У будинку на болоті. Коли росіяни… прозріють?

Відповідь на запитання, чи прозріють росіяни з початком війни шукають і аналітики авторитетного Фонду Карнегі за міжнародний мир. Вони проводять регулярні виміри російської громадської думки.

Найсвіжіші аналітичні дані опублікували нещодавно автори Фонду Денис Волков та Андрій Колесников у брошурі під іронічною назвою (рос. мовою): «Дом на болоте: как российское общество спряталось от украинского конфликта».

Скріншот "Громади"

Громадська думка стоїть, як скеля

Слово «конфлікт», звичайно, ріже нам вухо, але загалом автори називають війну війною. І діляться спостереженням: на самому початку конфлікту респонденти (у відповідях на відкриті питання або в рамках фокус-груп) чітко ділилися у вживанні слів: підтримуючі підкреслено говорили «спецоперація» або «СВО», а противники конфлікту, явно хоробрилися, вживали слово « війна». Але до кінця 2022 року відмінності у вживанні респондентами цих слів більш-менш стерлися.

Протягом усього конфлікту про свою підтримку дій російських збройних сил в Україні заявляють у середньому близько 75% респондентів. Коментуючи відповідне питання соціологів, респонденти часто пояснюють: «Це наші хлопчики, наші воїни, як їх можна не підтримувати?». Ключове слово - "наші" (його в словосполучення "наші хлопці" часто вживають і вищі посадові особи). Справді, питання у цьому формулюванні фіксує підтримку «своїх», які борються з «чужими», «противником».

Тим часом ці 75% неоднорідні. Близько 30% респондентів вибирають більш м’яку підказку «швидше підтримую», часто додаючи щось на кшталт «війна — це погано, але треба підтримувати своїх», «погано, що гинуть люди, але інакше не можна було» (це ще одне кліше, що нав’язується керівництвом країни і телевізором). Цих людей можна віднести до групи "слабкої" або "умовної" підтримки, "підтримки меншої інтенсивності". І лише в середньому 45% заявляють про «сильну», «категоричну» підтримку, обираючи підказку «певно підтримую».

Фото з відкритих джерел.

Як бачимо, все це для нас дуже сумно.

…Згадую, як майже півстоліття тому старенький університетський професор, який свого часу вдало прослизнув крізь сталінські часи і викладав уже забутий новими поколіннями предмет «Історія КПРС», любив на іспиті запитувати студентів:

- Скажіть, як вартує наша партія?

За підказкою студентів старших курсів для позитивної оцінки слід відповідати:

- Наша партія стоїть, як скеля!

Ось так стоїть і сучасна російська громадська думка.

«Ми люди маленькі – нехай великі люди вирішують»

Інший показник підтримки того, що відбувається (для якого характерні вже скромніші значення) — це питання про доцільність продовження військових дій або переходу до мирних переговорів.

За останній рік — з серпня 2022 по серпень 2023 — прихильниками продовження боїв у середньому були близько 42% (останній короткостроковий пік — 48% — припав на травень цього року, ймовірно, на тлі українських атак по Москві, що могло озлобити респондентів).

У той же час, близько половини опитаних стабільно виступали за перемир’я (у тому числі до третини тих, хто говорить про підтримку російських військ). Однак обговорення цих питань на фокус-групах показує, що значна частина прихильників припинення конфлікту віддає рішення на відкуп керівництву: «Ми люди маленькі, нехай великі люди вирішують». (Варіант самовиправдання: «Нагорі краще знають».)

Десь у Тамбові. Фото з відкритих джерел

Так чи інакше, «сильна» підтримка продовження військових дій (варіант «певно продовжувати») за цей період становила в середньому 26%.

Приблизно такою була на кінець 2022 року частка людей, які «діяльно підтримували» те, що відбувалося, тобто збирали кошти учасникам «спецоперації». Максимально «провоєнні» настрої при цьому демонструють у середньому близько 22% росіян, які вважають припинення вогню неприпустимим за жодних умов.

Таким чином, найбільш непримиренні та активні прихильники воєнних дій («яструби») становлять близько п’ятої частини росіян.

Насамперед, це чоловіки пенсійного віку, більш менш задоволені своїм становищем (при цьому особливої різниці у відповідях залежно від освіти або забезпеченості не видно), які підтримують уряд і військових.

У цих шарах була зосереджена підтримка часткової мобілізації. Ці люди точно не служитимуть і особисто нічим не ризикують. Вони бійці «диванних військ», які легко «відправляють» в окопи інших і на відстані дбають про «наших ребят». Прихильники цієї позиції пояснюють її так: «Не можна зупинятися на півдорозі, треба йти до кінця»; "Якщо ми зараз відмовимося, то програємо цю битву"; "Зворотної дороги немає" (відповіді на відкрите питання). У цих відповідях чується жорстокість, яка стала з’являтися дедалі частіше з другої половини минулого року: надто багато вже принесено в жертву, тож треба продовжувати.

Якщо говорити про частку росіян із послідовною антивоєнною позицією, то насамперед варто звернути увагу на тих, хто негативно відповідає на питання підтримки російських Збройних сил. Ця цифра також дуже стійка і становить у середньому близько 19-20% протягом вимірів.

Ще близько 7%, як правило, вагаються з відповіддю на питання про підтримку, однак, на думку авторів брошури, їх не можна автоматично записувати до табору ворогів війни. Як формальна чи пасивна підтримка «спецоперації» у практичному сенсі є саме підтримкою, так і ті, хто не може відповідати, дійсно не можуть (або не хочуть, чи побоюються) розібратися з самими собою або з поясненням і виправданням двох протилежних позицій.

 Як і на початку конфлікту, найчіткіші антивоєнні погляди демонструють опозиційно налаштовані громадяни. Насамперед молодші росіяни, які отримують інформацію переважно з інтернету та меншою мірою схильні до впливу телевізійної пропаганди. Проте варто врахувати, що у всіх зазначених групах люди з антивоєнними поглядами становлять меншість.

Акція протесту у Берліні. Фото: DW

Опитування показують, що противники СВО набагато рідше за її прихильників готові обговорювати українські події у колі сім’ї (29% проти 53%) і тим більше заявляти про свою позицію на людях (9% проти 16%).

Що вже казати про участь у протестах — вкрай ризиковане зайняття в сучасній Росії. У країні, як і раніше, діє заборона на проведення масових заходів (включаючи мітинги), запроваджена ще в період пандемії COVID-19. При цьому будь-який спосіб вираження невдоволення тим, що відбувається, карається владою негайно і жорстко, чи то адміністративне чи кримінальне переслідування, чи оголошення «іноагентом», чи позасудові репресії (наприклад, звільнення з роботи). Про це свідчить докладна статистика правозахисного проекту ОВД-інфо.

Вони «волшебную косят трын-траву»

Питання, пов’язані з оцінкою економічної ситуації також допомагають виявити кілька ключових тенденцій. Шок від запровадження санкцій найкраще зафіксував індекс доцільності великих покупок (цей індикатор будується на підставі питання, яке задається кожні два місяці).

З лютого по квітень 2022-го індекс обвалився з 90 в. до 59 в. — в умовах невизначеності люди поставили великі витрати на паузу. Проте вже через два місяці індикатор відновився до 74 п. п. і після цього безперервно зростав, аж до піку в червні 2023 року (100 п. п.).

Джерело: getty images

Тобто, адаптація до нових економічних умов відбулася буквально за пару місяців. Перші ознаки цього показували коментарі людей на фокус-групах у квітні 2022 року: респонденти розповідали про відхід у приватне життя, вирішення економічних проблем, пристосування до цін, що виросли, але робили це без паніки. А у травні-червні 2022 року про успішну адаптацію свідчили вже й результати опитувань громадської думки.

При цьому оцінки респондентами економічного становища своєї сім’ї (і актуальний стан та думки про майбутнє) практично ніяк не змінилися з лютого по квітень 2022 року. Іншими словами, шок люди зазнали, але стабілізація сталася так швидко, що погіршення економічного становища мало хто відчув.

Першою жертвою економічних санкцій мав стати вузький прошарок населення — представники вестернізованого міського класу, які мають заощадження у валюті і, наприклад, володіють акціями іноземних кампаній. Але таких лише кілька відсотків населення. Частина людей терміново виїхали з країни. А у тих, хто залишився, все одно виявилося достатньо ресурсів для адаптації.

В результаті росіяни мають можливість пристосуватися до поточних обставин завдяки збереженню елементів нормального життя.

У Росії все частково. Часткова мобілізація, часткова військова економіка, часткова деградація рівня та якості життя. Є час та сили адаптуватися та відчути кожен етап погіршення життя та обстановки як нову нормальність.

Не оголошуючи нову військову мобілізацію, влада має можливість підтримувати індиферентні та спокійні настрої суттєвої частини громадян. Сеансами пропагандистської седатирующей терапії та матеріальної допомогою держава купує підтримку населення (це може створити проблеми в майбутньому, враховуючи дефіцит федерального бюджету, що вже став хронічним).

Автори брошури образно порівнюють Росію з будинком, що стоїть на болоті: нинішні прихильники «спецоперації» у разі зміни влади та її політики можуть дуже швидко змінити думку, оскільки продовжать слідувати у фарватері державного мейнстриму.

… Останній момент цікавий. Старше покоління пам’ятає, як населення УРСР у березні 1991 року висловилося за збереження Союзу, а вже у грудні громадяни переважною кількістю голосів схвалили незалежність України.

Так що «мейнстрім» здатний змінюватися мало не миттєво, але за умови, що вітер із владного Олімпу починає дмухати в протилежний бік.

Вся проблема в тому, чи з’явиться для цього потужний каталізатор? Наприклад, чи прилетить якийсь «чорний лебідь»?

«Чорний лебідь» чи… право-популістська світова де-еволюція?

Нагадаємо, що «чорний лебідь» — це подія, яка спочатку здається рідкісною і важкопрогнозованою, але постфактум часто виявляється цілком логічною, виходячи з ситуації, що склалася.

Вперше теорію озвучив американський математик та економіст Нассим Талеб у 2004 році у своїй книзі  «Обдурені випадковістю», а у 2007 році ввів і сам термін — у книзі «Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті».

Але нічого непередбачуваного може й не статися. Неважко передбачити, що навіть після зміни влади РФ може зберігати свій режим десятиліттями. Тоді можна прогнозувати, що «прозріють» росіяни в найкращому разі лише через пару поколінь: це вже будуть онуки нинішніх прихильників «СВО».

Фотожаба із соціальних мереж.

Як зазначають автори брошури «Дом на болоте», зрозуміло, є незадоволені. Але основна маса інертна, вона мляво і механічно «швидше підтримує» те, що робить влада, або «утруднюється з відповіддю» на питання про те, що відбувається, чи варто підтримувати режим і коли «все це» скінчиться. Це та частина населення, яка виховує в собі байдужість, — за аналогією до вивченої безпорадності такий стан можна назвати вивченою індиферентністю.

"Незважаючи на катастрофічні наслідки "спецоперації" для масової свідомості та морального здоров’я нації, російське суспільство залишається дуже складним і, можливо, небезнадійним", - констатують автори дослідження.

Але при цьому їхнє дослідження не стосується досить небезпечних світових трендів: зламу міжнародної системи безпеки та міжнародного права; зростання правих популістських настроїв у Європі, вочевидь, стимульованих російським та міжнародним криміналом. Все це призводить до досить песимістичних прогнозів та очікувань. Завдяки правому популізму, що підігрівається по всьому світу, путінізм здатний проіснувати ще досить тривалий час. І хто знає, чи не призведе це до деградації моральних та правових цінностей нашої цивілізації?

Поки за тебе воює хтось інший, багато на що можна заплющити очі.

Читайте також:

Генплан "Ost" та "Русский мир".Знайди десять відмінностей

 

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)

 Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)

 

 Viber: (http://surl.li/kufhk)