Невідомі харків’яни: Груня Сухарєва, яка першою описала синдром Аспергера

Ернст Контлер 11.09.2020 у 15:28 252

Груня Сухарєва, радянський психіатр, яка першою описала синдром Аспергера. Проте мало хто сьогодні знає про наукові та людські здобутки цієї непересічної жінки.  

Невідомі харків’яни: Груня Сухарєва, яка першою описала синдром Аспергера

У червні 1944 року австрійський психіатр Ганс Аспергер опублікував роботу “Аутистичні психопати в дитячому віці”, у якій описав перебіг хвороби чотирьох дітей зі своєї практики. Ці діти мали проблеми із соціальною інтеграцією, відрізнялися незграбністю, але в якихось галузях були обдаровані настільки, що сам Аспергер називав їх «маленькими професорами».

Довгий час робота вважалася першим описом дитячого аутизму. Але в 1996 році виявилося, що у Аспергера була попередниця. І що, розпорядись історія інакше, розлад цілком міг би носити назву «синдром Сухарєвой».

Груня Юхимівна Сухарєва прожила майже 90 років. З-під її пера вийшли десятки наукових статей; її «Клінічні лекції про психіатрію дитячого віку» вважаються класикою дитячої психіатрії; вона виховала сотні учнів і кілька видатних психіатрів. Її плідна і неоціненна робота в Харкові впродовж років дозволяє говорити про неї як про засновницю першої в Союзі кафедри дитячої психіатрії.

При цьому невідомо, чи була Груня Юхимівна коли-небудь заміжньою; які стосунки були в неї із сестрою і племінниками, якщо ці стосунки взагалі були; любила вона сонце чи дощ, чай або каву. Нічого особистого.

Психіатр Марк Бурно в мемуарах «Цілющі крихти спогадів» писав: «Груня Юхимівна не любила свої дні народження, ювілеї; уникала, як могла, публічних привітань, намагалася не ходити на банкети. Мої батьки розповідали, що сором'язлива Сухарєва ніяковіла, коли її вітали».

 

Звідки беруться психіатри



У родині Рахілі і Хаїма Сухарєва було дві дочки: Груня і Марія. Груня, старша, народилася 11 листопада 1891 року в Києві, там же через шість років з'явилася на світ Марія. Чим займалися батьки Груні, невідомо. Невідомо навіть, коли вони з'явилися на світ, – на їх надгробку на Востряківському єврейському цвинтарі в Москві немає дат народження. Але, очевидно, сім'я була заможна, позаяк обидві дочки вчилися на медичному відділенні Вищих жіночих курсів Києва. Згодом Марія Сухарєва стане знаменитим лікарем-інфекціоністом.

У 1915 році 24-річна Груня влаштувалася в епідеміологічний загін, у якому пропрацювала два роки. Імовірно, тоді у неї і зародився інтерес до психіатрії – під час спостереження за розладами психіки при гострих інфекційних захворюваннях. Наступні два роки роботи у психоневрологічній Кирилівській лікарні Києва визначили коло наукових інтересів Сухарєвої – розлади особистості у дітей.

На початку XX століття психіатрія була в моді: лікарі зачитувалися Фройдом, виникали нові напрями в роботі. Так, у результаті перетину  педагогіки, психіатрії та психології на світ з'явилися педологія та дефектологія. Сухарєвій належало стати однією із першовідкривачів у цих галузях. Вона встигла попрацювати в лікарсько-спостережному пункті для дефективних дітей Московського відділу народної освіти, потім обіймала посаду завідувача психоневрологічної клініки Інституту охорони здоров'я дітей і підлітків. 

 

Не було галузі дитячої психіатрії, якої не торкнулася б Сухарєва: вона займалася неврозами, шизоїдними психопатиями, розробила класифікацію олігофренії, прийняту в Україні й донині. Сухарєва у багатьох відношеннях випередила свій час. Вона почала розділяти аутизм і дитячу шизофренію в 1950-х роках, за 30 років до того, як у західних країнах їх визнали двома  абсолютно різними розладами. Вона висловила припущення, що при аутизмі порушені мозочок, базальні ганглії і лобові частки мозку, за півстоліття до того, як це підтвердили дослідження за допомогою магнітної томографії. Багато гіпотез Сухарєвої виявилися правильними. І оскільки Сухарєва з самого початку пов'язувала аутизм із розвитком мозку, на відміну від західних учених, вона не потрапила під вплив психоаналітичних ідей про те, що аутизм викликають холодні й емоційно недоступні матері.

Але несподіваний сплеск інтересу у світовій психіатрії до українського лікаря наприкінці XX століття пов'язаний з однією цілком конкретної  статтею.

Особливі діти

 

Сухарєва одразу зрозуміла, що цей випадок не схожий на інші. Хлопець не був буйним, навпаки, дотримувався всіх правил без заперечень, навіть охоче. У свої 12 років він прекрасно читав (багато сиріт громадянської війни цього не вміли) і жадібно кидався на всі книги, що траплялися під руку. А ось ровесників він уникав, називаючи їх занадто гучними. Йому подобалося спілкуватися з молодою жінкою в білому халаті, яка приходила щодня та уважно за ним спостерігала.

Протягом наступного року Груня Юхимівна ідентифікувала ще п'ять хлопчиків з подібним розладом, яке спочатку назвала «шизоїдні психопатії». Кожен хлопчик ніби жив у власному світі, маючи при цьому талант світу зовнішнього. Один, замкнутий і незграбний, був видатним скрипалем. Інший мав схильність до математики. Третій просто фантазував, оточивши себе уявними друзями.

До 1925 року Сухарєва зібрала свої спостереження за шістьма хлопчикам та їхніми симптомами в окрему статтю «Шизоїдні психопатії в дитячому віці», що вийшла в збірнику «Питання педології та дитячої психоневрології». Через рік, у 1926 році, стаття була переведена  німецькою для відомого психоневрологічного видання.

 

Шанси, що статтю не читав світило австрійської психіатрії Ганс Аспергер, украй малі: журналів про психіатрію було небагато, і вихід кожного ставав справжньою подією в лікарських колах. Проте через 20 років у своєму «першому» описі дитячого аутизму Аспергер не згадав попереднє дослідження, зроблене українським лікарем із дивним прізвищем Sucharewa. При тому, що опис захворювання від Груні Юхимівни був майже ідентичним опису австрійського лікаря.

 

Термін «синдром Аспергера» багато десятиліть використовувався лікарями-психіатрами для характеристики дитячого аутизму. Про статтю Сухарєвої забули. Точніше навіть не забули, а нічого про неї не знали, доки в 1996 році психіатр Сула Вольф не переклала статтю англійською.

Залишається тільки гадати – психіатри і журналісти роблять це вже більше 20 років, із часів перекладу статті, чому Аспергер у своїй роботі не згадав перший опис аутизму. Можливо, це була неуважність. Можливо, усвідомлене замовчування. Усе ж таки Аспергер працював у вимушеній близькості з нацистською партією – згадка досліджень лікаря-єврейки була б викликом.

Утім, у 1944 році Груню Сухарєву навряд чи турбувало, чи цитує її дослідження австрійський лікар у своїй монографії, чи ні, – у неї і без того було досить справ. Під час війни вона виїхала в евакуацію до Томська, де разом із колегами з Московського інституту психіатрії діагностувала поранених із черепно-мозковими травмами та написала роботу «Психогенні типи реакцій військового часу».

У Груні Юхимівни не було дітей, і в той же час їх у неї були сотні – діти, яких вона за роки роботи вилікувала, яким полегшила життя.

Хоча її роботи писалися офіційною науковою мовою, їх відрізняло своєрідне тепло, турбота про підопічних дітей, у деяких випадках можна було подумати, що вона говорить про членів своєї сім'ї. У неї не було своїх дітей, але часом можна побачити материнську гордість в описах того, як її пацієнти ставали сильнішими, емоційно стабільнішими, як вони долали соціальні труднощі. Вона підкреслювала, що головне в допомозі «складним» дітям – акцент на позитивних емоціях, відмова від жорстких методів придушення і спроба зрозуміти, що конкретно травмувало дитину в тій чи іншій ситуації. Вона не забувала згадувати про сильні сторони дітей, наприклад про музичну обдарованість, схильність до наук або поетичну обдарованість.

Сухарєва писала, що її мета – допомогти дітям "встановити зв'язок з реальним життям, із його темпом і рухом". Чи справді Сухарєва описала синдром Аспергера за 20 років до самого Аспергера – не так важливо, її внесок у дитячу психіатрію і без того величезний. Тим більше, що Груня Юхимівна ніколи не гналася за титулами і шануванням. Працювала і консультувала до останнього, хоч давалося це їй з кожним роком усе складніше.

Під час однієї з бесід з ученицею Груня Юхимівна зронила: «Боюся, що довго проживу». Вона померла 26 квітня 1981 року у віці 89років.

Читайте також: "Історія харківської психлікарні".

          Підписуйтесь на наш Facebook.


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини