Банська Бистриця, Броумов. У Словаччині й Чехії слухали вірші з Харкова

У Європі  багато національних і геополітичних перетинів, перехресть історичних. І поетів та особливо поетес із Харкова легше зустріти  на Маршалковській у Варшаві, аніж на рідній Сумській, у Краловоградецькому краї Чехії, аніж над Сіверським Дінцем. Такі обставини війни. Хто виїхав з малими дітьми чи й онуками, а когось не забули запросити в черговий раз на поетичні читання.

Про літераторів-харківців, які воюють зі зброєю в руках, розповідала неодноразово. Але  згадую й тих, чиє дитинство припало на роки відбудови після Другої світової війни. Чия зброя тепер – слово. Колись наймандрованішим поетом старшого покоління назвала я Сергія Шелкового. Цей статус за ним залишається. Він народився 1947 року у Львові, чимало дитячих спогадів пов’язує з рідною бабусею на Луганщині.  Школа, ХПІ, творчість – це вже Харків. Двом містам своєї долі присвятив нову книжку віршів війни «Захаріополь, Леополіс». Захарполісом називав Харків Григорій Сковорода на честь святого Захарії, сина Івана Хрестителя. Захарія не виказав свого малого сина, коли цар Ірод наказав знищувати немовлят.  Він був убитий воїнами Ірода на прозі храму. Іван виріс, від нього Ісус прийняв Хрещення. Біблійна символіка досить часто перегукується з реаліями сучасної війни проти України.

«Будь-яка смерть зменшує і мене — я зрісся з іншими» (слова, яким  чотири століття)

З інтерв’ю 2016 року.

Ірина Мироненко. На одному з осінніх фестивалів у Празі  намагалися  наблизити поезію до публіки. Плакати з віршами розвішували в транспорті та лікарнях. Гаслом фестивалю стали слова: “Людина не острів” ( Žádný člověk není ostrov). Таку назву підказали рядки англійського поета епохи відродження Джона Донна, який написав ще 1624 року: “Жодна людина не острів сама по собі; кожна людина — шматок якогось континенту, частина простору. І якщо море змиє глину, Європа стане меншою, ніби змило мис або садибу друга, або твою садибу. Будь-яка смерть зменшує і мене — я зрісся з іншими. Не посилай слугу дізнатися, по кому подзвін — той дзвін дзвенить по тобі”. Суспільство ж, як і в середньовіччі, продовжує існувати власним життям, далеким від філософських віршів. “Дні поезії у Броумові” нагадували зібрання втаємничених?

Сергій  Шелковий. 

Це всесвітнє явище,  пов’язане з науково-технічними революціями, появою нових засобів поширення інформації. Звичайно ж,  у будь-якій  країні 99% людей швидше тиснуть на клавіатуру своїх електронних пристроїв, ніж вчитуються в тексти, іноді дуже складні для сприйняття. До книжки, а до поезії тим паче,  звертається не так і багато сучасників, але ті, хто сприймає і розуміє поезію, демонструють їй свою відданість. Такі читачі завжди були, є і будуть. Нехай їх буде не 7 мільярдів, а, скажімо, 7 тисяч — мене особисто це влаштовує.

І. М. 2015 року, гуляючи Вроцлавом, ми з Вами (тоді – учасники міжнародного фестивалю «Поети без кордонів»)  побачили ротонду панорами. Вона здалеку нагадувала одночасно й сіру корону, і стародавню оборонну споруду, в якій чергувалися міцні колоди та інші елементи старої дерев’яної фортеці. Звичайно, це були камінь, бетон. Про панораму,яка називалася Рацлавіцькою,  можна було детально прочитати ще на алеї, яка вела до неї.  

Битва під Рацлавицями 1794 року, тобто часів повстання Тадеуша Костюшка,  була увічнена спершу у Львові. До сторіччя перемоги над російськими військами панораму замовила львівська міська влада. Місто тоді  перебувало під австрійським підпорядкуванням.

 С. Ш. Панорама спочатку була у Стрийському парку Львова, від 1894 року. Одна з найбільших панорам і одна з небагатьох, що була збережена і не порізана на фрагменти. 1946 року її перевезли до Вроцлава.

Але  панораму  не експонували до 1985 року, щоб навіть не натякати на російську поразку, хоч і дуже давню, часів Катерини ІІ-ї, та  епізодичну, бо повстанців зрештою імперські війська розгромили.

Добре, що її взагалі віддали Польщі, як і львівський пам’ятник  польському драматургу Олександру Фредру. Він у Львові дивився з п’єдесталу на власний палац. По материнській лінії Олександр Фредро — рідний дід митрополита Андрея Шептицького.

Рацлавицька панорама – 150 м на 15 м. Спеціально для її створення з Бельгії було привезено десять рулонів полотна для вітрил розміром 10 м на 15 м, які  зшили разом на спеціальному металевому каркасі, виготовленому фірмою з Відня. На вітрильному полотні – сотні кілограмів фарби. Лише для грунтування використали 750 кг фарби.

Поетичні фестивалі – теж невидимо зшиті вітрила

«Дорожні подробиці зникають, коли починається головна справа»,  –  сказав якось Сергій Шелковий, коли хтось дивувався, що складно доїхати з тоді мирного Харкова на фестиваль до Польщі або Чехії. Нинішні поїздки західніше від Харкова – особливе перезавантаження. Щось є мудре в тому, що поетичні фестивалі  старші літератори Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини влаштовують восени. Ніби «латають» свої душевні вітрила, щоб зручніше було «веслувати» в холоди. Діляться власними новими рядками, слухають добрих знайомих, стежать за реакцію аудиторії, чи є відгук у молодих очах або ж вони опущені на смартфони. Часто – це школярі, студенти, але ці фото – далі в розповіді.

Сергій Шелковий:

Я вже виступав до Броумова в цьому році багато разів   –  і у Братиславі, і у Банській Бистриці, і на фестивалі в серпні «По країнах Морави» в кількох словацьких і чеських містах.

10 жовтня, в словацькому місті Банська Бистриця відбувся черговий виступ нашого земляка із поезіями нових книжок 2024 року, написаних і виданих в часи жорстокої навали.

Цей виступ проходив у межах традиційних поетичних читань Ars Poetica Neosoliensis у старовинній будівлі Радниці Банської Бистриці, які вже кілька років курує знаний словацький поет Мирослав Капуста. 

Поезії Сергія Шелкового  лунали і в українському оригіналі, і в словацьких та чеських перекладах.

Один із прочитаних у Радниці віршів Сергія Шелкового:

***

Згадуй, згадуй про нас, янголя чистооке моє,

Хто ж бо ще про життя наше рідне згадає!

В теплім морі срібляста ставрида літає,

Сонце хвилі вечірні багряніє на обрії п'є.

Згадуй інколи й мене, моє світлочоле дитя,

Щоб забути я міг про потоп і про менеджмент Ноя...

Людська ницість підносить воєнному звірю набої,

І палають вже Судні часи попри всі каяття.

І куди б неспокійний мій дух від землі не злетів,

Крізь всі звиви вселенські до тебе проб'ється він радо.

Гравітація чорних дірок сатанинської влади

Насмокталася жижі-облуди перевертнів-слів...

І молитву беззвучну творю я: святись, не минай,

Як і вірність тобі у юдолі моїй не минає!

Ми здолаєм пітьму.

Ойкумену бо цю зберігає

Бог на небі, любов на землі, виднокрай...

Харків, 2023

Чи був математичний розрахунок, що фестивалів у Броумові вистачить на чверть століття?

Вера Копецька (Чехія). Математик за фахом. Навчалася у Празі. Авторка кількох десятків поетичних збірок. Займається фотографуванням і мистецькими текстильними техніками. Щороку, від 2000-го,  організовує міжнародні «Дні поезії в Броумові». “Слова вибухають Розривають пам’ять”. Один з її рядків.

Спілкувалися учасники  фестивалю із старшокласниками Броумова і їхніми вчителями.

Сергій Шелковий:

«Поетична розповідь про сьогоднішню мужню боротьбу України лунає українською в оригіналі і у чеських та польських перекладах.

Тішуся тією увагою і співчуттям,  з якою молоді люди Чехії слухають нас цього дощового ранку. «Дні поезії в Броумові» проходять вже в 25-й раз. Радий взяти у руки і три нові збірки чеською та польською мовою, де вміщені у перекладах і мої, досить численні, твори з нових книг. Вдячний своїм колегам за ці переклади та друк.

Борімося і поборемо, нам Бог помагає».

Від 16 до 20 жовтня 2024 року відбулося шість виступів Сергія Шелкового з віршами та презентацією нових книжок на 25-му поетичному фестивалі «Дні поезії в Броумові», який проходив в чеських містах Броумові та Криніце і у польській Новій Руді.

Головною метою своєї участі в цьому міжнародному святі поетів я вважав, як і у попередні роки, привертання уваги і колег-літераторів, і всієї європейської спільноти до сакральної боротьби нашої світлої України з навалою тоталітарної імперської пітьми, до боротьби, котра триває вже три безжалісні роки, а за великим рахунком  –  далеко вже не перше століття.

Казімєж Бурнат  і Данута Бартош  у травні 2015 року вперше побували в Харкові. Тоді я так писала про першу українсько-польську поетичну весну в Харкові:

Того травневого дня Варшава приймала тисячі українських вболівальників на фінальному матчі Ліги Європи, а Харків — трьох польських поетів. Скажете, нерівноцінний масштаб порівняння? Примітивний збіг? Але пропорція між тими, хто пише і читає вірші й тими, хто ходить на стадіон вболівати за улюблену команду, приблизно така ж. Одиниці й тисячі. Нічого катастрофічного. І футбол, і поезія вписуються у цивілізаційні  потоки людської енергії, обміну й спілкування. Прибутковість футболу і віршів не обговорюємо.

Саме тоді прозвучала фраза від гостей: «У Польщі молодих поетів, як у Бразилії футболістів».

«Сердечно радий був  зустрітися в ці чудові жовтневі дні зі старими своїми друзями-поетами і побачити нові натхненні творчим спілкуванням обличчя.

До нових зустрічей, яскраво сонячна осіння Богеміє, «до відєння», славне багатовікове місто Броумов!

Добро має перемогти зло, музика і поезія, гармонія і людяність мають лунати потужніше будь-яких закликів збоченців-тиранів до насильства і деструкції.

Разом переможемо!»

Шість разів брав участь Сергій Шелковий – єдиний від України – у днях поезії в Броумові. Серед рядків, навіяних подорожами, є й оці:

Шкода мені дому мого, де кривава

Безодня засмоктує простір і час...

Та, браття мої!   –

Он як сяє яскраво

Осінній вівтар родовитої слави!

І я повертаюсь до себе, до вас.