Бджоли носять мед між тривог і снігів. Історії Віктора Пінченка. Частина друга

Найнесподіваніше вкусила мене бджола у студії обласного радіо, в центрі Харкова. Ішов запис. За дикторським столом, за яким під час інтерв’ю свого часу сиділо багато моїх гостей (Віктогр Михайлович Пінченко теж), я помітила: бджола кружляє біля лампи, близько від мікрофона. Як завжди на радіо, хвилини регламентовані, тож некликану гостю ніколи було виганяти. Вона кружляє, тихенько дзижчить, а я читаю власний текст. Потім дзижчання стихло. Заспокоєно перегортаю чергову сторінку програми, аж тут пекучий укус у груди. Бджола залізла мені у виріз легкої літньої блузки, можливо, на запах парфумів, а я рухом руки  її потривожила.

Після запису, уже в коридорі, зустрівся мені радіожурналіст, власний кореспондент Українського радіо по Харківській області Михайло Суходольський. Побачив моє скривлене обличчя і притиснуті до грудей руки. Коли почув про бджолиний напад, порадив  прикласти шматочок яблука на місце укусу. Ще й поділився зеленим яблучком, бо різні плоди у нього в кабінеті не переводилися ніколи й слугували частуванням для колег. Справді  – допомогло. Чи кислуватий яблучний сік, чи співчуття. Точніше, все одразу. 

Отака історія із бджолою в місті за мирних часів.

Ми ж продовжуємо публікацію про Віктора Михайловича Пінченка, полковника у відставці, поета і пасічника, який бджіл завів у рідній Павлівці  нинішньої Нововодолазької громади на Харківщині після Чорнобиля. Там він, тоді 36-річний підполковник, провів безпосередньо на ліквідації наслідків радіаційної катастрофи понад 60 діб.

Із розмов з Віктором Михайловичем

– Ще в дитинстві до нас у двір привозили пасіку із селища Високого. Вона кілька років стояла і в діда мого у дворі.  Я ріс на тій пасіці, привчався обходитися із бджолами.

Пізніше, коли служив у Німеччині, почав збирати книжки про бджільництво, читати. І коли вже звільнився із Збройних Сил, купив перші чотири сім’ї бджіл.

 – Мені доводилося читати про різні обставини з пасіками під час війни.  Ось кілька прикладів.

Київська область. Пасіка під Ірпенем опинилася у зоні окупації. Вулики обстріляли, кілька згоріли. Залишилося 7 із 36. Бджоли вижили завдяки віддаленню від доріг та лісосмузі.

Херсонщина. Пасіка біля Дніпра опинилася в зоні регулярних обстрілів. Бджоли вижили, бо вулики були вкопані в землю й укриті сіном та плівкою. Пасічник працював у бронежилеті.

Чи знаєте такі історії від знайомих пасічників Харківщини?

 – Знайомі пасічники, з якими я спілкуюся на Харківщині, такого не розповідали. А ось проблеми з обробленими пестицидами полями у нас  є. На таких посівах бджоли пропадають. І в нашій Нововодолазькій громаді років три-чотири тому  теж багато бджіл загинуло. І в мене цього літа таке було, бо поля продовжують обробляти. Мене рятує в селі, що в нас більше сіють пшеницю, кукурудзу і соняшник. А ось там, де сіють сою, одразу обробляють хімікатами. Якщо на таке поле потрапляють бджоли, основна маса їх гине. Не можна сказати, що сім’я вимирає повністю. Залишається розплід і матка. Але це настільки ослаблена сім’я, що від неї не візьмеш ні граму меду. Вони вже працюють тільки на себе,  бо загинули основні льотні бджоли. Як правило, саме льотні  найчастіше вмирають від пестицидів.

Якби в  мене була велика пасіка, я б частіше з такими ж бджолярами спілкувався. А так дослухаюся до порад на ютубі, вечорами переглядаю. Бо який би досвід не мав, щороку додається новизна. То пристосування нові, то ножі,  то медогонки  особливі. Раніше ми  руками крутили медогонки, а зараз є електричні й навіть із програмним управлінням. Поставив рамку, натиснув кнопку – і воно само відкачає тобі мед. Тож я за тією цивілізацією стежу, бо моя пасіка зараз – у межах десяти вуликів, не хочеться ні збільшувати, ні зменшувати.

