...Слухаю на YouTube лекції з історії України, які Тімоті Снайдер читає студентам Єльського університету, і відчуваю величезне задоволення.
Тімоті Снайдер — один із найбільших фахівців з історії Центральної та Східної Європи, з погляду традиційного лектора постійно відволікається, постійно йде кудись убік. То він міркує про те, як формується уявлення націй про самих себе, то порівнює імперії та національні держави, то починає говорити про Московське царство, Османську чи Австрійську імперії.
На історію України він дивиться у контексті історії світу. Не випадково в першій же лекції Снайдер говорить про те, як багато найважливіших подій світової історії — Перша світова війна, Друга світова війна, Голокост та багато інших — тісно пов’язані з Україною.
І ось це надзвичайно важливо. Українська історія (так само, як і історія інших народів Радянського Союзу) для тих, хто навчався в Радянському Союзі та й сьогодні навчається в Росії) завжди виявлялася чимось малопомітним, вторинним. Вся увага була зосереджена на Москві чи Петербурзі, а якщо десь і відбувалося щось важливе, то все одно це була периферія.
У лекціях Тімоті Снайдера фокус зміщується, і раптом з’ясовується, що українська історія у багатьох випадках опиняється у центрі подій.
І те, як він легко переходить від конкретних подій, що відбувалися в Речі Посполитій, в Австро-Угорщині чи Росії, до загальних понять, до міркувань про національний розвиток чи розпад імперій, — теж ставить українську історію в зовсім новий та дуже цікавий контекст. Вона виявляється не просто перерахуванням імен, козацьких повстань чи національних діячів, а перетворюється на живу розповідь, що дає можливість розмірковувати про речі, вкрай важливі для всіх людей, де б вони не жили.
У Міністерстві освіти та науки України. Вручення звання Почесного професора Каразінського університету. Фото: МОН.
Тімоті Снайдер — чудовий зразок якщо не для прямого наслідування (він неповторний!), то принаймні для роздумів про те, як ми сприймаємо національну історію.
Довідка «Громади»
Тімоті Девід Снайдер (Timothy David Snyder) народився 18 серпня 1969 року, Огайо, США) — американський історик та письменник. Професор Єльського університету. Фахівець з історії Східної Європи та, зокрема, історії України, Польщі, Росії. Займається переважно історією XX століття. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та голокосту. Дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка-Америка. Володіє українською мовою, яку вивчив за один рік.
У монографії «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним» Снайдер обґрунтував тезу про те, що нацистський та радянський режими знищили близько 14 млн мешканців на території України, Польщі, Білорусі, країн Балтії та в західних областях Росії.
У 2020 році була перекладена українською фундаментальна праця для розуміння України і її ролі в сучасній світовій геополітиці «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка».
2 листопада 2022 року Тімоті став 10-м амбасадором UNITED24. Він збирає кошти на систему протидії ворожим БПЛА, якими Росія постійно атакує об’єкти критичної інфраструктури України.
Тімоті Снайдер також надав згоду бути амбасадором Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, відстоювати інтереси університетської громади та співпрацювати у спільних науково-освітніх проєктах.
Що може краще уявити професора, ніж його думки, оцінки та судження? Отже, знайомтеся…
Шизофашизм як явище...
Тімоті Снайдер, вчений, який терміном «шизофашизм» описав те, що відбувається нині в Росії.
- Під шизофашистами я маю на увазі тих, хто таврує фашизмом інших людей. Існують у РФ ідеологи на кшталт Дугіна та Проханова, які самі зізнаються у тому, що вони – фашисти. У цілому нині шизофашизм діє завдяки пошуку ворога.
З погляду росіян, якщо фашизм – їхній ворог, то вони самі фашистами за визначенням бути не можуть, адже вони з фашистами борються.
Подібне було за часів Муссоліні, коли «фашизм» з’явився, маючи позитивну конотацію, але через дії та політику дуче перетворився на щось протилежне. Те саме відбувається і в Росії.
Скріншот "Громади" із видео
Чи усвідомлює колись російське суспільство, що його політика – фашистська? Це питання дискусійне, тому що починаючи з 1991 року фашистська свідомість глибоко вкоренилася в російських громадянах.
На мою думку, слід оновити розуміння цього явища в сучасних умовах. До речі, про це говорять і у США. З’явилися люди з фашистською свідомістю, котрі щиро не розуміють, чому їх вважають фашистами, адже це явище Європи 30-х – 40-х років минулого століття. Тому я переконаний, що слід відновити та осмислити поняття фашизму як явища. Завдання – досягти точності визначень.
Фашизм продовжує існувати як явище, і цим терміном можна описати сучасну російську політику.
Це має свої характеристики: культ вождя, однопартійна система, політика, заснована на образі ворога, культ мертвих - і все це відповідає нинішньому режиму в Росії.
На мій погляд, у політиці важливо викласти концепцію, а вже потім розпочинати політичні рішення.
«Ніхто ніколи не перемагав фашистів, дискутуючи з ними…»
І у цьому дуже важлива історія фашизму. Ніхто ніколи не перемагав фашистів, дискутуючи з ними. Фашизм у середині минулого століття був переможений не завдяки громадській дискусії, а на полі бою.
Ремарка від «Громади»:
як тут не згадати багатогодинні телефонні розмови президента Франції Макрона із президентом РФ Путіним!
Аргументовано протистояти путінському режиму дуже важко. Але треба називати речі своїми іменами і правильно визначати явище. У російсько-українській війні немає місця аргументам, війна – це демонстрація сили та єдиний засіб проти сили – це довести, що вона «не працює».
Скріншот "Громади" із видео
Я застосував слово «фашизм», тому що західна цивілізація користується усталеним словником політичних термінів.
Ми ведемо мову про демократію, яка може бути «не відбулася» або «неповноцінною» в якійсь із країн.
Але тут важливо розуміти, що російський фашизм – це не невдала версія західної демократії чи гітлерівського фашизму як антипода демократії. Це щось зовсім нове і нам потрібна чітка концепція його опису.
Про російсько-українську війну...
- Перша та Друга світові війни також значною мірою були про боротьбу за Україну. Багато битв тоді відбулися в тих самих місцевостях. Цього літа я читав мемуари про ті війни, де багато йшлося про Куп’янськ. І знову ці ж міста на слуху, а бої точаться на тих же самих полях. Географія України важлива для всіх цих трьох воєн. Масштаб страждання в Україні сьогодні, на жаль, наближається до того, що переживали люди під час двох світових воєн.
Але ці три війни можна порівняти ще й з іншої причини. Результат війни: хто виграє, а хто програє і який порядок утвердиться після неї матиме величезне значення. У цьому сенсі це порівнювано зі Світовою війною.
Фото з відкритих джерел
«Путін свої власні проблеми намагається перекласти на Україну…»
- Чи можна говорити із фашистами? Можна, але тільки в тому випадку, якщо світ усвідомлює, що йому росіяни брехали і коли світ цю силу переміг. Тому діалог із Росією буде можливим лише після перемоги України, але навряд чи раніше.
Путін свої власні проблеми намагається перекласти на Україну. Проблеми Росії стають все очевиднішими через неможливість перемогти Україну. І Україна переможе, коли наслідки розв’язаної ним війни матимуть для Путіна особисте значення, коли він зрозуміє, що війна шкодить йому персонально.
Не можу сказати, коли це станеться, бо російська пропаганда може довго сурмити про перемоги в Україні, що неправда.
Колаж із соціальних мереж
Тімоті Снайдер про російську пропаганду:
- Якщо вам не подобаються геї, то вони скажуть вам, що всі українці геї.
- Якщо вам не подобаються нацисти, то вони скажуть вам, що всі українці нацисти.
- Якщо вам подобаються нацисти, то вони скажуть вам, що всі українці євреї.
Скріншот "Громади" із видео
Культурный «топос» агрессии
- Думаю, варто дослухатися того, як інші народи реагують на російську культуру. Це спроба подивитися на російську культуру з точки зору цих народів. Скажімо, варто почитати українську чи польську інтерпретацію російської класики ХІХ століття.
У цьому плані Пушкін – це приклад переоцінки класики. Для читачів у багатьох країнах світу, наприклад, у сьогоднішній Німеччині, Пушкін – має нейтральну конотацію, як російський поет, який творив майже двісті років тому. Але для читачів у Польщі, на Кавказі чи нинішній Україні він стає провідником імперських ідей.
Візьмемо приклад його друга Міцкевича, який не тільки дружив, а й сперечався з Пушкіним.
І зважаючи на те, як він писав про війну на Кавказі, виходило у Пушкіна, що росіяни завжди мають рацію, незважаючи на те, що вони роблять.
Це – культурний топос, суть якого полягає в тому, що навіть «якщо ми агресори, то ми маємо рацію». І це розуміння домінує у російській культурі.
Вододілом дружби Пушкіна та Міцкевича стало польське повстання 1830-1831 року.
Пушкін і Міцкевич біля пам’ятника Петру Великому (фрагмент картини Рехенмахера). Репродукція із відкритих джерел.
Коментар «Громади»
Зауважимо: суперечка Міцкевича з Пушкіним - це не оцінка з XXI століття, коли імперськість стала засуджуваною, це стосується "скреп" і місця Росії у світовій історії.
Риторика Пушкіна стрімко змінюється, наче бажання поляків стати незалежними від Росії стосується особисто його, робить всіх поляків, в тому числі й Міцкевича, його особистими ворогами (мовою оригиналу):
"Известие о польском восстании меня совершенно перевернуло" (письмо Е. Хитрово 1830 г.)
"Любовь к отечеству, какою она бывает в душе поляка, всегда была мрачна — почитайте их поэта Мицкевича".
"Из всех поляков меня интересует только Мицкевич. Он был в Риме в начале восстания. Боюсь, как бы он не приехал в Варшаву — присутствовать при последних судорогах своего отечества".
Гнів поета виливається в оду Пушкіна, звернену до тих русофобів, які не хочуть миритися з російським пануванням. Так з’являється знаменитий вірш "Клеветникам России"
Чи потрібно переписувати та переосмислювати історію?
- Історія – одна з багатьох жертв цієї війни та кремлівського режиму. Путін, що копається в архівах і пише свої божевільні статті, це жахливо для історії.
Виняток слова «Україна» з російської історії робить історію Росії ще спрощенішою. Це жахливо передусім для самої Росії. І якщо Росія переможе, то нове покоління також зросте у цій картині світу, і Росія втратить ще 30 років.
Думаю, що питання російськой історії дуже схоже на те, з чим мали справу і Великобританія, і США, і Франція, і Бельгія чи Голландія.
Скріншот "Громади" із видео
Росії необхідний постімперський розвиток. Для голландців, бельгійців, німців, французів було дуже важливо програвати війни. Наприклад, німцям капітуляція в 1945 році дала шанс переосмислити свою історію.
Ніхто не хоче програвати. Але Росії було б корисно програти цю війну, тому що ті історичні міфи, які використовує Путін, щоб втягнути Росію у війну, протилежні тому, чого потребує Росія.
Тімоті Снайдер цитується авторкою у контексті бесіди з Михайлом Зигарем на каналі OstWest.
Читайте також:
"Термінатори" наступають і палюють на "орків"
Слідкуйте за нами в месенджерах:
Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)
Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)
Viber: (http://surl.li/kufhk)
