Торгівля саджанцями на Зміївському ринку. Фото: Тетяни Логвіної 2026 року
П’ята воєнна весна на Харківщині. Північ області стирають КАБами; fpv-дрони долітають до Салтівки, реактивні тероризують Мерефу та Богодухів; поїзди, що раніше ходили до Краматорська, тепер не завжди доїжджають навіть до Лозової… А люди садять дерева та розбивають квітники
«У когось буде персик!» — сказав, посміхаючись, чоловік, який в автобусі сів поряд зі мною. Я саме купила в розпліднику два деревця й везла їх додому — на нове постійне місце проживання.
Пан Сергій з дружиною переїхав до Змієва нещодавно. Вони з-під Ізюма, син на фронті. ТАМ він мав сад і 27 сортів винограду, ТУТ знімає пів будиночка з клаптиком землі, де поміщаються тільки тюльпани.
Вони пережили окупацію — 8 місяців без світла, газу та зв’язку. Після звільнення Ізюмщини підбадьорилися, повірили, що ЗСУ вигнали ворога назавжди. На жаль, звідти, де пан Сергій жив раніше, нещодавно вивели навіть військових — небезпечно.
За 15 хвилин, що ми їхали, він встиг розповісти мені трохи про життя в окупації та після неї, а ще — як доглядати за виноградом, коли й чим його обробляти, щоб мати урожай — «отакі китиці!».
***
З виноградом у мене не склалося, а от з квітами — навпаки. Всі мої знайомі знають, що я маю свій невеликий «бізнес» — вирощую та продаю багаторічні рослини. Навесні 2022-го він буквально врятував нашу родину.
24 лютого 2022 року редакцію довелося замкнути на ключ, тож ні роботи, ні зарплати не було, залишилися борги і невідомість. Готівку з картки було зняти проблематично, та й скільки там тих коштів було — добре, що не в «мінусі». Коли прийшов сезон, я вийшла на ринок з розсадою квітів. І не я одна! Сварки за «місце» були такі, що хоч перезнімай сцену з «Сорочинського ярмарку»! Бо в Україні при будь-яких катаклізмах — чи то розвал Союзу, чи фінансова криза 2008-го, чи повномасштабне вторгнення РФ — люди йдуть на базар.
Треба віддати належне міській владі, яка у 2022 році закривала очі на торгівлю всіх і всім «у невідведених для цього місцях», адже подеколи виручені за зелену цибулю чи десяток яєць кошти були єдиними, що приходили в сім’ю.
Я тоді за сезон наторгувала 12 тисяч гривень, і вони були як нахідка!
***
Попри фронт, що стояв у 25-ти кілометрах від Змієва, та ракети, що літали над містом, люди купували квіти й продовжують це робити зараз. Все більше серед людей, в садках яких ростуть мої дзвоники, анемони та вейгели, — вимушених переселенців. Інколи здається, що за рослинами вони сумують навіть більше, ніж за домом.
Сім’я Наталії та Олександра Богачових — з Грушівки Куп’янського району. Це — дитячий будинок сімейного типу, де виховується 10 дітей. Коли родина переїздила до Змієва, вони з батьківського обійстя везли навіть саджанці — сортову полуницю, малину різних сортів та кольорів, квіти… Наталія шкодувала за черешнею та ірисами, що залишилися вдома, але все ж не забереш. Восени минулого року для цієї родини придбали будинок у селі Бірки Зміївської громади. І що? Вони знову пакували в контейнери полуницю, малину та півонії. Й жінка переживала, як її рослини приживуться на новому місці.
Марина і Сергій — з Мелітополя Запорізької області. Вона — в минулому вчителька, він — водій, який розуміється на всіх видах транспорту. Їхня родина пережила пів року окупації, потім виїхала. Думали — тільки на зиму, виявилося — назавжди, бо в повернення в Мелітополь уже не вірять. Жили спочатку в Києві, потім придбали дім у Змієві.
Ми з Мариною познайомилися, коли вона придивлялася квіти для свого нового саду. А за своїми, що залишилися в окупації, жінка сумує досі та може говорити про них дуже довго. Клематиси, лілії, півонії — сортові та деревоподібні, лілейники, хости, білий мак, рябчики, ехінацея, тюльпани, сон, бородаті іриси, тис…
У неї був великий сад, де тільки квіти і виноград. На жаль, жодного корінця звідти не вивезла. Залишилися на загадку тільки фото, та й тих небагато.
У серпні минулого року Марина переписала в свій блокнот всі квіти з мого садка, які хоче мати. Частина переселилася до неї вже тоді, частина ще чекає.
«Таню, а чи хости там уже розвернулися? Бо мені треба, ти ж пам’ятаєш?» — телефонує нещодавно. Пам’ятаю, звісно!
***
У мене — 25 видів хост: від 15-сантиметрової Стілетто до сорту «Парк Юрського періоду», що росте до метра тридцять заввишки. Їх, звісно, існує набагато більше, але тільки суперпрофесіонали можуть відрізнити дуже схожі сорти, а нові, що дійсно вирізняються кольором листя, з’являються не часто. От нині селекціонери вивели хосту «First Blush» — це перший сорт, у якого червоний колір виходить за межі черешків. Мабуть, мені то треба!
Раніше нові рослини квітникарі замовляли здебільшого в розплідниках, як місцевих — харківських, так і в тих, що подалі. Особливим попитом користувалися господарства з Луганщини, з ними співпрацювали не тільки «одноосібники», а й підприємства та міська рада. Частина дерев та кущів у Зміївському сквері, що були висаджені до великої війни, — саме звідти.
В останні чотири роки при замовленні нових рослин садоводи-любителі часто отримують пересортицю. Я сама стикнулася з цим не раз — замовлена біла лаванда виявилася звичайною, коралова півонія — молочною, а малинове дерево так і не хоче прокидатися.
Тому зараз багато хто воліє купувати рослини «з рук в руки».
***
«Я вам вибрала черешню ранню, сорт краще за «Валерій Чкалов», — каже Наталія Білик. — Як посадите, вкоротите на 80 сантиметрів, а як листя випустить, залишите шість, решту приберіть. Персик я вам сама обрізала — його не чіпайте».
Пані Наталія з чоловіком — власники розплідника «Плодосад», що в Безлюдівці. З початку великої війни вони щовесни та щоосені приїздять зі своїм товаром на ринок у Зміїв.
«Ми вже 20 років у цьому бізнесі, шкода кидати, хоч справи йдуть не так добре, як хотілося», — розповідає.
До повномасштабного вторгнення в Безлюдівку приїздила вся північ Харківської області — Вовчанськ, Дергачі, Старий Салтів. Частина цих територій одразу потрапила під окупацію. Харківщина обстрілювалася з усіх видів зброї, що були на той момент, та чекала невідомо чого. Але люди виростили, окулірували, готували до продажу саджанці. Тому весною 2022 року вперше приїхали в Зміїв — сюди дорога була більш-менш вільною. Та так і їздять досі. Запрошували мене влітку в їхній розплідник. Пані Наталія говорить: буде красиво, і я їй вірю.
Попри те, що яблуні, абрикоси, груші та персики зміївчани беруть непогано, Наталія Білик з чоловіком задумуються над вирощуванням багаторічних квітів. Уже мають лаванду для продажу, думають про деревоподібні півонії. Отут я можу й експерткою виступити.
***
Біла квітка з’явилася в моєму саду більше 20 років тому, бордова — трохи пізніше.
Це — квіти для тих, хто вміє чекати. Бо з моменту, як насінина ляже в ґрунт, до першої квітки проходить 7-8 років. З них півтора насінина просто лежить у землі. Квітує півонія днів 5, максимум тиждень, але як! Колись вирішила я порахувати білі «блюдця» на своєму кущі — зупинилася на 101-му.
Мої півонії є і в колег. Зокрема, в журналістки «Нових рубежів» Наталі Долгіх (Кринички Дніпропетровської області) квітка вже показала свій цвіт — біла. Один кущ я колись відправила у Великий Бурлук. Він пережив окупацію, а чи існує ще, чи радує когось — невідомо.
***
«Купила дерева? Купи ще для них «Ініціатор» — хороший інсектицид», — дає мені настанови Даня.
Він садівник, працює в Харкові та області понад 10 років. Раніше — до повномасштабного вторгнення — була бригада, вони їздили по всій Харківщині, мали постійні замовлення. Але й нині, коли багато хто виїхав, а хтось — у війську, робота для садівників у Харкові є. Власники приватних обійсть полюбляють газони, хвойники та гортензії.
Ось буквально днями вкладали газон на великому подвір’ї з боку Малої Данилівки.
«Дрони літають, страшно. Але працюємо. Людям потрібні краса і затишок», — розповідає.
***
Андрію 53 роки. Каже: купив поряд з будинком у Змієві, де живе з родиною, ділянку землі й розбив там сад.
«Коли постарію, згорблюся, ходитиму туди й груші рватиму з гілок, що до землі хилитимуться. А ще хочу, щоб онуки прямо з дерев яблука рвали та їли. Тільки щоб гілки не ламали!»
Отак і живемо ми тут, в Змієві. Дрони — дронами, ракети — ракетами, а яблука онукам та червону хосту виростити треба!
Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України «Frontline Press». This issue of the newspaper has been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз