Чому звичайні люди стають убивцями? Банальність Зла: від Аушвіца до Маріуполя, Бучі, Ізюма...
Статтi | | 739 | Автор: Олена Зеленіна

Колаж Олени Зеленіної
"Він сидить у своїй клітці наче привид, який до того ж застуджений, але він зовсім не страшний", - так Ханна Арендт описувала німецького військового злочинця Адольфа Ейхмана під час суду над ним.
Оберштурмбаннфюрер СС, відомий також як "архітектор Голокосту", відповідав за вигнання і депортацію євреїв, а також за "остаточне вирішення єврейського питання" (цим евфемізмом у фашистській Німеччині називали масове знищення єврейського народу).
Після війни Ейхман переховувався від правосуддя в Аргентині, але 1960 року агенти ізраїльської розвідки викрали його і вивезли до Ізраїлю, де згодом судом його було засуджено до смертної кари.

Ханна Арендт (Hannah Arendt, 1906–1975, – німецько-американська журналістка та громадська діячка – знана у світі як фахівчиня із політичних та соціологічних наук) була присутня на суді над Адольфом Ейхманом як кореспондентка журналу The New Yorker і за підсумками засідань написала одну зі своїх головних книжок "Банальність зла: Ейхман в Єрусалимі".
Ханна Арендт одна з перших заговорила про істинну природу зла і всебічно вивчила це явище, яке, на її думку, далеко не завжди криється в прагненні людини здійснити щось жахливе, а набагато частіше пов'язане з відмовою від думки і власної відповідальності за свій вибір.
Вона написала у своїй книжці "Джерела тоталітаризму": коли починають використовувати евфемізми - це перший крок до диктатури, наступний крок - геноцид.
Евфемізація — це один зі зручних способів сказати неправду та змінити сприйняття небажаної інформації.
- Нас вчили, що фашистські звірі вбивали радянських людей. Але вся справа в тому, що масові вбивства здійснювали люди, які повірили в пропаганду, - пояснює керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський. - І сьогодні під час російської агресії проти України ми розуміємо, наскільки злочинною може бути пропаганда. Ці люди відчували ненависть до інших людей і свою повну безкарність.
Ще одна історична безглуздість - "польський табір смерті Освенцим".
Польські історики криком кричали: зупиніться, поляки не створювали цей табір смерті! Польща, як і інші країни Європи, була окупована Третім Рейхом, табори смерті створювали нацисти, тож правильно визначати "нацистський табір смерті Аушвіц неподалік від польського Освенцима".
У російських підручниках історії донині фігурують замість нацистів "фашисти", а замість Аушвіца - "Освенцим".

- А це і є брехня, - наголошує Анатолій Подольський, - коли речі не називають своїми іменами, коли замість прямих назв явища використовують евфемізми.
Наприклад, замість масового вбивства - "остаточне розв'язання єврейського питання", замість окупації - "визволення українських територій", "не війна, а СВО", - ось ці кліше націонал-соціалізму чи путінізму призводили і призводять до загибелі мільйонів людей.
Якщо в нацистському Рейху переконували, що "євреї - не люди", а це означає, що їх можна безкарно вбивати, то сьогодні, за 85 років після початку Другої світової війни, ми ось уже десять років спостерігаємо пропаганду українофобії ("хохли - не народ", "хохляцький президент - клоун", "Україна - не держава"), і звичайнісінькі російські люди стають убивцями.
Люди вперто не хочуть
засвоювати уроків із минулого...
Адольфа Ейхмана звинувачували за п'ятнадцятьма пунктами... На кожен із пред'явлених йому пунктів Ейхман відповідав: "Не винен по суті обвинувачення"...

А по суті чого він вважав себе винним?
"Те, що він зробив, було визнано злочином, так би мовити, у ретроспективі, сам же по собі він завжди був законослухняним громадянином, оскільки накази Гітлера, які він виконував із притаманним йому завзяттям, мали в Третьому рейху силу закону", - писала у своїй книзі Арендт.
Ейхмана вона називала звичайним бюрократом, який скоював злочини через "відчуття своєї значущості в репресивній машині фашистського режиму".
Те ж саме ми спостерігаємо в путінській Росії.
Табір смерті Аушвіц став беззаперечним символом злочинів нацистів у Другій світовій війні.
Це історія того, як одні люди (зокрема освічені та, здавалося би, психічно здорові) вбивали інших людей в масштабах і системності, невідомих раніше.
"Аушвіц уже прийшов до нас..." - так можуть сказати тисячі українців, які пережили російську окупацію в Маріуполі, Бучі, Ізюмі...

Після того, як зміст книжки у скороченому варіанті потрапив у публічне поле через серію репортажів-статей, він викликав шквал негативних коментарів. Від Ганни відвернулися не тільки читачі, а й багато її єврейських друзів. Сучасників обурила впевненість Арендт у тому, що Ейхман зовсім не був "аморальним монстром".
Але на його прикладі Арендт намагалася розкрити сутність "банальності зла". Відтоді це поняття увійшло в політичну теорію.
Для керування поведінкою своїх підданих тоталітарному режиму потрібно однаково добре підготувати кожного з них і на роль ката, і на роль жертви. Цю двобічну підготовку, що замінює принцип дії, здійснює ідеологія.
Мета тоталітарних ідеологій полягає не в перебудові зовнішнього світу і не в революційному перетворенні суспільства, а в трансформуванні самої людської природи.
Думати над тим, що творимо...
Під банальністю зла філософиня має на увазі бездумне підпорядкування законам проти самих основ життя.
Першопричиною підпорядкування та існування антилюдських законів, за Арендт, виступає поєднання загального невігластва, небажання мислити й "убивча логічність", виправдована "наказом згори".
Спадщина Арендт містить понад 450 робіт, різноманітних за проблематикою, але об'єднаних ідеєю осмислення сучасності ("думати над тим, що ми робимо").

Її тези, сформульовані в репортажах з Єрусалима з процесу у справі нацистського злочинця Адольфа Ейхмана, а потім в окремо виданій книжці, вплинули на перебіг усієї повоєнної дискусії щодо Голокосту та ролі індивідуума в найстрашнішому злочині, скоєному проти людяності.
Ханна Арендт вірила в те, що є тільки один спосіб протистояти вселенському злу: треба навчитися критично мислити.
Вдивляючись у портрет колишнього нацистського начальника, Арендт описала ту саму "банальність":
"Ейхман, незважаючи на свою погану пам'ять, дослівно повторював одні й ті самі клішовані фрази... І що довше ви його слухали, то зрозуміліше було, що він не може висловити свою думку..."
"Арендт написала не історичну працю, а докладне, розділене на безліч випадків і прикладів, міркування про причини - насамперед політичні - того, чому люди відмовляються чути голос совісті та дивитися в обличчя дійсності", - писав в анотації до російського видання книги перекладач і літературний критик Григорій Дашевський.

"Банальність зла" принесла Ханні Арендт світову популярність. Після репортажу з процесу над Ейхманом публіка взялася за читання й іншої її книжки - " Джерела тоталітаризму", яка вийшла на дванадцять років раніше, 1951 року. Ці дві роботи багато в чому перегукуються, але якщо в "Банальності зла" розкриваються етичні проблеми окремої особистості в тоталітарних умовах, то в " Джерелах тоталітаризму" - поведінка мас у тих самих умовах.
P. S. Точне число жертв комплексу таборів «Аушвіц» невідоме, не в останню чергу тому, що у 1945 році весь архів табірних документів був вивезений до СРСР. Ці архівні матеріали засекречені і недоступні для дослідників, вони досі не оброблені. На початку 1990-х президент Польщі Лех Валенса на основі розрахунків працівників меморіального музею назвав приблизне число загиблих у таборах під назвою «Аушвіц» – 1,5 мільйона людей.
До речи, танком, який зніс браму концтабору «Аушвіц-Біркенау», командував українець Ігор Побірченко.
Читайте також:
Ядерне прискорення. Навіщо Москва анонсувала маневри з тактичною ядерною зброєю?
Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах:
Телеграм: https://t.me/gromada_group
Фейсбук: https://www.facebook.com/profile.php?id=100063960576773
https://www.facebook.com/gromada.group.news
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз