Іноземні добровольці починають захист України з вивчення мови

Харків став одним з центрів з такої експрес-підготовки військових фахівців-іноземців з різних, переважно європейських країн. Як кажуть самі добровольці, під час бою їм потрібно на рівні рефлексів знати слова-команди, які визначають напрямок руху чи вогню, спрямування переміщень техніки або побратимів з інших підрозділів. Мова йде про десятки українських слів, які має знати кожен боєць. І це не тільки і не стільки «борщ», «сало» або «паляниця». Легіонерів навчають суто військовим термінам та висловам, положенням Конституції, словам українського гімну тощо.

Ектор, 22-річний військовий медик з Фінляндії, каже, що вирушив до України попри відмовляння родичів, бо відчував потребу допомогти їй у боротьбі з росією. Наприкінці 1930-х років родина хлопця постраждала від війни радянського союзу проти Фінляндії – їй прийшлося залишити на окупованій території все своє майно, пережити загибель декого з сусідів. Отже нелюбов до загарбників зі Сходу у Ектора, можна сказати, спадкова. Звісно, цього ще недостатньо для того, щоб бути ефективним на полі бою. Втім, Ектор переконаний, що впорається, бо сучасна українська військова медицина, як і фінська, має багато спільного з американськими стандартами. Щодо заповнення медичних карток поранених, яким надаватиме первинну допомогу, то тут без знання певних термінів українською мовою не обійтись, тому Ектор сумлінно вчить їх. На крайній випадок, каже, у нього в запасі є ще знання латини.

Окрім підручників, іноземним добровольцям для вивчення мови видають книжки української поетеси Олександри Тарасенко, які вона подарувала учбовому центру з підготовки іноземних добровольців. А один з її віршів під назвою «Учіть українську мову» зі збірки «Війна ХХІ століття» став екзаменаційним завданням для перевірки не тільки мовної підготовки, але й пам’яті учнів. Олександра Тарасенко —  вчителька української мови з 40-річним стажем. І, хоча давно вже на заслуженому відпочинку, охоче допомагає усім бажаючим вивчати нашу солов’їну. На батьківщині поетки, на Сумщині, односельці створили Музей-садибу Олександри Тарасенко, з фондів якого і були надані книги для мовної підготовки іноземців. Син пані Олександри, кандидат юридичних наук Анатолій Тарасенко читає добровольцям-іноземцям лекції про Конституцію та законодавство України.

З міркувань безпеки ми не можемо розповісти про той завзятий колектив, який займається експрес-підготовкою іноземних добровольців, про кількість викладачів та слухачів. Відомо тільки, що у центру немає постійного приміщення, заняття проводяться онлайн та офлайн на базі різних установ. Вояки жартують, що першим українським словом, яке вони починають розуміти, є слово «перевірка», і це можна зрозуміти. Але вже після тижня підготовки в їхньому лексиконі з’являються такі слова як «добридень», «черговий», «сніданок» та багато інших. Окрім обов’язкового курсу усі бажаючі можуть ознайомитися з витворами українського мистецтва, українською музикою.

Викладачі кажуть, що їхні слухачі настільки вмотивовані, що осягають необхідні знання буквально «на льоту». Зрозуміло, що це той випадок, коли від уважності та наполегливості в навчанні може залежати твоє власне життя, тому нікого примушувати не треба. Фіналом учбового курсу стає підписання відповідних документів та відправка на передову. А після війни добровольці, що зараз ризикують життям заради нашої свободи, повернуться додому з унікальним багажем знань про Україну та її мову.