Артефакти ЦІЄЇ війни

Ми сидимо в кабінеті директора музею Михайла Саяного. Сам музей, який по праву вважався одним з кращих на Харківщині, нині значних активностей не проводить. Адже велика частина експонатів основного фонду, який налічує більше 15 тисяч експонатів, евакуйована в один з музеїв на Заході країни.

«Ні для кого не секрет, що Росія свідомо і цілеспрямовано нищить нашу культуру, духовність, історію. З 25-ти  музеїв Харківської області з початку повномасштабного вторгнення шість повністю знищені. У 2022 році зруйновано російським ракетним ударом Національний музей Сковороди в Сковородинівці Золочівського району — прямим попаданням, свідомо! Повністю знищений Куп'янський музей, Верхньосалтівський з усіма експонатами», — розповідає Михайло Іванович.

Спираючись на сумний досвід музеїв, які на початку великої війни потрапили в окупацію та були розграбовані, Міністерство культури України ухвалило наказ про евакуацію в західні регіони країни музейних цінностей із закладів 11-ти областей та міста Києва.

Правда, колекція Зміївського краєзнавчого рушила на Захід лише восени 2025 року. Хоча пакувати та ховати найцінніші експонати наші музейники почали одразу, фактично з першого дня повномасштабної війни. 

«У нас зараз майже голі стіни в залах, голі вітрини. А ми ж тільки в 2017 році оновили всю експозицію, а пізніше зробили ремонт та експозицію у фондосховищах, водили туди екскурсії.

 

З найцікавішого: вивезли ми бивень мамонта, кольчугу старовинну — XI-XII сторіччя, військове спорядження козацької доби, колекції гончарних, дерев’яних та металевих виробів. Старовинні дерев’яні меблі, які ми змогли розібрати та спакувати, також евакуйовано. Теж поїхали картини — близько 700 робіт авторства народних художників України. В нас дуже велика колекція, це і Вакс, Сафаргалін, Чернов, Селіщев, Карась, і місцеві художники —  Кільколих, Васильченко, Майборода, Горб, Зозуля. Також вся повністю евакуйована колекція вишиванок і рушників —дореволюційні, 40-х, 50-х років минулого сторіччя», — розповідає далі директор музею.

Куди саме вивезли експонати Зміївського музею, Михайло Іванович воліє не говорити. Єдине, нова «тимчасова домівка» для наших «скарбів» не матиме змоги їх виставляти — як приїхали вони в опломбованих ящиках, так мають бути і повернуті. Тільки коли то станеться, поки невідомо.

Зараз зміївські музейники займаються оцифровкою нових експонатів і впорядкуванням цифрового архіву, створенням наукової документації, готують фото до заповнення музейного реєстру та роблять іншу марудну паперову роботу. 

А ще — збирають нові експонати.

Історія світу — це історія воєн. На жаль. Саме тому найбільший зал музею був відданий колись під військову експозицію. Тут виставлялися артефакти часів Другої світової та Афганської воєн.

Згодом у музеї почали з’являтися й інші експонати.

Спочатку був Майдан.

«У нас із зміївчан на Майдані був Едуард Григорович Дегодюк (нині вже покійний). Він нам передав бруківку, деякі речі, як от самодільний шолом, розбитий «беркутівцями». 

 

А ще нам передав багато експонатів мій друг Міша, Михайло Юрійович Матюшенко, який був одним з польових командирів Майдану.  Серед них — бронежилет. Питаю: «Міш, а чого він такий важкий адже він не від куль же ж, це цивільна оборона?» Виявляється, він був напханий свинцевими кульками, щоб захищати тулуб, печінку — саме по ній «любив» кийками бити «Беркут». Він нам наколінники свої передав, петарди, що «Катюшами» називали. Питаю: «А чого так?» — каже: «Ми рукавиці вдівали, щоб не пекло, запалювали ті петарди і запускали в «беркутівців». А вони як «Катюші» летіли», — згадує Саяний свої розмови з Михайлом Матюшенком.

А потім настав лютий 2014 року…

Перші експонати з Антитерористичної операції (АТО) в музей ще у 2014-му привезли волонтери Сергій Ващенко і Сергій Довганюк. Обох їх, на жаль, вже немає серед живих.

Один з них — касетний снаряд виробництва РФ, який слугував не тільки музейним експонатом, а й аргументом у розмовах з людьми, які вважали, що «іх там нєт», ну, тобто, що це не Росія пішла війною на Україну, а якісь міфічні «ополченці» воюють «за свободу Донбасу».

Потім в експозиції з’явилися: саморобний бронік, виготовлений з плит і ресор, а також пробита кулею навиліт плита з бронежилету 4-го класу захисту, зроблена вже промисловим способом у липні 2014 року по держстандарту. Металевий шматок від снаряду з Дебальцевого, перші тубуси з-під гранатометів та РПГ, ящики з-під снарядів та інше.

І один з найбільш цінних та унікальних експонатів музею — прапор з четвертого поверху Донецького аеропорту, який Зміївському музею передали «кіборги».

24 лютого 2022 року розділило життя українців на «до» та «після».

Музейні працівники, крім роботи з демонтажу експозицій та збереження експонатів, почали також і волонтерити.

Потроху стали «обростати» зв’язками. Сам Михайло Саяний кілька разів їздив на Покровський напрямок та на Куп’янськ. Возив гуманітарну допомогу 59-й бригаді морської піхоти. Знайшли музейники друзів у 225-му батальйоні ТрО, 1-му танковому батальйоні, 4-му прикордонному загоні, 25-й бригаді ДШВ, і серед саперів теж.

«Ми — їхні шефи, вони — наші. Ми їм — смаколики, теплі речі, сітки (спасибі об’єднанню «Зміївські Берегині»). Вони нам — поповнення музейної колекції», — розповідає Саяний.

Так у музеї з’явилося  багато речей окупаційної армії: ящики з-під снарядів, гільзи, сухпай, пачки сигаретні. Навіть телефон передали.

А ще — газети! Одна з них — «Красная звезда» від 27 квітня 2022 року, де міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров розповідає жителям тимчасово окупованих територій, що «Россия была вынуждена встать на защиту русских на Украине».

Окупанти точно знали і знають, як важливе друковане слово!

Зараз музей має ворожий безпілотник «Орлан-10» в гарному стані, частину «Герані», кілька «Шахедів», частину російського БТР, ракету С300 (знешкоджену!), хвостовик з «Іскандера», багато різних тубусів, у тому числі з-під NLAW — унікальний експонат насправді, такий є лише в кількох музеях Харківщини.

Більшість з цих експонатів знайдені на теренах Зміївської громади. Ми хоч і не перебуваємо в близькості до лінії бойового зіткнення, але ракетам і безпілотникам до цього байдуже.

Ну й, звісно, зберігаються ці експонати переважно не в музеї, а в «надійному сховищі», найцінніші — вивезені на Захід.

А ще тут є близько десятка прапорів різних військових формувань. І найцікавіший — пошарпаний вітром прапор, що у 2022 році майорів над блокпостом, встановленим перед мостом через Мжу у Змієві.

«Я хлопцям якось відвіз новий прапор, а той — з кривою палкою — забрав в експозицію. А хто забрав вказівник до Зміївського краєзнавчого музею, встановлений перед війною на дамбі перед мостом, невідомо. Може, хто знає та відгукнеться», — каже Михайло Іванович.

Наскільки цінно зараз зберігати артефакти ЦІЄЇ війни? — питаю я в директора Зміївського краєзнавчого музею.

«Війна точно закінчиться, вірю — нашою перемогою. І вивчати цю війну майбутні покоління будуть на основі зібраних у цей буремний час експонатів. Бо потім їх уже не буде. Так само, як зараз вже не знайти артефактів Другої світової війни — їх переплавили, повикидали, знищили.

 

Пройде якийсь час, і уламки снарядів, залишки танків, бронетранспортерів, зброї підуть на переплавку, що може горіти — згорить. Залишиться те, що зібране музеями, нами в тому числі.

 

Тож ми збираємо все це не для себе — для майбутніх поколінь. Щоб наші діти вивчали справжню історію і цієї війни, й України», — підсумовує Михайло Саяний.

Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України «Frontline Press».

TThis material has been prepared produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.