–       У бджіл теж є породи, правда ж? Яких порід Ваші?

–       Так, у них свої породи. Спочатку я знав карпатську, російську, степову. Тепер уже нові породи пішли. Починав я із степової. Нехай ці бджоли й трішки менші, але такі прудкі й швидкі. Весь час цієї породи тримався.

Якби я бджільництвом  як  бізнесом займався, то, може, підбирав би бакфастів та інших, щоб сильні сім’ї, багато  меду приносили.

Якщо взяти степову бджолу. Прилітає рій іншої породи. Скажімо, карпатки. Вони можуть  перемішатися, та й невідомо, які трутні були на  спарюванні. Наприклад, у селі стоїть три-чотири пасіки, матка спарюється в середньому  із сімома трутнями. Коли молода матка вийшла на обліт, вона може спарюватися із трутнями з іншої пасіки, де відрізняється порода. Так з роками порода переводиться, а ти не помічаєш цього.

– Скільки меду реально можна отримати з одного вулика? Чула, що рекорд (при кочівлі пасіки мирних часів) – 80 кілограмів.  То який Ваш рекорд минулих десятиліть?

–  Якщо хороший рік і поряд гарні медоноси,  зрозуміло, що тоді буде більший медозбір. Моя пасіка стоїть на одному постійному місці.

Коли цвіте акація – бджоли на акації три-п’ять днів. Буває, що акація цвіте і піде дощ, духмяні олії змиває, бджоли на цвіт не сідають.  

Цвіте липа – так само бджоли не щороку з неї беруть мед. Далі чекають, щоб зацвіли соняхи. Вони відцвітуть – і практично закінчується літо. Не забудьте і різнотрав’я.

Та ще я  спочатку не знав, що бджоли можуть брати мед із дубів. Маленькі квіточки – такий цвіт у дуба. І це дерева, які не в глибині лісу ростуть, а ті, що по краю.

Не знаю всіх  трав, які приваблюють бджіл. Наприклад, не  кожен знає жабрій із родини глухої кропиви, бур’ян.

Коли скосили пшеницю, він залишається цвісти маленькими білими квіточками. Це рослина осіннього медозбору, тобто для підтримки бджолиної сім’ї.

Бджоли мало беруть із квітучих садків. З гектара саду можуть 6 -7 кілограмів меду взяти, не більше.  У вуликах моїх стоїть по 20, максимум по 30 рамок. Найбільше з вулика береш за одну відкачку два відра.

–     Десятилітрових?

–   Так. Поясню. Там, де пасіка кочова, переїзди відбуваються від одного медоноса до іншого. Заради акацій пасіки перевозять на кілька сотень кілометрів. Зрозуміло, що бджолярі-кочівники беруть  значно більше меду, але, зазвичай, той мед не повністю зрілий. Вони його потім розливають, пересушують, фільтрують. А я качаю  тільки запечатаний мед , тобто зрілий, де вже не більше 10-15 відсотків води, важкий і густий. Тому мої досягнення в цифрах невеликі. Ті, хто торгує, мабуть, женуться за рекордами, а я – для сім’ї, рідні, друзів. Цікаво, приємно – і все. Продовжуєш цим своє життя. Ніби ти потрібен тим бджолам, як і котам, собакам. Можливо, так і людям – близьким чи далеким ти теж важливий. 

–  Справді мед із дикого різнотрав’я — найцінніший у нашому регіоні?

– Найдорожчий мед – з білої акації.  Його, як правило, дуже мало. Він довго не кристалізується. Різнотрав’я дає гарний мед, але до нього може потрапити мед із болиголова. Тобто меди можуть бути не лише цілющі, а й отруйні. Від двох ложок такого меду не вріжеш дубаря, але реально стане погано.

Поряд із домом у мене тягнеться ліс. Звідти – нормальний мед. Також якісний із кленків.

 –Бачила бджіл на квітах фацелії наприкінці жовтня. Вони собі на зиму мед запасають?

 – 0,4 міліграма нектару вони приносять з фацелії. Відкиньте з нектару вологу – побачите, скільки  залишиться меду. Це називається осінній підтримуючий медозбір.  Від 15 серпня до 1 вересня ми практично «гнізда» збираємо.  Не менше 20, а хто й 30 кілограмів залишаємо їм на зиму. Осінні квіти, навіть жоржини ніякого запасу меду вже не дадуть пасічнику.

 –  Читала, що бджолу важко збити з її шляху медозбору. Ніби це закладено в її генетичній пам’яті. Чи це чисто філософська формула: людину легко збити з обраної дороги, а бджолу  – ні?

 – Коли я тільки почав займатися бджолами, мені з ними все цікаво було. Від пасіки відійду метрів 20-30  і дивлюся, куди вони літають.

Бджоли  в пошуках медозбору до семи кілометрів дістають! Далі їм нереально літати, тому що зібраний нектар на зворотному шляху вони витратять. Вийде, що марно злітали.  Потім я їхнім маршрутом проходив чи пробігав, бо тоді активно займався спортом.

Яка в них схема? Наприклад, зацвіли біля села соняшники, полетіла одна бджола, принесла нектар у вулика. За нею вже летить 5 бджіл. Після них – 20. Коли розвідники знаходять медонос, починається робота інших бджіл. А ввечері, коли вже сонця немає, але ще світло в природі, дивишся, з якого боку повертаються бджоли. Вийдеш, станеш біля вуликів і дивишся на них. Коли є взяток, бджоли тебе не зачіпають.  Вони кусають тих, хто на них нападає, відганяє.

Якщо все-таки відчуваєш, що вчепилася бджола, краще нахилити голову,  завмерти і не рухатися. Хай навколо покружляє. Менше, ніж за хвилину вона полетить і не вкусить.

–     Корисна порада! Скажіть, будь ласка, до якої пори  бджоли повинні залишатися в зимівнику чи якомусь затишному місці? 

–     В Україні мало хто бджіл заносить у зимівники.  Якщо в сильні морози бджіл зберігати під відкритим небом, вони з’їдають набагато більше меду.

При цьому вони забивають собі кишківники. Тоді бджоли можуть не витримати до кінця березня чи до початку квітня, випорожнення відбувається у самому вулику. Він стає заліпленим, сім’я може перевестися. Коли вулики у зимівнику, температура майже постійна всю зиму, вони значно менше з’їдають меду, більше зберігається живих бджіл.

На Харківщині великі пасіки більше зимують під відкритим небом. Коли вулики робили наші діди, товщина стінок вуликів була 5 сантиметрів. Я вже теж стільки тих вуликів переробив!  Десяток чи й більше років тільки їх і клепав.

Думають люди – ось займуся бджолами, все так просто. Та для них потрібен увесь інвентар, різні інструменти, а далі медогонки та інше начиння. Збираєш роками.

Чи моє покоління, чи ще перед нами почали стінки вуликів робити 35 міліметрів. Якщо зими дуже холодні, дошки такої товщини промерзають. Недаремно наші діди обирали товщину 50 міліметрів. Але такі вулики в основному лежаки і вони важучі.  Ми вже перейшли на корпусні вулики, десятирамкові в середньому. Ще є й інші рамки, але ті вулики повинні у двох корпусах зимувати. З великою рамкою – такий вулик зимує з одним корпусом.

–     Їх роблять легшими, щоб зручніше перевозити?

–     Так, для кочівлі. Лежаки в основному стаціонарні, здебільшого на 20 рамок.

–     Чому вулики найчастіше фарбують у жовто-сині кольори, як небо і поле?

–     У мене багато жовтих вуликів і синіх. Чимало зелених. Є й рожеві (додавав до білої фарби червону). Білі також є. Чорних немає.

–   Якщо дуже темним пофарбуєш, вулик притягуватиме сонце, бджолам стане занадто жарко. Ставлю їх впереміш – синій із білим або жовтим, щоб бджоли орієнтувалися, не блукали.

Коли починаєш їх навесні виставляти і перші обльоти вони влаштовують,  то можуть не знайти свого вулика, заблукати. Влітку вже такого немає. Але найпротивніше восени. Ось минулорічна осінь, 25 року. Стільки  розвелося ос, що ставив біля кожного вулика пастки із півтора літрових пляшок. Можна дріжджі або пиво наливати. Приблизно третина такої пляшки-пастки була забита осами.

–     У нас так на пиво шершні ловилися.

–    Так, і шершні туди йдуть, у пастки. Оси для бджіл – смертельна загроза. Вони забирають мед і знищують бджіл.  Якщо прогавити і вчасно не закрити льотки, залишити прохід на одну чи півтори бджоли, навіть сильну сім’ю оси спроможні розбити.

–     Пасічники найчастіше – чоловіки. Чи зараз і жінки бджільництвом займаються?

–    Бачу на ютуб-каналах зараз багато жінок виставляють свої відео, діляться досвідом. У них ще й краще виходить! У селі в мене напроти теж жінка тримає пасіку (не знаю точно – 5 чи й 10 вуликів). Їй ця справа дуже подобається. Мій друг, письменник і пасічник  Олександр Підкопай з Мерефи  тримає десь 20 вуликів. Йому дружина Тетяна допомагає. Найбільше допомога потрібна, коли качаєш мед, а також коли час формувати, перетягувати вулики. Як правило, хлопчаків наймаю, щоб допомогли.

–            Скільки мед може «прожити цілющим»?

–      Хоч і триста років! Потрібні нормальні умови зберігання, без перепадів температури (то нагрівся, то розтанув). Найбільше він псується на сонці.

Траплялося, що люди брали в мене мед, а потім казали, що він забродив. Де стояв? На кухні.

–  Варилося-пеклося, сонце майже постійно.

– Так! Від такого мед руйнується. Якщо зберігаєш при температурі не вище 10 градусів тепла, такий мед століттями простоїть і не зруйнується. Тільки закристалізується. Якщо підробка, то кристалізації не буде.

Коли я тільки починав займатися бджолами, ми вивозили на одну пасіку в район Шарівки, Огульців  тодішнього Валківського району. І там стояло 500 вуликів, 5 або й 7 господарів. І був найстарший – Володимир Ілліч. Старий і мудрий.  Я в нього перепитав: «Кажуть, з медом якусь  халтуру роблять? Це про що?» І він розповів, що колись був на такій збірній пасіці. «Хто 30, хто 100 вуликів  своїх привіз. Один приїхав і мішки цукру вивантажує. Дивимося, вже колотить цукровий сироп, щоб годувати бджіл. І ми йому сказали: «Забирай звідси вулики, ми не хочемо твого клейма аферистів». Заради грошей той пасічник наколотив цукрового сиропу. Бджоли взяли того сиропу, додали квіткового – і можна щомісяця відкачувати мед. З одного вулика він і по 100 кілограмів меду зможе взяти.

–     Ви живете біля лісу. Справді існує пролісковий мед?

–    Є в нас і проліски. Носять бджоли з них пилок., який перетворюють на пергу, щоб готувати свою дітву. Перші три доби годують маточним молоком, а далі – пилок і мед. Без пилку розплоду не буде. 

Дивишся – ще й сніг у лісі не зійшов, а бджоли туди літають, носять пилок. Отакий він, пролісковий мед.

          

Слухала Віктора Михайловича і розуміла, що бджолу важко збити зі шляху її медозбору. Людина ж – слабка істота, страх голоду, війни, епідемій передає у спадок на кілька поколінь. 

У різному  й кожен по-своєму чоловіки й жінки шукають опори, сили. В любові – також.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 Коти живуть у вуликах, а бджоли носять мед і між тривог. Історії Віктора Пінченка