Чарівна історія, яка почалася зі зворушливої новорічної фотографії

Ми повідомляли про Різдвяно-Новорічний концерт, проведений благодійним фондом «Європейське серце України» для дітей військовослужбовців та інших пільгових категорій. На цьому заході автору статті вдалося зробити декілька світлин під час виконання Гімну України. Одна з цих світлин, яку ви бачите нижче, отримала «вірусне» розповсюдження. Її побачили тисячі людей, і всім хотілося передати дитині теплі та добрі слова… Навіть Святому Миколаю!

Розповідає Максим Корнієнко, голова фонду «Європейське серце України»:

— Ми не очікували такого ефекту: дуже багато людей звернулося до нас через це зворушливе фото, нас питали про долю цієї дівчини, просили передати їй добрі слова та побажання, дивувалися патріотичному духу цієї дитини. Ми й самі, я маю на увазі команду фонду, були зворушені цим зображенням і відчували потребу познайомитися з юною патріоткою, зробити їй щось приємне. А ще — використати її образ як символ своєї роботи за 2025 рік, бо ця світлина надихатиме і нас, і наших партнерів на подальшу благодійну роботу, вона є символом того, навіщо ми все це робимо…

Максим Корнієнко розповідає, що пошуки не були простими, адже не всі бенефіціари фонду знайомі між собою, не всі однаково інтенсивно спілкуються з волонтерами, лишають адреси та контактні дані. Але правило п’яти рукостискань спрацювало: дівчину та її родину було знайдено — і Святий Миколай (у виконанні Заслуженого артиста і заслуженого діяча естрадного мистецтва України Яна Харитонова) зазбирався у дорогу. Звісно, узявши із собою мішечок подарунків.

Софії Бойко — вже п’ять років. Святого Миколая вона зустрічала як треба: прикрасила з мамою Олею новорічну ялинку з Різдвяною Зіркою на верхівці. Дуже виразно, як доросла, розповіла прекрасний новорічний вірш сучасної української поетки Любові Шемет «Минають дні»:

«Минає рік, і дні, і ночі, 

Щасливі миті і сумні..

Благаю, щоб в Новому році

Ніхто не гинув на війні…»

А ще юна патріотка легко розгадала усі загадки Святого Миколая. Та що там загадки! В цієї п’ятирічної малої вже є дванадцять спортивних медалей та з півдесятка виграних кубків, адже вона займається бальними танцями і радо бере участь в усіх змаганнях! Звісно, що шановний гість не міг втриматися від того, щоб надати достойниці свої щедрі подарунки. І був ще більш здивований, дізнавшись про інші таланти Софійки, яка в своєму дитячому садочку навчилася гарно малювати, робити різноманітні художні саморобки. Одна з улюблених картин малої художниці — Прапор України.

Знайомимося з Софійкою та її мамою, Олею. Вони родом з села Колодязне Дворічанської громади Куп’янського району, жили біля самого кордону нашої країни, через що і зазнали багато бід. Сім місяців родина прожила в окупації, а потім, коли нарешті відбулося довгоочікуване звільнення села, декілька місяців прийшлося прожити в підвалі, адже навколо відбувалися майже щоденні бої, і виїжджати було небезпечно. Тільки в кінці вересня 2022 року родині вдалося виїхати з цього пекла. Тепер сім’я проживає у Харкові, в орендованій квартирі. Ольга Анатоліївна каже:

— Мій чоловік — військовий, служить на Запорізькому напрямку. Там йдуть постійні запеклі бої. Тож, тут ми живемо вп’ятьох: мої мама, тато, онкологічно хворий дідусь та ми з Софійкою.

Незважаючи на те, що Софійці було лише два роки, коли відбувалися ті страшні події, дещо з довоєнного життя у Колодязній вона пам’ятає:

— В нас були кішки та собаки, в нас був пес Патрон…

Згадує, як сиділи у підвалі, перечікуючи обстріли.

Питаю у пані Ольги:

— Як війна скінчиться, чи повернетеся ви до рідного села?

— Ми з Софійкою, мабуть, ні. Не повернемося. Адже там все розбите: школи, дитячі садочки, лікарні… Мої батьки хочуть повернутися, якщо житло буде ціле. А нам як повертатися, адже доньці треба десь буде навчатися, кудись ходити?..

Своє відношення до Гімну України Софія формулює просто:

— Це пісня, яка показує повагу до наших військових. Мій батько зараз на фронті, і я дуже сумую за ним. І Гімн — це ніби повага до нього особисто і до його побратимів. Тому я завжди слухаю цю музику уважно і з повагою…

Мати каже, що Софійка щодня о 09:00, коли відбувається Всеукраїнська Хвилина Мовчання, завмирає та стоїть, вслуховуючись у тишу. А от звідки взявся у доньки такий щирий патріотизм вона не знає:

— Скоріше, вона сама дійшла до таких висновків, і сама нам більш підказує в цьому плані, ніж ми їй. В школу вона ще не ходить, в дитячому садочку, звісно, не до патріотичного виховання, там вчать літери розрізняти і малювати… Сама все це побачила, почула і сприйняла…

Софія розмовляє з батьком-фронтовиком щоразу, як в нього є можливість зв’язатися з родиною. А бачилися вони лише у жовтні, коли він був у Харкові по служебник справах один день… Отже, розповідає батькові про свої спортивні досягнення через інтернет-зв’язок. Каже, що хоче, щоб він нею пишався.

Софія захоплюється танцями вже два роки. Відвідує танцювальний клуб, радо бере участь у змаганнях та конкурсах. Каже, що виступати на змаганнях їй дуже подобається. Любить геть усі танці, яким вчать тренери: і ча-ча-ча, і сальсу, і танго, і вальс, і інші. А ще їй подобається танцювальна музика, яка підвищує настрій. Дуже хоче, щоб якийсь з її танців показали по телебаченню, а батько на фронті побачив. А ще вона захоплюється музикою Артема Пивоварова і мріє колись опинитися на його концерті. Наостанок Святий Миколай запропонував талановитій дитині загадати бажання, і пообіцяв через рік прийти та перевірити, чи збулося воно.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм