Діалог із Софією Русовою

Софія Русова - жінка, яка випередила свій час

24 лютого понад 200 представників та представниць вченої спільноти України з різних куточків країни зібрав за круглим столом Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, щоб  обговорити педагогічну спадщину Софії Русової. Вчені-педагоги осмислювали спадщину видатної жінки через призму сучасних викликів, бо ідеї про гуманістичне, національне, особистісно орієнтоване виховання в закладах освіти, які Софія Русова декларувала ще на початку минулого століття, є вкрай актуальні й потрібні для сучасної української освіти.

— Сьогодні, коли наша освіта переживає епохальні зміни, — відмічає Юрій Бойчук, ректор Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, — ми з подивом і вдячністю відкриваємо для себе, наскільки ідеї Русової випередили час. Вона мріяла про національну, гуманну школу, де дитина є центром освітнього процесу, і сьогодні це головний принцип Нової української школи. Вона писала про виховання свідомого громадянина, про необхідність будувати освіту рідною мовою. «Хіба це не прямий діалог із сьогоденням?» — запитує доктор педагогічних наук, професор Юрій Бойчук.

— Софія Русова — непересічна постать, — погоджується з колегою Олег Шеремет, ректор Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка. — Вона для української педагогіки є не просто історичним ім'ям, а орієнтиром. Її ключова думка, яку ми добре відчуваємо і сьогодні, проста і водночас глибока: дитина є не об’єктом навчання, а особистістю, яка потребує поваги, довіри й розвитку. Професор Шеремет вважає, що саме на цих принципах має вибудовуватися весь освітній процес як у школах, так і у вишах.

На думку Георгія Філіпчука, професора та першого заступника голови Всеукраїнського товариства Просвіта, у пантеоні української слави серед просвітниць, педагогинь, будителів української національної душі Софія Русова стоїть поряд з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Христиною Алчевською, Ольгою Кобилянською та іншими достойницями, які були оберегами української ідеї й української слави.

— Педагогічна життєтворчість Софії Русової, — зазначає науковець, — була неймовірно тривалою — практично 70 років. Ще 15-річною дівчиною вона разом зі своєю сестрою створила в Києві унікальне для того часу явище — український дошкільний заклад. У 18 років молода дівчина зробила те, чого до неї не робив ніхто з українських діячів: поїхала до Праги, де зі своїм чоловіком Олександром Русовим підпільно видала два томи «Кобзаря» Шевченка. Потім привезла їх до України, щоб розповсюджувати й пропагувати Шевченкове слово.

«Нова українська школа», яка з'явилася у нас нещодавно як новаторство, є рукотвором і мудротвором саме Софії Русової, вважає Георгій Філіпчук, бо в її статті «Нова школа», надрукованій ще у 1917 році в журналі «Вільна українська школа» в період національно-визвольних змагань, вперше сформульована відповідна термінологія та поняттєвий апарат.

Погляди видатної української педагогині резонували з реформаторськими ідеями європейських педагогів-новаторів того часу.

— Творча спадщина Софії Русової була суголоса з тими реформаторськими ідеями, які набували обертів у Європі, — відмічає Оксана Джус, завідувачка кафедри логопедії та інноваційних технологій в інклюзії Карпатського національного університету ім. Василя Стефаника. — Русова писала: «Сама школа не може дати дітям повне гармонійне виховання і досить широку освіту без допомоги позашкільної освіти», — тобто наскільки сучасно вона трактувала позашкілля, і це не лише гуртки... Мова йде про освіту впродовж життя. Це ті речі, які ми пропагуємо сьогодні, — впевнена професорка Оксана Джус.

На жаль, за словами вченої, після смерті Софії Русової у 1940 році відбувалося замовчування її імені та творчої спадщини.

Повернення із забуття

Довелося чекати багато десятиріч, перш ніж пам'ять про видатну діячку повернули із забуття і згадали про її неоціненну творчу спадщину, вкрай доречну і необхідну сучасній Україні.

— Не вирішено поки що багато питань національного виховання та національної освіти, — зауважує Василь Кремень, президент НАПН України та академік НАН України. Професор Василь Кремень вважає, що використання ідей Софії Русової дозволить нам розв'язати ці проблеми.

І важко не погодитися з Юрієм Бойчуком, який зазначає:

— На п'ятому році війни ми розуміємо, що діалог із Софією Русовою та всіма видатними українськими педагогами, які мріяли про вільну Україну, треба було розпочати набагато раніше.

Софія Русова, на думку вченого, не просто писала про українську освіту, а творила її національний код.

— Сьогодні, — каже Юрій Бойчук, — ми згадуємо ідеї Софії Русової не лише у контексті реформ. В умовах українсько-російської війни питання національної ідентичності, про яке Русова писала століття тому, набуло екзистенційного значення. Ми воюємо не лише на фронті — ми воюємо за уми та серця громадян та покоління, що підростає. І саме школа, саме вчитель є тими, хто формує стійкість нації. Як тут не згадати її слова: «Який вчитель — така і школа, яка школа — така і держава». Коли недопрацьовує шкільний вчитель — на землю ступає нога чужого солдата!