«Цукрова гірка» в Шарівці: міф чи реальність? (Історичні світлини та факти)

Романтична легенда тиражується вже кілька десятиліть: нібито місцевий цукрозаводчик, одурівши від багатства та кохання, устелив шарівські пагорби тонами цукру, аби катати пані на санчатах влітку. Сьогодні озброєні цією вигадкою туристи шукають у музеї незнану "панночку" і той самий «солодкий схил», а мережею навіть гуляють ілюстрації, згенеровані штучним інтелектом. 

Проте сюжет про «літні санчата на цукрі чи солі» — це класичний бродячий фольклорний міф. Аналогічні історії розповідають і про Потоцьких у Немирові, і про Терещенків на Сумщині. Це лише народний гіперболізований спосіб підкреслити статки панів.

Спробуємо розставити крапки над «і» за допомогою фактів та математики, - заявляють у "Шарівському музеї". 

Факти проти легенди:

Власники маєтку (Кеніги): 

Леопольд Кеніг придбав Шарівку у 1894 році, коли переживав у цьому ж році особисту трагедію — смерть дружини, він відійшов від справ і мешкав у Санкт-Петербурзі.

Дружина відомого «цукрового короля» та промисловця Леопольда Кеніга, Іоганна Кароліна Кеніг  

Його син Фрідріх розбудовував маєток до 1904 року, зводив заводи , висаджував ліси та був щасливо одружений на дівчині зі свого кола. 

Наступний господар, Юлій Кеніг, також мав міцну родину, займався меценатством та соціальними програмами.

Таємнича «панночка»: У легенді фігурує донька або коханка. Проте Кеніги не мали доньок, були глибоко віруючими людьми й дотримувалися суворих морально-етичних принципів. 

Щоб добути інші факти вдягнемо зручне взуття і піднімемось до Липової алеї маєтку. Математичний розрахунок «забавки»Припустимо на мить, що це правда, і порахуємо необхідну кількість цукру, - пропонують у Шарівському музеї".

Вважається, що тут була легендарна "Цукрова гірка". Фото: Шарівський музей

 Довжина схилу від вершини до містка — щонайменше 170 кроків (близько 85 м). Візьмемо за ширину траси для санчат — принаймні 5 м. Товщина шару (щоб санчата не шкребли по землі) — не менше 0,3 м.

Обчислюємо об'єм: 85{ м} Х 5{ м} Х 0,3{ м} = 127,5 { м}3. За щільності цукру-піску 850{ кг/м}3, підсумкова маса покриття становить:127,5{ м}3 Х 850{ кг/м}3 = 108 375{ кг} або понад 108{ тонн } !

Звісно, в маєтку, такої кількості цукру не було і не могло бути , бо основним підприємством Шарівської економії Кенігів, де переробляли патоку на спирт, був винокурний завод, а найближчі комори з бажаним продуктом знаходилися в Гутах , за 25 кілометрів від злощасної гірки (У період з 1900 по 1913 рік Гутянський цукровий належав промисловцю Леопольду Кенігу (а після його смерті у 1903 році — «Товариству Л. Е. Кеніга —нащадки»), був перебудований за німецьким проектом і здійснював повний цикл переробки цукрових буряків на цукровий пісок.).

Будинок директора Гутянського цукрового заводу. Фото сучасне.

В книзі " 30 лет свекловічного хозяйства" 1913 року видання дано детальний опис функцій і повноважень адміністраціїї Гутянського цукрового заводу :

«Управление Гутянского свеклосахарного завода составляют: главный администратор Гутянского и Тростянецкого имений фирмы Л. Е. Кенига Эдуард Эдуардович Папмель, главный управляющий Гутянского имения и заводов Рудольф Карлович Лец и директор завода Иван Андреевич Чайкин. По директивам владельца заводов, компетенцией главного администратора, при совещательных голосах директора и главного управляющего, разрешаются наиболее важне вопросы сахарозаводского дела, как-то определение размеров годичной производительности завода, приобретение свекловицы, каменного угля и других сырых материалов. Директор завода компетентен и самостоятелен в своих административных, экономических и технических распоряжениях в пределах внутреннего управления заводом, служащими, мастеровыми и рабочими."

Все заздалегідь заплановано, окреслені обов'язки , обліковані наслідки . В жодному документі не зазначено про вилучення з обігу форсмажорних 110 тонн, - наголошують у "Шарівському музеї" .

На відміну від Тростянецького заводу Кеніга, у Гутах не виготовляли цукор-рафінад (кусковий пресований цукор або рафінадну голову). 

Тростянецькі цукровий та рафінадний заводи Кеніга. Вид з жомних ям. фото 1912 року.

Весь отриманий у Гутах цукор-пісок відправляли для подальшого очищення й пресування на власні рафінадні заводи компанії, або безпосередньо продавали на ринку як сировину та готовий продукт. Вилучення зі складів Гутянського цукрового заводу 108 чи 110 тонн на примхи господаря було майже неможливою справою . І ось чому …

Юридичне та логістичне пекло

110 тонн цукру-піску — це 6 700 тогочасних пудів. Вивезти такий обсяг «по-тихому» з Гутянського заводу було фізично неможливо:

Залізничний состав: Знадобилося б 9-10 критих товарних вагонів і 220 селянських підвод, яких на той час в маєтку не могло бути .

У російській імперії цукрова галузь була однією з найбільш зарегульованих державним фіскальним наглядом. На фото Леопольд Кеніг і керівний склад фірми .1913 рік.

Суворий акциз: Цукор був підакцизним товаром. На заводі цілодобово чергував чиновник Міністерства фінансів. Кожен пуд зважувався, клеймився й реєструвався. Видача без акцизу — це кримінальна справа, арешт рахунків і закриття бізнесу.

Цукровий синдикат: Квоти на продаж і резерви жорстко контролювалися державою. Спроба «вкрасти у самого себе» зруйнувала б усю бухгалтерську систему компанії.

Прийомка цукру на Тростянецькому заводі. Фото групи  " Тростянець- історія в світлинах"  

Фізико-хімічна катастрофа

Ті, хто вигадав цей міф, явно не знають властивостей цукру:

Карамельна каша: На липневому сонці й від ранкової роси 30-сантиметровий шар цукру за лічені години перетворився б на липку кашу, а потім — на зацементовану кірку. Санки по цьому просто не поїдуть.

Екологічний жах:

110 тонн солодощів просто неба привабили б мільйони мурах, ос і бджіл з усього повіту. Замість розваги родина Кеніга тікала б від комахової навали.

Знищене майно: Згребти цукор з грона, листя й землі назад і відправити на завод неможливо — бруд миттєво вивів би з ладу дифузійні апарати.

Економічне безумство та філософія Кеніга

Леопольд Кеніг славився своєю практичністю й ощадливістю — він роками ходив у тому самому сюртуці й рахував кожну копійку на модернізацію виробництва та соціальні проекти.

Ціна 110 тонн цукру з акцизом на той час становила 30 000 рублів. Що таке 30 000 рублів у 1900–1913 роках?

150 років праці звичайного робітника (із зарплатою 15–20 руб./місяць).

Річний фонд зарплати для 1 500–2 000 працівників Гутянського заводу.

3–4 нові цегляні школи або повноцінна повітова лікарня на 20 ліжок.

6 верст брукованого шосе або 375 корів (ціле стадо для кількох сіл).

Висновок

Прагматичний німець Кеніг ніколи б не викинув на землю вартість цілої інфраструктури повіту заради кількох хвилин розваги. Міф про цукрову гірку — це просто народна казка, народжена заздрістю та неосвідченою фантазією, яка не має нічого спільного з жорсткою економічною реальністю.

Леопольд Кеніг та його спадкоємці інвестували десятки тисяч рублів виключно туди, де капітал працював на модернізацію виробництва, порятунок поранених у лазаретах чи розвиток людського потенціалу краю. Реальна історія Гутянського заводу значно цікавіша за вигадки, адже вона трималася на жорсткому німецькому порядку, залізобетонному економічному розрахунку та прагматичному меценатстві, де цукор під ногами не дурна розвага мешканців палацу, а виключно стратегічний товар високої вартості.

Фото: Шарівський музей

Видатна пам'ятка Шарівський палац через безпекову ситуацію та відсутність повноцінної консервації поступово руйнується і потребує термінових заходів з його порятунку.

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:

Телеграм Фейсбук Інстаграм

"Громада. Груп" - незалежне медіа Харківщини, команда якого працює в складних умовах прифронтового регіону. Підтримати 

 медіа та долучитися до Спільноти Громади можна за цим QR- кодом: