Бібліотекар – (НЕ)чоловіча робота?

Хто такі сучасні бібліотекарі? Питання просте і складне водночас. Можливо, це ті інтелігентні і скромні жіночки, які зустрічають нас у стінах бібліотеки та радять познайомитися з героями нових книжок, а може, супермени, вартові надприродних знань і магічних реліквій, з якими нас знайомлять пригодницькі фільми? Сучасне суспільство зазнало суттєвих змін, зокрема й бібліотеки, які становлять культурне середовище громади, впливаючи і змінюючи гендерні стереотипи та традиційні уявлення про цю роботу.

Чоловік-бібліотекар: стереотипи та виклики

Іван Миколайович Панченко, 80 років, бібліотекар, нині пенсіонер, с. Черемушна. Народився в с. Черемушна 1944 року. Закінчив ХПІ. Працював на Харківському заводі ім. В.О. Малишева, пройшов шлях від інженера до начальника КБ. Обирався головою профкому з 1984 по 2010 рік. У 2004 році вийшов на пенсію. Коли його дружину обрали селищним головою с. Черемушна в 2015 році, зайняв її місце в сільській бібліотеці. Робота стала для нього важливою частиною життя. Лише наприкінці 2024-го року звільнився з посади.

Володимир Степанович Єфіменко, 65 років, бібліотекар с. Заміське. 1986 року закінчив Докучаєвський сільськогосподарський інститут, до 2000-го працював головним агрономом у КСП «Зоря» Валківського району. До 2004 року обіймав посаду землевпорядника в Заміській сільській раді, потім помічника народного депутата Володимира Філенка. Мав досвід роботи в компанії «Агроленд ЛТД». 2019 року через труднощі з працевлаштуванням у сільській місцевості тимчасово замінив дружину на посаді бібліотекаря, допоки вона перебувала в Польщі.  І вже понад 5 років працює бібліотекарем, навіть після виходу на пенсію 2020 року.

Попри прогрес у сприйнятті ролі чоловіків у бібліотечній справі, ми часто стикаємось з певними упередженнями через те, що цю професію досі вважають "жіночою" та "непрестижною". Однак Іван Панченко та Володимир Єфіменко доводять, що бібліотечна справа — це складна, багатогранна діяльність, яка вимагає знань, організаційних та комунікаційних здібностей, технологічної обізнаності і творчого підходу. Вони не лише активно впроваджують сучасні підходи до роботи, зокрема організовують події та конкурси для громад, а часто стають наставниками для молоді, демонструючи, що любов до читання, знань і креативності є універсальною цінністю. Така діяльність допомагає перетворити бібліотеки на культурно-освітні центри, приваблювати різноманітну аудиторію. Чоловік-бібліотекар — це також важливий внесок у професійне середовище. Хоча посада бібліотекаря традиційно асоціювалася з жіночою роллю, сучасні чоловіки успішно долають ці стереотипи, вносячи нові ідеї, технології та підходи до роботи з інформацією. І хоча «сильна стать» у сільських бібліотеках нерідко обирає цю професію через обмежені можливості працевлаштування у своїй місцевості, бібліотека стає місцем, де можна реалізуватися, поєднуючи професію з іншими справами, часто пов’язаними з господарством чи сільським побутом. Багато чоловіків-бібліотекарів, як і в нашому випадку, у селі мають іншу базову освіту (агрономія, інженерія, інші технічні спеціальності). Це дозволяє їм допомагати читачам не тільки з вибором книжок, а й у прикладних питаннях, наприклад, консультувати з різних агротехнічних знань. У своїй професії чоловіки найбільше цінують спілкування з людьми. Вони підкреслюють, що робота бібліотекаря вимагає комунікабельності та врівноваженості, оскільки доводиться працювати з різними за характером та освітою людьми.

Володимир Єфіменко зазначає, що, незалежно від статі, бібліотекар — це вже фахівець: «Для мене важливо, що ми всі працюємо заради громади, незалежно від статі.  Бібліотекарем має бути той, хто любить свою роботу».

 

Іван Панченко підкреслює, що в його бібліотеці 60% читачів — жінки, і це виявляється в активному відвідуванні заходів, які бібліотека організовує, як-от: літературні вечори чи тематичні художні виставки для дітей.  

Оскільки сільські бібліотеки мають скромні матеріально-фінансові ресурси, завдяки чоловікам-бібліотекарям вдається поліпшити технічну складову, створюючи рівний доступ до культурних заходів для всіх груп населення. Іван Миколайович та Володимир Степанович вважають, що бібліотеки мають великий потенціал для розвитку.

Валківські сільські бібліотеки – не просто книгозбірні, а важливі соціальні осередки

Нині Володимир Єфіменко продовжує працювати в бібліотеці с. Заміське, а Іван Панченко торік вийшов на пенсію, залишивши свою посаду в с. Черемушна. Утім, вони зазначають, що сільські бібліотеки сьогодні не обмежуються функцією зберігання книг, а, так би мовити, створюють багатофункціональний освітній і соціальний простір, де кожен шукає ресурси для власного розвитку. За словами чоловіків, навіть в умовах обмежених фінансів та ресурсів, бібліотеки повинні стати центром життя села, що сприятиме його розвитку, незалежно від статі та віку жителів. 

«Особливо там, – зазначає Іван Панченко, – де доступ до інтернету чи великих освітніх установ обмежена, як у Черемушній. На жаль, бібліотека не має інтернету, хоча стільникова вежа знаходиться в селі; кілька років немає коштів навіть на передплату районної газети. У бібліотеці наявні базові навчальні матеріали та освітні програми для молодших школярів і дошкільнят. Тому я приніс свій телевізор, старенький комп’ютер, під’єднав DVD і показував дітям різні навчальні матеріали та фільми. За минулий рік бібліотека отримала всього 10 книжок, із них 5 – дитячих. Хоча коли в селі була сільська рада, мали кошти й на газети, й на журнали!»

 «Цього року агрофірма «АГРОТОК ЛТД» допомогла оновити фонд, закупивши 35 нових дитячих книжок для бібліотеки в Заміському», – зазначає Володимир Єфіменко.

Обидва бібліотекарі стикаються з проблемами матеріального забезпечення. Іван Миколайович розповідає, що бібліотека в Черемушній потребує суттєвого фінансування та оновлення книжкового фонду. «Із 5 тисяч книг половину списали як російськомовну, а нових надходжень немає!» – резюмує він. У Заміській бібліотеці, за словами Володимира Єфіменка, також доводиться долати труднощі в умовах обмеженого фінансування, однак бібліотека має доступ до інтернету, щойно здійснено ремонт приміщення, системи опалення. «У Заміському населення становить лише 830 осіб, тому кількість читачів невелика. Щодня бібліотеку відвідує в середньому 3-4 людини. Більшість читачів — люди старшого віку, переважно жінки. Молодь цікавиться книжками менше. Із розвитком технологій доводиться адаптуватися до нових умов. Інтернет зменшив інтерес до книжок, але ми намагаємося поєднувати традиційну бібліотечну справу із сучасними технологіями. Інтернет, комп'ютери, а також ремонт закладу створили комфортні умови для відвідувачів», — розповідає Володимир Єфіменко. – Я підбираю літературу залежно від запитів читачів. Наприклад, для місцевих пропоную книжки, пов'язані з війною, а для тих, хто пережив ці події, – пропоную більш «заспокійливі» видання. Це важливо, особливо, якщо людям потрібна емоційна підтримка». Володимир розповів, що в бібліотеці часто проводяться заходи за участю місцевої громади, діти залучаються до соціальної активності. Зокрема, торік дітлахи взяли участь у Всеукраїнському конкурсі дитячого малюнка «ЗЕЛЕНЕ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ: дитячий погляд», і троє переможців із села були нагороджені в Києві.

«Бібліотеки в селах можуть бути потужною підтримкою для місцевих шкіл, особливо початкових, забезпечуючи дітей навчальними матеріалами, книжками для позакласного читання та організовуючи освітні заходи, такі як літературні вікторини, майстер-класи тощо, – зазначає Іван Миколайович. – У середньому бібліотеку в нас відвідувало близько 150 читачів, із них десь до 35 дітей. Улітку додаються малі відпочивальники із Шарівки». Але бібліотеки в сільській місцевості обслуговують переважно старшу вікову аудиторію. Це важлива група читачів, бо вони не тільки шукають книжки, але й мають потребу у спілкуванні, особливо якщо живуть далеко від родини. У цьому випадку бібліотека виконує роль соціальних центрів, де люди можуть знайти підтримку та взаємодіяти з іншими мешканцями, обмінятися ідеями або просто провести час разом.

–  Ми також допомагаємо в інтеграції переселенців та людей з інвалідністю, якщо такі є в громаді, – зауважив Володимир Єфіменко. – Для цього підбираємо літературу, що задовольняє читача, підказуємо, пропонуємо, радимо…

«У сільських бібліотеках часто відсутні великі бюджети і новітні технології, тому багато залежить від ініціативи бібліотекаря, його здатності адаптуватися до обмежених умов і задовольнити потреби читача. Бібліотека — це не лише книгозбірня, це місце, де люди можуть знайти відповіді на свої питання, розвивати себе, знаходити нові можливості для самопізнання та розвитку», — підсумовує Іван Панченко. Він зазначає, що серед книг на сьогодні найбільшим попитом користуються українські видання, історичні твори, детективи, а також класика зарубіжної літератури. Однією з особливостей роботи бібліотек є співпраця з владою та населенням: «Сільські бібліотекарі відчувають велику відповідальність за організацію культурних та освітніх заходів. І хоча читачів тут менше, ніж у місті,  але вони набагато активніше долучаються до заходів».

Сільська бібліотека і гендерний потенціал громади

Чоловік-бібліотекар — це не просто професія, а приклад того, як розширення гендерних горизонтів сприяє суспільному прогресу. Наші герої доводять, що любов до знань, книг і технологій може об’єднувати людей незалежно від статі. Підтримуючи ці зміни, ми створюємо світ, де кожен має право обирати свій шлях, руйнуючи вікові стереотипи. І нове життя в бібліотеки можуть вдихнути саме чоловіки завдяки використанню технічних новацій. Так, якість надання послуг залежить від інтеграції сіл у сучасний інформаційний простір завдяки мобільності та діджиталізації. Упровадження інтернету, цифрових платформ, електронних каталогів у сільських бібліотеках дозволить мешканцям отримувати доступ до освітніх ресурсів світового рівня. Для віддалених сіл, де немає великого книжкового фонду, мобільний доступ до каталогів і ресурсів може стати вирішальним у вирішенні освітніх проблем дорослих та дітей. Співпраця з великими культурними центрами, університетами та іншими науковими установами дозволить організовувати освітні програми, лекції й тренінги. Але цей розвиток потребує державних програм, міжнародних грантів, місцевих ініціатив. Інвестиції в сільські бібліотеки — це потужний внесок у майбутнє сільських громад.