали відхід в ніч з 14 на 15 вересня і залишили Нову Водолагу близько 2-3 ночі.
От тоді 7-ма гвардійська армія, рухаючись за відступаючим противником, зайняла 14 населених пунктів. Але знов-таки – тільки до чергової лінії оборони німців.
Тим часом радянське командування вирішило, що противник тікає, і поставило завдання оволодіти наступного дня містом Красноград. Наші війська висунули залишки своїх танків в напрямку Каравану, і о 10.55 німецькі «Тигри» всіх їх розстріляли з відстані двох кілометрів.
Отак бездарно керувало радянське командування, думаючи, що якщо німці відійшли, то вони бігтимуть аж до Дніпра. Хоча насправді вони планово відступали і залишали населені пункти. Але у нас це називається звільненням!
Отже, ми можемо говорити, що 15 вересня вночі німці залишили Нову Водолагу, і війська 7-ї гвардійської армії туди увійшли. Але вся територія сучасної Нововодолазької громади ще не була звільнена.
Помилкове встановленням дат визволення від нацистських військ стосується не тільки Нової Водолаги чи Харкова (який насправді звільнили не 23-го, а 29 серпня). Невірно встановлено дати визволення Золочіва, Богодухова, Мерефи, інших населених пунктів… У нас і дата звільнення Харківської області - 19 вересня - невірна. Останні війська вермахту залишили Харківщину в ніч з 19 на 20 вересня.
- Тобто командири армій спішили доповісти «нагору», що населений пункт взято, в той час, коли наступ наших військ або відхід німців тільки починався?
- Зазвичай так. Я не дуже довіряю документам, написаним радянськими командармами. Краще брати бойові донесення окремих підрозділів, які проводили наступ. Бо якщо війська закріпилися на околиці тієї ж Нової Водолаги 14 вересня, то це ще не є звільненням усього селища.
Я б зрозумів такі помилки в датах, якби не було документів. Але ситуацію у вересні 1943 року можна розписати по годинах, а інколи - по хвилинах! Так навіщо вигадувати? В німецьких архівах є документи частин, які воювали на території Харківської області, зокрема 8-ї армії, 4-ї танкової армії Гота. Зараз їх можна отримувати через інтернет – купувати чи скачувати безкоштовно. Є гугл-перекладач, якщо немає можливості скористатися послугами знавців німецької мови. Варіантів для дослідження безліч, аби було бажання.
- Чи багато українських дослідників цікавляться подробицями подій, які відбувалися тут 80 років тому?
- Немає таких дослідників. По-перше, щоб вважати себе військовим істориком, треба постійно шукати нові документи. А ще – вивчати довідники, словники з військової справи, розумітися на військовій термінології, тактичних та стратегічних планах тощо. Інакше це просто краєзнавство.
По-друге, органи місцевої влади зазвичай не дуже вдаються в подробиці таких давніх подій. Їм достатньо архівної довідки радянських часів, де написано, хто і коли звільнив їхній населений пункт. А з яких джерел і на яких підставах ту довідку написано, ніхто не розбирається.
По-третє, сьогодні у нас триває інша, сучасна війна. Звісно, Друга світова відходить на другий план. Але треба зважати, що для Харківської області характерна ще така шкідлива тенденція, як прив’язка дати заснування населеного пункту до дня звільнення від нацистів. Мовляв, чого по два рази святкувати? Я вважаю, що від такого підходу треба відмовлятися.
На місці Харківської обладміністрації я б поставив задачу розробити два довідники. В одному має бути чітко і обґрунтовано вказано, коли остаточно було звільнено від нацистів той чи інший населений пункт. З цієї дати можна формувати день пам’яті загиблих воїнів, оскільки в радянських військах майже половина солдатів були українцями, тобто нашими за походженням людьми.
А в другому довіднику треба вказати дати заснування наших населених пунктів. Можна брати за основу, наприклад, дати указів про прихід певних людей на ту чи іншу територію і т.п.
З цих двох довідників громади отримають два важливих джерела: дату для святкування дня свого населеного пункту і дату для вшанування пам’яті загиблих у Другій світовій війні. І це мають бути дві різні дати. Я вважаю що за рік-два громади повинні відійти від практики святкування днів своїх населених пунктів в ті дати, коли в них відбувалися бої і гинули люди.
