Юрій Алжнєв з оркестром.Краєвиди Нової Водолаги. Колаж Ірини Мироненко
Композитор Юрій Алжнєв. Державні свята і власний ДН з паличкою диригента. Що тепер у його рідних краях?
На межі існування чорних паровозів, які з шипінням і свистом гальмували на станції Водолага, і навчальних кольорових фільмів із пташиними голосами на шкільних уроках я замислилася вперше, які відомі люди жили в нашому селищі раніше. Архітектор, який спроектував і спорудив козацький собор без єдиного цвяха. Актор театру, літератори.
Спливли десятиліття. До того переліку нарешті додалися сучасники. Бо то теж було частиною ідеології (хоч радянської, хоч гітлерівської, хоч іншої тоталітарної) – герої повинні бути мертві, щоб ніякі нові справи чи навіть слова не втрутилися в уже канонізований образ. Сучасники? Хай почекають із славою, що найкраще подається з некрологами.
Від цієї традиції хоч і з великими зусиллями, але в Україні таки намагаються відходити. І дякувати, доки людина ті слова похвали й навіть захоплення почує-прочитає. Тому й розповідаю в черговий раз на сайті Громада-груп про композитора Юрія Алжнєва, першого в Новій Водолазі професійного автора симфонічних творів, хорових концертів, пісенних циклів, народно-інструментальних композицій. Ще й дослідника традиційних музичних інструментів не тільки українців, а й кримських татар та інших народів нашої держави. Композитора цікавить, як ті інструменти взаємодіють із сучасним оркестровим мисленням, як музика давніх свят і обрядів (наприклад, весільного) може трансформуватися на сучасній сцені.
Народився він 24 серпня 1949 року в тодішньому Кіровобаді (тепер Гянжа, Азербайджан). Виростав у Новій Водолазі на Харківщині, навчався у Нововодолазькій середній школі номер два, тобто за місцевою назвою – Загребельській, бо навчалися в ній діти з тих часин селища, що звалися Загребля й Забрід. Саме із Заброду ходив до школи Юрій Алжнєв. Школярем почав грати в оркестрі, бо на ту пору мати музичні інструменти й виконавців на усіх тих трубах і барабанах – ознака передового навчального закладу.
Сільський будинок культури у Першій Старовірівці тодішнього Нововодолазького району – перше місце роботи Юрія Борисовича. Він закаінчив народно-оркестровий відділ Харківського інституту культури (нині академія), а потім і Харківський інститут мистецтв імені Котляревського (нині університет) – клас композиції Володимира Золотухіна.
Юрія Борисовича навчали впродовж життя не лише академічні професори інституту мистецтв зі званнями й лауреатськими лаврами, а й безіменні сільські троїсті музики.
Народний ансамбль такого типу складали скрипка, бубон і бас (басоля) – на сході й у центрі України, а на заході окрім скрипки й бубна могли бути цимбали, сопілка, баян.
Від початку 90-х Юрій Алжнєв - музичний директор Харківського міського театру народної музики України «Обереги».
Роботу з «Оберегами» Юрій Борисович поєднував з викладанням в університеті мистецтв імені Котляревського.
Жодне велике міське свято не обходилося без «Оберегів». Колектив базувався в Палаці культури зв’язку. Оркестр театру традиційно на День Харкова і День Незалежності грав для мешканців різних районів міста на відкритих сценах.
Можна було побитися об заставу, що Юрій Борисовича з диригентською паличкою точно зафіксують кілька фотокореспондентів. Зараз робота «Оберегів» на тривалій паузі. Чимало його солістів і музикантів вимушено покинули Харків. Хтось аж у Канаді, хтось у країнах ЄС.
Юрій Алжнєв продовжує писати музику, а колективи України її виконувати. Знайти записи можна в мережі, тобто на ютубканалах.
Поділюся власним триптихом, який написався після спілкування з Юрієм Борисовичем. Зустрінете в цих рядках кілька місцевих назв.
Кабакова гора (нею тягнеться вулиця Муравський шлях), що пов’язана з шинком/кабаком, а за іншою версією – кабачками/кабаками, які щедро плелися тими схилами й родили рясно. Забрід від Загреблі відділяє вузенький потічок, що майже щоліта пересихає до потрісканого дна. Забродом здавна вважали спосіб ловлі риби волоком, коли рибалки йдуть по дну річки. Отож забрідайте в наші краї. Звідти походить композитор Юрій Алжнєв, а ще отакі дівчата.
ТРОЇСТА ЗАБРІДСЬКА
Юрію Алжнєву
І
Руки пахнуть рибою і виноградом.
За місточком – м’ята, ятір, Забрід.
Баба Райка з козами і порадою,
що цапи поможуть у недорід.
«Люди з козами прийдуть – жива копійка.
І худобі на дерть, і мені на хліб».
Вересневий струмок – в павутині сулійка.
Батько й син крутять преса – чопок і чіп.
Сік тече виноградний, густий, які пісня.
Вечір грає ложками на пляшках.
Їжакові падає слива пізня,
а йому б жука, що тне гопака.
Тут музичні криничний ланцюг і ворота,
і акації жовтої пищик-стручок.
А комусь і завиграшки, і по нотах.
Що ж так дряпає в груди армійський значок?!
ІІ
Трюфельний сир і лавандовий раф
у передмісті хтось же купує.
Хмара пливе й Кабакова гора
у рівчакові від туї до туї.
Ходить Забродом дощ-цимбаліст,
струшує сльози жовтих форзицій.
Як тут змінилися хитрощі й хист
в телесуванні хтивих традицій.
Серця уява з юності зла.
В Книзі Буття засушили ромашку.
Я Вам цимбали чи крила несла?
Легше у плечі. Серцю ще важко.
ІІІ
Хору холодно. Вимкнуті люстри тьмяніють.
Шиї надто беззахисні скрипок, жінок і колон.
Зветься мішаним хор. Перемішані втрати й надії.
Піднімаються оплески з перших рядів на балкон.
Зможе віхола змусити віолончелі
горілиць лягти у застиглий біль, у забрамний сніг.
Заплітаються звуки і тіні на стелі.
У мовчання і музики свій страснотерпний розбіг.
Сопілкар малий іде щедрувать Заброду.
Надто вулиця довга, як вовчі зимові пісні.
Щось йому вчувається, ще не чуте зроду.
Білий янгол зітхнув. Коні форкають вороні.
Слідкуйте за нами в соціальних мережах:
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз