Бувають і солдати – лауреати. Поряд із Залужним і Джонсоном

Найвідоміші світові премії  мають засновників і носять їхні імена.  Нобелівська (Альфред Нобель  –  шведський хімік, винахідник і філантроп), Пулітцерівська (Джозеф Пулітцер – видавець «жовтої преси», американець угорського походження). Вони подбали про кошти на ці  поважні   винагороди. Існують і премії, названі на честь  геніїв, яким нічого було вкласти у преміальні фонди,  – Шекспірівська, Шевченківська. Але ця розповідь – про премію, названу іменем військового з Поділля. Засновано її у Хмельницькому  1995 року Українською республіканською партією на честь легендарного отамана, публіциста й ідеолога національної ідеї Якова Гальчевського (1894 – 1943).  Участь у Першій світовій війні, далі – в українській революції   –  так починалася військова кар’єра випускника учительської семінарії. Від   1922  року він – командувач усіх повстанських загонів Правобережної України.

 

Світова історія поставила хрест на могилі багатьох народів, які були безхребетні, роз’єднані всередині, слабі назовні та не хотіли чи не вміли боротися за своє місце під сонцем. Нам потрібно позбутися усіх негативних прикмет, набутих у довгім недержавнім житті. Нам треба здобути нові, творчі прикмети, які знаменують нації здобитчиків, а не стояти в маразмі етнографічною масою. В іншому випадку наша Батьківщина стане колонією чужих народів, як це було дуже часто протягом нашої історії.

Так писав автор  книжок «Проти червоних окупантів» і «З воєнного нотатника» Яків Гальчевський.

Більшовики розстріляли його молодшого брата. Їхні сили, їхня звіряча жорстокість і підступність домінували. Повстанці гинули, а залишки загонів змушені були відступати на територію Польщі. У вересні 1939 як майор польської армії брав участь у боях  з гітлерівцями.

В постійній боротьбі ми стали людьми не з цього світу, а стояли понад людські пристрасті. На землі нічого не було такого, щоби нас до неї притягало: ні батьки, ні родина, ні багатство не могло нам заступити неба, куди наші душі рвались, бо там була ідея. Смерти ми не боялися, бо завсіди стояла вона перед нами. На землі не залишаємо нічого, чого б нам було шкода. У мене особисто – ні золота, ні речей не залишилося б. Ціле моє майно на мені, і з нього найціннішим була зброя.

Родина не могла «заступити неба» з високою ідеєю власної держави. Фактично подружнього життя в нього й не було. Одружився з молодою вчителькою з Херсонщини. Вона змушена була постійно переховуватися, виконувати його вказівки, до якого села переїхати, яку хату обрати. Молодша за нього на кілька років.  Та й він став командиром полку Армії УНР у 25-річному віці.

Постійні переховування, нечасті зустрічі з чоловіком, проживання в чужих хатах на утриманні у господарів і зрештою арешт. Два роки у вінницькій в’язниці. Протягом двох років слідчий постійно просить продовжити утримання Гальчевської під вартою, вважаючи, що вона як заручниця буде потрібна слідству.

Цим трагічним перипетіям присвячено статтю 

«Історії з архівів СБУ: Марія Гальчевська, дружина отамана Якова Гальчевського»

Потім вирок: три роки концтаборів і висилка з України. Та замість концтаборів Марію Гальчевську перевозять у Бутирську тюрму. Там  вона пише листа-ультиматума, в якому оголошує голодування аж до смерті.

Про Марію Гальчевську відомо, що її врешті-решт звільнили і вона вчителювала у трудовій школі ім. Дем'яна Бєдного (Вінниця), а потім була переведена до Харкова, де її слід і губиться. Чоловік у цей час перебував за кордоном.

Ось такі подробиці до біографії Якова Гальчевського, на честь якого назвали  націоцентричну і державотворчу премію.

«Українська літературна газета» пише:

Саме цьогоріч з нагоди 130-річчя Якова Гальчевського оргкомітет премії вирішив її відновити, вважаючи для себе принциповим наголосити під час великої війни України з імперською росією на подібних історичних фактах боротьби за незалежність України, які лише зміцнюють нашу впевненість у перемозі над ворогом.

Премія була регіональною, а всеукраїнську номінацію «політик» присуджували тільки активістам УРП. Найпершим лауреатом став Левко Лук’яненко.  Потім шефство над премією взяло культурологічне Товариство Якова Гальчевського.

Літератори, науковці, митці, громадські діячі, підприємці є у лауреатських списках. Герой України Степан Хмара,  президент Світового конгресу українців Павло Ґрод, музикант, співак засновник «Хореї козацької» Тарас Компаніченко, режисер Олесь Санін (його  «Поводир» знімався в Харкові).

Ще про «харківський  слід». У лауреатах попередніх років   –  дослідник  історії дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи Василь Овсієнко,  письменник і громадський активіст Сергій Жадан.  

Вшановані премією імені людини, яка більше воювала, аніж спокійно вчилася або вчила інших, – письменниця Марія Матіос, видавець Іван Малкович, засновники  всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова»  Тетяна і Юрій Логуші.  До речі, «коронованим» цим конкурсом був і Артур Закордонець, про якого піде мова далі.

          Лауреати премії ім. Якова Гальчевського в 2024 році

у номінації «Політик» Валерій Залужний, Головнокомандувач Збройних сил України (2021-2024 рр.), Надзвичайний і Повноважний посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії й Північної Ірландії;

у номінації «За допомогу Українській державі» Боріс Джонсон, Прем’єр-міністр Великої Британії (2019-2022 рр.), політик, публіцист;

у номінації «За літературно-публіцистичну творчість та видавничу діяльність» Михайло Сидоржевський, Голова Національної Спілки письменників України, засновник і головний редактор «Української літературної газети»;

у номінації «За літературну творчість» Артур Закордонець, письменник, військовослужбовець Збройних сил України;

у номінації «За просвітницьку діяльність» колектив Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»;

у номінації «За  науково-дослідницьку діяльність» Олеся Стасюк, Голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду ( 2015 -2022 рр.), доктор історичних наук;

у номінації « За вірність мистецькому покликанню» Дмитро Лінартович,     поет, актор театру і кіно, військовослужбовець Збройних сил України

у номінації «За видавничу діяльність» Олександр Стебеляк, видавець Української видавничої компанії «Наш формат».

Артур Закордонець, про якого розповідав подкаст «Градусник», видав за час повномасштабних бойових дій дві книжки прози. Але написані вони у відносно  мирний час.  Тоді ми з автором  говорили про роман «Великі ангели коштують дорожче» і збірку оповідань «Тут бувають дивні ночі».

Артур Венедиктович віджартувався на вітання в соцмережах з особистим ювілеєм (55!)  і премією імені Якова.Гальчевського.

«Ого! Солдати йдуть в лауреати. Тобто я тепер лауреат цієї премії в номінації  "За літературну творчість". От приїду  до Києва отримувати премію. В таксі розмовлятиму з Валерієм Федоровичем за армію, а Джонсон збоку буде записувати собі в блокнотик нові почуті українські слова. Нє, а що, помріяти не можна?»

Письменник і подільський журналіст (для нього в газеті місце тримають)  привчається по-новому слухати війну.

Бойова частина, нові люди. Виходжу з хлопцями на перекур. Вони видаються мовчазними. Вже потім розумію  –  вони не просто мовчать, вони слухають! Вибухи за лісом, гупання нашої та ворожої арти. Звуки, які я ще не можу класифікувати, для них безліч разів перечитана, напам'ять вивчена книга. Вони завжди слухають. Посеред розмови лунає: "Тихо!" І знову слухають. Хлопці на війні з перших, в бій одразу після військкомату.

«Його твори   –  це зазвичай буденні ситуації, які він перетворює у психологічне дослідження через надзвичайні обставини».  Так представляє свого автора видавництво «Темпора».

«Діти рідко думають словами Діти часто думають світами».

Це теж рядки Артура Закордонця.  Хай уціліє наш світ, який Ви захищаєте, пане Артуре! І глибоко в душі Вашій  заховається  від  смертоносного заліза і виживе  малий хлопчик, здатний дивувати, дивуватися і заступатися  за слабших.  

Слухайте також:

Подкаст «Градусник». Прозаїк Артур Закордонець (ЗСУ): «Кращі твори про війну з’являться пізніше»

Метровий кіт і «голос метро» в подкасті «Градусник» під Геловін