Чугуївка на Далекому Сході. Як українці опановували Дикі землі…

Далекосхідна українська народна республіка – не жартівлива фігура мови, подібно до «БНР» і «КурНР», якими наші дотепні співгромадяни позначають простір бойових дій у російсько-українській війні. А реальний історичний факт.

Сто років тому, українці становили понад 80% населення Далекого Сходу (думаю, і сьогодні - не менше половини так чи інакше пам'ятають про своє українське коріння, навіть якщо в переписах називають себе «росіянами»).

Українки. Владивостоцький округ. 1929 рік. 

У роки Громадянської війни сто років тому вихідцями з українських губерній була спроба створення на далекосхідних землях Росії власної держави, яка мала кілька назв: “Зелений Клин”, “Нова Україна”, “Далекосхідна Україна”, “Зелена Україна”.

У радянській загальноосвітній системі про український «Зелений клин» ваша оглядачка не чула ніколи. Про українців на Далекому Сході я дізналася з особистого спілкування так само, як це було у випадку з Голодомором, про який мені багато розповідала мама, яка дивом пережила його в селі Яблунівка на Полтавщині.

Першою людиною, яка розповіла свою сімейну далекосхідну історію, був мій нині покійний колега - Геннадій Слєсарєв, журналіст, завідувач відділу сільського господарства в газеті «Время». Хтось із ветеранів харківської журналістики, мабуть, його пам'ятає.

Його оповідання пробудило мені інтерес до цієї незвіданої теми – українців на Далекому Сході.

– Українці на Далекому Сході – це не просто етнічна спільнота, це культурне та військово-політичне історичне явище, – коментує для «Громади» історик Володимир Пономаренко. – За тисячі кілометрів від берегів Дніпра вони продовжували бути нерозривно пов'язаними з Україною.

Досі далекосхідна топоніміка нагадує нам про потужний потік переселенців з України та походження їх мешканців: Хороль, Гайворон, Чернігівка, Чугуївка, Київка…

Красний кут хатини українських переселенців на Далекому Сході. Амурський округ. 1928. 

Далекосхідні території імперії являли собою малонаселені землі з незайманою природою. Щоб закріпити їх за собою не лише на папері, імператор Олександра II ухвалив ці території заселяти та культивувати.

На Далекий Схід почали переселяти сільських жителів із різних регіонів Російської імперії, але переважно – із Центральної України.

Як казали в ті часи: "За воїном йшов орач". Багато українців на Далекий Схід везли традиційні аграрні культури: пшеницю, жито, овес та ячмінь. Попит на них був забезпечений інтендантськими закупівлями для постачання військового гарнізону.

Село Чернишівка, Владивостоцького округу. 1929 рік. 

Передові військові загони засновують нові укріплені поселення. Через два роки після закладання військового поста Хабарівка, у 1860 році, у бухті Золотий Ріг висаджується військова команда із сорока людей та облаштовує піст. На його місці зростає порт. Так розпочинається історія Владивостока.

Перші українські села започатковують вихідці з Полтави в Амурській області на початку 1860-х років.

Нові землі стають Зеленим Клином. Клин тоді називали земельні ділянки. Через буйну рослинність Далекого Сходу клин стали називати зеленим.

Чугуївський район на карті Піморського краю. 

Цікаво, що назви, подібні до Зеленого Клина, застосовуються і до інших регіонів компактного поселення українців на колонізованих ними територіях за межами етнічних земель: Малиновий Клин – Кубань, Жовтий Клин – Надволжя, Сірий Клин – південний захід Сибіру та північ Казахстану.

Через суттєву віддаленість процес колонізації нових територій йде повільно. Дорога з європейської частини країни займала часом три роки.

Прибуття переселенців у місто Благовіщенськ. 

У 1882 році імперський уряд вирішує організувати переселення морським шляхом.

Головним чином для жителів Центральної України, бо там люди страждають від малоземелля і це може спричинити народне невдоволення. Адже земля є єдиним джерелом харчування та прибутку для більшості жителів цього регіону.

1883 року з Одеси до порту Владивостока прибувають перші пароплави. На їхньому борту 1500 переселенців із Чернігівщини. Вони були у дорозі понад 50 днів. Їхній маршрут лежав через протоки Босфор і Дарданелли, Суецький канал, острови Цейлон і Сінгапур.

Переселення до Уссурійського краю. Малюнок В.Навозова, 1880-ті рр. 

Але є спогади переселенців і про рейси тривалістю понад три місяці з огинанням Африки та зупинкою на острові Мадагаскар.

