Ангелик Вікторії Стефанович. Що і для кого заховане в його серці?

Живе у Харкові бабуся, має чудових онучок, але так сталося, що вони від неї далеко. Бабуся за онучками дуже сумує, а особливо на свята. Щороку вітає своїх дівчаток, але ж це просто слова. І от цього разу вирішила бабуся зробити своє вітання трішечки казковим. Отак і з’явився в бабусиній оселі маленький  Ангелик. 

Хотілося бабусі, щоб цей Ангелик на своїх крильцях відніс її привіти до дівчаток. Та красунчик, як виявилося, мав трохи інші плани, бо вдався він не тільки розумним і метким, а ще й хазяйновитим. Тому спочатку вирішив перевірити, чи все гаразд у бабусиній оселі, чи не потрібна якась допомога. 

Спочатку були проінспектовані кімнати: чи рівненько висять рамочки на стінах, чи политі квіти, чи струнко вишикувані томики у  книжковій шафі. A ще й кицюні: з ким секретами поділитися, кого по голівці погладити, з ким порадіти яскравій шубці, та й просто присісти подих перевести.

Далі на черзі кухня, там теж справ вистачає: зазирнути в глечик, покачатися на великій ложці, перевірити чи солодкі яблука, чи смачні горіхи.

А бабуся вже непокоїться, бо ж часу обмаль. Подивився Ангелик на годинника, дійсно, вже пора в дорогу збиратися. Добре сховав він у своєму  серці сто тисяч бабусиних цьомчиків і теплих слів та й вирушив до дівчаток.

А в дорозі на Ангелика чекали цікаві зустрічі. Спочатку він побачив Святого Миколая. Дідусь був втомлений, але дуже задоволений, бо всім чемним діткам вчасно під подушку поклав подарунки. Потім Ангелик трохи потеревенив з дракончиками, які жили в чарівному лісі ,поцвірінькав з пташками, а от із гномами він тільки привітався, бо не було вже часу, треба було поспішати.

А бабуся весь цей час стояла біля вікна і уявляла, як тріпочуть в нічному небі маленькі крильця Ангелика, який несе її поцілунки і теплі слова найдорожчим її онучкам.

Ось такою власною казкою і фото поділилася  з вами   майстриня з Харкова Вікторія Стефанович на моє прохання. Бо в новоріччя ми всі – трішечки діти і навіть чиїсь онуки. Не скільки поведінкою, як подумки.

1 січня – це не про шкірки мандаринів, а про зерно малих посівальників, що бажають щедрого нового врожаю господарям  дому.  День святого Василя у вірян.

 Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяну,

Куди махне, жито росте.

Жито-пшениця, всяка пашниця.

Чому пророк, якого вшановують влітку, ходить зимовою стежкою з пугою, тобто батіжком, сплетеним із житніх стебел,  – то окрема оповідь. Мені ж іще варто згадати кілька справ лялькарки і казкарки Вікторії Стефанович.

Почну з року 2022-го. Тоді вона була однією з учасниць виставки «Українські ляльки мандрують світом».   Експозиція знайомила з авторськими роботами різні області нашої країни, дісталася до Миколаєва. Її чекали в Харкові, аж тут – 24 лютого.  Ляльки маленькі й легкі, кожна майстриня – зі своєю «дорогою через війну», тож колекцію вирішили вивезти за кордон. Як розповіла, Вікторія Стефанович, вивозили  під обстрілами, і після кількох переїздів опинилися авторські роботи майстринь у  Стразбурзі, у приміщенні Європарламенту. Постійне представництво України при Раді Європи підтримало проєкт  культурної дипломатії.  Тож виставка  «Українські ляльки мандрують світом»  розповіла європарламентарям про нашу країну, її мистецтво. Відео з виставки так прокоментувала пані Вікторія.

Знову побачила серед ляльок свої чотири ляльки, аж серце защеміло, бо історія цієї виставки болісно перегукується з тим, що пережили і досі переживаємо ми.

Викликає захоплення тонка вишивка  вбрання для вишуканих робіт нашої землячки на цьогорічному  Всеукраїнському фестивалі мотанок «Наша лялька» (Бровари).

Інші образи створила вона для тематичної експозиції «Від князівен до захисниць» (Луцьк).

«Різдвяне диво»  –  це вже  виставка на Рівненщині, де про традиції сходу України без слів оповідають слобожанські колядники, створені пані Вікторією. Виставка представлена в Острозькому замку ( Державний історико-культурний заповідник, місто Острог Рівненської області).

З волонтерами мандрують ангелики від пані Вікторії до наших захисників.

Під фотознімками робіт у соцмережах вона дописує, який саме день повномасштабного вторгнення.   Їх уже більше тисячі, отих днів і ночей великої війни. Так хочеться, щоб у новому році  цей лічильник зупинився і зустрілися: усі, хто чекає,  –  зі своїми рідними чи знайомими воїнами, мами – із синами й доньками, а бабусі з онуками, які зараз  далеко, але посміхаються казці про Ангелика.