Чому виставу за твором Сергія Жадана не побачили у Кракові?

Міжнародний фестиваль українського театру «Схід-Захід» - це щорічний циклічний культурний захід Фундації Масових Видовищ, який проводиться з 2014 року. Він залишається найбільшим і поки що єдиним фестивалем, що представляє мистецтво українського театру в Польщі та Європі. За роки, що минули, в ньому взяли участь понад 120 професійних та аматорських театрів з України, Польщі, Німеччини, Австрії, Латвії, Грузії, Фінляндії, Угорщини та Вірменії.

 22 – 28 квітня нинішнього року знову була продовжена традиція діалогів про сучасну суспільно-політичну і культурну ситуацію. Майже 20 колективів  східної та центральної Європи зустрілися у Кракові. Тривав  пошук оригінальних засобів художньої виразності, нових знайомств для співпраці. Вистави тривалістю від 35 до 140 хвилин пройшли на сценах театрів Groteska i KTO у Кракові. Українська тематика, українська мова і субтитри для польської публіки, яку завжди цікавлять експерименти.

Девіз цьогорічного Фестивалю – «Загартовані».

«Ми обрали таке гасло фестивалю тому, що цього року багато наших учасників – це професійні або аматорські колективи, які через війну були змушені переїхати до інших міст України або до Польщі»,  – розповіла    засновниця і директорка Фестивалю, голова Фундації Масових Видовищ Надія Мороз-Ольшанська.

Мені цікаво простежити долю фестивалю та його засновниці, бо спілкувалася з нею в попередні роки. Записуючи з Надією подкаст, дізналася про її харківське навчання. 

Саме  в Харківській державній академії культури вона вивчала секрети професії режисерів масових дійств.  Біографія у фестивальної діячки та викладачки знаменитого Ягелонського університету стрімка  і  різнопланова. Походить з Полтави, де спершу вивчала педагогіку. Далі був Харків і пошуки себе у різних культурно-мистецьких проєктах України. У Польщі дізналася, що в цій країні професії режисера масових видовищ  понад 10 років тому не існувало, але на масові дійства попит у туристичному Крокові стабільно високий. Її цікавило навчання світське й костельне, бо той, хто бував у Польщі на великі християнські свята, згадає уміле поєднання сучасності й правічних релігійних і національних символів у дійствах під відкритим небом та навіть великодніх службах. Присутність гітари у проповіді, а не тільки звучання органної музики під високими склепіннями костелів не дивують вірян. Навпаки, привертають до себе молодь. Тому взялася Надія Мороз-Ольшанська й за такі проєкти:  Ukr Art Hub (співзасновниця),  Spotkania z literaturą ukraińską CzytamY (координаторка Зустрічей з українською літпературою; задум  задля підтримки інтересу до України під час воєнної агресії рф ). Кав’ярня-ккнигарня і покази українських фільмів у Кракові – теж потребували її зусиль і знань.

«Ми хочемо показати, що, незважаючи на таку складну ситуацію, колективи створюють нові вистави і роблять це на високому рівні»,  – прокоментувала гасло «Загартовані» засновниця фестивалю Надія Мороз-Ольшанська. Для порівняння 10-й фест «Схід-Захід» мав 2023 року гасло  «Мистецтво під кулями». 

Відкрили програму спектаклем для наймолодших поціновувачів театру «Карусель Віршів» від Teatr Groteska. Відвідали виставу понад 100 мігрантів, що перебувають у їх шелтерах на території Малопольського воєводства, центром якого є Краків.

В основу сюжету покладено 10 віршів польських та українських поетів. Глядачі зустрілися із забудькуватим паном Гіларієм, співочою родиною Тралялінських, котом, який уникає школи, мишкою, яка рахує котячі хвости, надзвичайно жадібним ведмедем та іншими героями. За допомогою театру тіней і ляльок актори розповідають теплі, смішні історії з чіткою мораллю. Цікава і заявлена локація для «Каруселі віршів»: Театр Гротеска, підкупольна сцена.

Серед фестивальних майданчиків – Театр Гротеска (Краків, Польща).  Він заснований 1945 року, є одним із найстаріших і найвідоміших польських лялькових театрів.

Будь-які фестивалі мають своїх завсідників і тих, хто претендує на звання «театр – постійний учасник». Торік уже побували у Кракові харківські актори, які іменують себе  DIY-Театр.

«Оркестр» — вистава за п’єсою Жана Ануя, яка є в репертуарі чи не кожного державного театру. DIY theatre створили новий погляд на добре відому історію. Складна симфонія людського життя. Дві скрипки, віолончель, альт і фортепіано не тільки ведуть неповторну мелодію, яка хвилює душу, але й символізують індивідуальні життєві шляхи тих, хто «звучить» часто далеко від світу мистецтва.

Шість жінок. Один чоловік. І хтось більший за них. Любов без взаємності, ревнощі. Ситуації, з якими кожен стикається в житті, а може, навіть і поза ним.

"ДІЙ-театр" (Харків)  представив свою роботу українською мовою з польськими субтитрами. Це незалежна театральна ініціатива, заснована у 2015 році  випускниками школи акторської майстерності. За час свого існування театр брав участь у всеукраїнських та міжнародних театральних фестивалях, співпрацював з відомими режисерами, хореографами та художниками нашого міста. Його різноманітний репертуар включає широкий діапазон жанрів, від класики, абсурду, сучасної драми, візуального психоаналізу, гротеску до інтелектуальної комедії.

З великою війною проти України  актори «ДІЙ-театру»  опинилися в різних країнах. «Але ми все ще працюємо, переносячи процес репетицій в онлайн, щоб зустрітися та вийти на сцену», - говорять вони. Ось таку зустріч і влаштували на  міжнародному фестивалі «Схід-Захід» у Кракові. Для себе і глядачів.

Київ, Львів, Рівне, Хмельницький, Дрогобич – така українська географія фестивалю у Кракові.   Учасники з Польщі, Німеччини, Угорщини не дуже мудрували над назвами своїх експериментів. Трапилися мені в афіші «Мова», «Історія України», «На сході без змін». Наприклад, Театр GRAJ (Будапешт, Угорщина) зіграв одноактну п’єсу за твором ХІХ століття, перечитав  Степана Васильченка. Іноземні театри про Україну – це окрема цікава тема.

Але чому приязні до нашого земляка Сергія Жадана поляки, які навіть номінували його на Нобеля, вистави за його твором «Хлібне перемир’я»  не побачили у Кракові цього квітня?

«Із сумом хочемо вам, шановні глядачі, повідомити про відміну двох вистав у межах  цьогорічного фестивалю. На привеликий жаль театри із Сум, Сумський національний академічний театр драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна та Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр не зможуть приїхати на Фестиваль. Після нещодавніх обстрілів різних міст і сіл України  Чернігова колективи театрів воліють перебувати в Сумах разом із рідними та близькими, в чому ми їх підтримуємо та з розумінням залишаємо для них відкрите запрошення на майбутні роки.

Висилаємо багато обіймів і віртуальних оплесків в Суми.

Віримо в ЗСУ, віримо в Україну, маємо надію, що вже наступного року зможемо з гордістю запрошувати Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр вже не із Сум, а з деокупованого Луганська!»  – так писали організатори фестивалю «Схід-Захід».

Національний академічний театр драми та музичної комедії імені Щепкіна – ключовий культурний заклад Сумської області, яка має найдовший кордон з Росією (564 км). Для порівняння  такий же кордон Харківщини – 315, 5 км. Театр працює 92 роки, нині переживає  не тільки зовнішню агресію ворога, а й внутрішню зміну напрямів, шукає нові форми вираження та розмірковує про вплив театру на формування національної ідентичності в умовах війни.

«Хлібне перемир’я»  режисером Дмитром Некрасовим створене за принципом «сцени на сцені», що посилює враження глядача та дозволяє глибше зрозуміти психологію героїв.  Режисер прагне відкрити нові інтерпретації тексту, зосереджуючись на розкритті символічних пластів цієї драматургії, яка відрізняється від традиційного підходу до прочитання та постановки твору Сергія Жадана,

Цитати  із п’єси про 2014 рік і Донбас «Хлібне перемир’я», якій уже перешкоджали інші обставини – епідемії коронавірусу (тоді за її постановку бралися кияни і таки втілили згодом).

«У мене урожай горить, мені ваша політика сто лєт не нада. Мені ховатись нічого, я нічого не робив. Це ви всі шось мовчите, недоговорюєте. А в мене техніка в полі. Згоріла вже, мабуть».

«Ну а шо? Сам все знаєш. Всі все знаємо. Не скажемо тільки. Шо тут казати? Так шо куди мені йти? Думаєте, якщо назначили перемир'я, все закінчилось? Думаєте, просто відремонтують міст – і все? Хто ним ходити буде? Куди йти? Перемир'я... Це для вас перемир'я. А я ні з ким миритися не збираюся. Для мене ця війна давно вже йде».

Слухайте також: Подкаст «Градусник»: фестиваль у Кракові – режисерський слід Харкова