На Мадагаскаре они пополняли запасы воды, еды и всего прочего. И потом уже следоваличерез Сингапур и Владивосток.

Першим групам переселенців, крім проїзду за державний рахунок, виділяють продукти харчування на півроку, до 100 рублів на будматеріали, насіння, два воли, одну корову та 100 десятин землі (це понад 100 га) – колосальна площа для сільського жителя Центральної України того часу.

Група перших переселенців, котрі прибули морем. 1860 рік.

- Хорошому господареві - гріх відмовитися! – зауважує Володимир Пономаренко.

Звістка про багатство нових земель поширюється українськими містами та весями. І вже 1886 року царський уряд вирішує заощадити, скасувавши державне фінансування переселенців.

Але наші люди вирушають у подорож за свої гроші. Витрачають гроші чималі, оскільки сім'ї були більшими і багаж – великий.

Діти із села Абражіївка Владивостокського округу. 1929 рік. 

Темпи переселення українців на Далекий Схід вийшли на новий рівень із запуском залізниці. На початку XX століття починається рух Транссибірською магістраллю. Час у дорозі скорочується до кількох тижнів.

Вже за вісім років Приморська область представляє другу Україну.

Сучасник так описує села навколо Владивостока століття тому (цитується мовою оригіналу):

 

Мазаные хаты, садки, цветники и огороды возле хат, планировку улиц, внутреннее убранство хат, хозяйственное и домашнее имущество, инвентарь, а кое-где одежда — все это как будто целиком перенесено с Украины... Базар в торговый день, например, в Никольске-Уссурийском весьма напоминает какое-нибудь местечко в Украине; та же масса круторогих волов, та же украинская одежда на людях. Повсюду слышится веселый, бойкий, оживленный малорусский говор, и в жаркий летний день можно подумать, что находишься где-нибудь в Миргороде, Решетиловке или Сорочинцах времен Гоголя.

У перші тижні та місяці після повалення царату практично у всіх містах Далекого Сходу з'являються українські громади, від Владивостока до Верхньоудинська (нині це столиця Бурятії – Улан-Уде).

Календар «Нова Україна» на 1921 рік. Повідомлення в Харбінській газеті «Далекий Схід» про створення Карпатської України (1938 рік). 

Громади з'являються також у селах. Їхня основна мета – "представлення та захист інтересів українців".

При громадах створювалися бібліотеки, гуртки та хори, перші українські школи. Формуються органи самоврядування. Друкуються газети та просвітницька література українською мовою.

Подальша доля Зеленого Клина невідривно пов'язана із долею історичної батьківщини його українських переселенців.

- У період з 1917 по 1918 рік українці провели чотири Далекосхідні з'їзди. І революцію вони визначали для себе не як соціальну, а як національну, 

 

– вважає історик Володимир Пономаренко.

Прапор Далекосхідної української народної республіки. Втім, численні українські організації Далекого Сходу тоді так і не змогли домовитися про прапор «Далекосхідної України» — пропонувалися варіанти жовто-блакитного прапора із зеленим трикутником або зеленого полотнища із жовто-блакитною вставкою.

Десятого червня 1917 року на засіданні Центральної Ради у Києві проголошено автономію України у складі Росії. А вже наступного дня, 11 червня, у Зеленому Клині у Микільськ-Уссурійському провели перший Український Далекосхідний з'їзд, у якому взяли участь делегати більш ніж від 20 національних організацій регіону.

Головна політична вимога – перетворити Російську імперію на федеративно-демократичну республіку з наданням національно-територіальної автономії Україні та її колоніям. Під колоніями мали на увазі місця компактного проживання українців. Серед них був і Зелений Клин.

Більше того, 1918 року жителі Зеленого Клина навіть обговорюватимуть ідею про приєднання до незалежної Української Народної Республіки як її колонію.

Коли владу у Петрограді захоплюють більшовики, Українська Народна Республіка проголошує незалежність.

У Зеленому Клині утворюються українські Окружні ради – органи національного самоврядування. Вони реєструють населення, видають посвідчення та служать консульствами незалежної УНР на території Росії. Це право було закріплено у договорі між УНР та РРФСР, підписаним у 1918 році.

25 жовтня 1922 року Червона армія входить до Владивостока. Відразу починаються репресії. Першими заарештовують 200 керівників та активістів українського руху. Вистачають не лише членів Ради, а й практично всю інтелігенцію, включаючи шкільних вчителів.

Учасники ІІ сесії Української Далекосхідньої Крайової Ради: сидять (зліва направо) — Ю. Глушко-Мова, І. Божко, В. Яковенко, Л. Глібоцький, П. Твердовський, стоять — В. Гальченко, П. Романенко, Є. Гаєвський, М. Левонюк, П. Горовий.

Сьогодні подібний репресивний меанізм запускається на окупованих терористичною федерацією територіях України.

Усі українські організації розпущені, а їхнє майно конфісковано. Суд над лідерами Зеленого Клина відбувся 1924 року. Їх засудили до тюремних термінів.

Прем'єр-міністр Далекосхідної української народної республіки Юрій Глушко-Мова (1882 – 1942) став одним із понад 200 підсудних "Читинського процесу", і засуджений у 1924 р. до 3 років позбавлення волі за антирадянську діяльність та «намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією».

У 1930 році йому вдалося нелегально приїхати в Україну, у Київ. Восени 1941 року він взяв участь в роботі Української Національної Ради в Києві, після арешту її провідних членів залишився без засобів до існування в окупованому німцями місті і зрештою помер восени 1942 року. Похований на Лук'янівському цвинтарі у Києві. У 2012 році на його могилі встановили і освятили козацький хрест.

Могила Юрія Глушко-Мови у Києві. 

В умовах репресій українці Зеленого Клина почали ховати своє походження. Тому мій нині покійний колега-журналіст був у паспорті Слєсарєвим, а не Слісаренком.

– Водночас радянська влада вирішує продовжити політику заселення Далекого Сходу та ніким іншим, як українцями, – звертає увагу історик.

1926 року приймають десятирічний план переселення українських селян на Далекий Схід.

Люди були змушені їхати на Далекий Схід, рятуючись від злиднів, розкуркулювання, голоду.

Населений пункт між селами Покровка та Новомихайлівка Владивостокського округу. 1929 рік. 

На Далекому Сході був навіть короткий період так званої українізації. Діловодство владі довелося перекладати українською мовою. На Далекому Сході було відкрито 809 україномовних шкіл. У Благовіщенську, в аграрному та педагогічному інститутах, вели заняття українською мовою.

За прямим розпорядженням Сталіна рішенням ЦК ВКП(б) від 15 січня 1932 року політику українізації було припинено. Усі українські культурно-просвітницькі установи на території РРФСР було ліквідовано. Радянська влада починає активну та тотальну русифікацію.

Зелений клин. 

У Всеросійському переписі населення 2020-2021 року в Приморському краї українцями назвуть себе лише 11 тисяч 300 осіб, в Амурській області – трохи менше 4,5 тисячі, у Хабаровському краї – близько 7 тисяч, у Сахалінській області – трохи більше 3,6 тисячі осіб.

На сайті Чугуївського муніципального району Приморського краю про переселенців у селі Чугуївка сказано лише одним рядком «з Росії та України», хоча прізвища селян чомусь суцільно українські, наприклад – Коваль, Соломенко чи Марушевський (був такий юнкер Чугуївського військового училища, мабуть - це його родич або він сам) або князь Огінський (відомий польсько-литовський аристократичний рід).

Натомість докладно описано державу Бохай, яка існувала на цій землі до Х століття, а також про чжурдженьську «Золоту імперію». Мовляв, «азіати ми... »

Але хто сказав, що всі далекосхідні українці забули про своє коріння?

Україна неодноразово здійснювала спецоперації на Далекому Сході: у листопаді 2023 джерела «Громади» повідомляли, що СБУ підірвала Північномуйський тунель на Байкало-Амурській магістралі.

• 30 травня 2025 року сталося щонайменше два вибухи в районі дислокації 47-го окремого десантно-штурмового батальйону 155-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти (військова частина 30926).

• Один вибух стався в районі контрольно-пропускного пункту, другий – у місці знаходження особового складу та командування військової частини, завдяки чому вражена жива сила, військова техніка та спецзасоби.

• 1 червня 2025 року внаслідок безпрецедентної спецоперації СБУ було уражено літаки авіабази дальньої авіації «Біла» на Далекому Сході.

• А також знищено російський стратегічний бомбардувальник Ту-95МС, що знаходився на аеродромі Українка в Амурській області РФ.

   

Експерти вважають, що без допомоги місцевого населення грандіозна операція не обійшлася.

Читайте також:

День Малюка: «вріжте їм ще, хлопці!». Інтелектуали соціальних мереж про операцію «Павутина» та її наслідки для Харкова та України

Якщо вам подобається цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: