Ефірний звуковий ландшафт Харкова межі тисячоліть формував і біолог Юрій Колупаєв

Звуковий ландшафт (звуковий  пейзаж, акустичне середовище) створють не лише голоси природи, звуки нищення чи музичного релаксу, а й радіоголоси. У ХХ столітті люди заговорили не тільки по телефону, а й у так званих радіопересиланнях.

13 лютого – всесвітній День радіо. Саме в цей день у 1946 році вперше вийшло в ефір «Радіо ООН», яке проводило мовлення зі штаб-квартири цієї організації.

Короткохвильове радіо часто називають «кризовим», бо воно продовжує працювати, коли відсутні телефонний зв’язок, електричний струм та  інтернет. Не лише під час війни, а й природних катаклізмів міні-приймач на батарейках залишається в укриттях чи занурених у темряву приміщеннях променем іншого життя, надії на порятунок.

«Випромінювання, промінь» –  саме так перекладається слово «Радіо». Як радіус  з'єднує центр кола з довільною точкою цього кола, так і слухачів  поєднують з радіостудією голоси її працівників. Радіостудії сучасності стають виїзними або облаштовуються в умовах воєнного стану в найнесподіваніших для прямого включення місцях.

Звернімося до часів відносно мирних і фільмів, у яких фігурувало радіо. Світові приклади.

«Радіо Свободи» (або  «Голос уночі») –   пропагандистський фільм 1941 року режисера і актора Ентоні Асквіта, сина британського прем’єрміністра часів Першої світової війни. Дія розгортається в нацистській Німеччині під час уже війни Другої світової та стосується підпільної німецької групи опору, яка керує радіостанцією, що веде мовлення проти тоталітарного Третього рейху.

«Дні радіо» — американський комедійно-драматичний фільм 1987 року, написаний та знятий Вуді Алленом. Це ностальгічний погляд на золоту еру  радіо наприкінці 1930-х і в 1940-х роках, зосереджений на родині робітника, яка проживає в  Нью-Йорк. У фільмі поєднується життя членів сім’ї з радіопрограмами, які вони слухають щодня.

Американська комедія 90-х років «Вбивства на радіо»  теж звертається до епохи трагічної. Світова війна стоїть на порозі, але американців вона ще не торкнулася. Тож можна поєднувати «смішне й страшне» в одному фільмі.

Сюжет:  1939 року в ефір США виходить радіостанція WBN. У ніч прем'єри в студії перебувають нервуючі актори, роздратований спонсор, некомпетентний режисер, низькооплачуваний сценарист, заклопотаний власник станції, його секретарка, її колишній чоловік та багато інших. І ось коли ефір почався, в ньому несподівано звучить незнайомий чоловічий голос і погрожує смертю всім, хто опинився в новій студії. За одну ніч скоєно низку загадкових убивств.

Працює принцип острова чи корабля, бо  тут  теж обмежений простір.  

Мені це за нервовістю очікування нового нагадало початок 90-х і використання обласних державних телерадіокомпаній у передвиворчих перегонах. Численні кандидати у народні депутати, які балотувалися в округах на Харківщині (так само й по всіх інших областях), мали право  на представлення своїх політичних програм-обіцянок. Афоризм із того часу: «Ніколи так багато не брешуть, як перед весіллям і виборами депутатів». Обходилися в радіоефірі без дебатів, запитань від виборців чи ведучих у студії. Черговий редактор представляв переважно чоловіцтво, яке рвалося до влади, стежив  за часом, вимикав мікрофон, якщо новоспечений «політик» не змовкав. Чергували всі інформаційники. Погодився і Юрій Колупаєв, якому треба було після пар в академії імені Докучаєва  доїхати у центр Харкова і «сторожувати»  свою порцію «претендентів на папаху».  Чергували ми парами – хтось у студії, хтось зустрічає-проводжає кандидатів. Кандидаток було тоді обмаль. 

Не забуду, як мені дістався «інструктор  рукопашного бою». Він у студії не хотів сідати  перед мікрофоном, прагнув програму виголошувати стоячи. Вимагав, щоб йому створили належні умови. Мовляв, перед своєю групою спортсменів завжди стоїть, отак хоче й перед виборцями. Умовляння, що його по радіо не видно, а тільки чути голос, не допомагали. Спасибі, він був низеньким на зріст, тож вистачило червоної скриньки, яку швиденько  поставили на дикторський стіл, а далі ще кілька томів укрраденциклопедії і нарешті мікрофон на підставці. Я примостилася на самісінькому  куточку столу з другим мікрофоном. Саме вчасно. Бо кандидат-інструктор енергійно почав рубати повітря руками, ніби невидимою шаблею. Нардепом  від Харківщини він не став. Його «поклав на лопатки» колишній колгоспний парторг.

Харківський радіодім  –  це згодом і чинні на ту пору політики з тілоохоронцями, що демонструють зброю, правда в чохлах. Але не мініатюрний пістолет.

Редакційна розвага для таких випадків: піднятися з 1 поверху на другий, тихо пройти велику фонічну студію і відчинити двері в коридор. Якраз напроти студії прямого ефіру.  Під нею чергує охоронець, якого не попередили про чорні сходи й два входи-виходи з великої студії. У мене в руках була всього лише порожня чашка для чаю, але як напружився і вхопився за зброю той чоловік!

Згадаю ще один фільм 2008 року. «День радіо»,  російсько-український, у якому самі себе грають гурт «Воплі Відоплясова» й співак з Харкова Сергій Бабкін.

Сюжет: на радіо запланований марафон. Але мало не перед ефіром з’ясовується, що тему підтримки туристів в Африці вже розкручують

конкуренти. Тож предметом обговорення стає аварія лайнера з рідкісними тваринами, а насправді — баркаса з парою циркових звірів. З’являються підставні експерти, а рок-музикантів, які повинні виступати на підтримку, терміново інструктують про корекцію планів.

Для комедії  створили список вигаданих «екзотичних» тварин. Ось деякі: бразильський двозубий чорнопопик, середньоєвропейський деревний реготун, ведмідь-літун, вовк-клопотун.

Такий собі «день радіо», на якому підгонорарилися наші.

До речі, всесвітній день радіо відзначається лише з 2012 року. У цих щорічних днів є  свої гасла. 2022 – «Радіо та довіра», 2024 – «Радіо – це ти!».

Гасло всесвітнього Дня радіо-2025  – «Радіо та зміна клімату».

Тож природно в такий день згадувати чи не єдиного в Україні біолога-радіоведучого, який  починав аспірантом із розважальної програми Харківського обласного радіо «Шанс» і екологічної сторінки, паралельно із щотижневою радіороботою захистив кандидатську дисертацію, чергував на випусках новин, вів без відпусток програму про науку й науковців «Логос», зрештою захистив докторську, очолив кафедру і лабораторію і аж тоді розпрощався з радіодомом. Юрій Колупаєв. Доктор біологічних наук.

Якось я почула його коротку відповідь по телефону після вечірнього чергування у прямому ефірі: «Так, мамо, я вже виходжу з радіо. Але поступово». Він ще продовжував розбирати папери на робочому столі, щоб хвилин через 10  своєю стрімкою ходою нарешті піти з роботи (інакше й не рухався ані вулицею, ані до студії). Тож «я вже виходжу, але поступово» стало для редакції крилатою фразою. Здається, він і до ефіру приростав поступово, а прощався з ним взагалі повільно й, можливо, не без смутку.  

Колись перед черговим спільним святом ми заповнювали жартівливу редакційну анкету, щоб за спільним столом вгадувати, кому які відповіді належать. Юрія Євгеновича відразу «виказало» запитання «Якби у Вас раптово з’явився мільйон, на що Ви б його витратили». Він відповів: «Заснував би власне радіо і працював би на ньому у прямому ефірі».

Радіо іноді називають «театром розуму», бо за голосами  можна самостійно малювати «картинку» події, уявляти героїв радіовистави чи ведучого науково-просвітницької програми.

Збереглися анонс і сценарій тієї спільної з Юрієм Євгеновичем програми 2018 року.

Перша програма нового циклу “Відкритий доступ. Наука” вийде в ефір 14 лютого одразу після новин Харківського обласного радіо о 12.10. Тема для спілкування: "Освіта і наука в інформаційному просторі: чи можливі (потрібні) радіо-уроки, радіо-колоквіуми та інші форми популяризації знань. Який гормон відрізняє малину від інших рослин і які нові курси читаються у найстарішому в Україні аграрному університеті імені Докучаєва”. Наш гість — доктор біологічних наук Юрій Колупаєв.

Адаптуються до нових умов не тільки люди, а й сама природа. Наш гість досліджує механізми формування адаптивних реакцій рослин. Простіше — як пристосовуються жито-пшениця до теплих і безсніжних зим та інших стресів. Тож залишайтеся з Харківським обласним радіо, аби почути відповіді. Занотуйте телефон прямого ефіру …. Також зможете дізнатися більше про міжнародну співпрацю кафедри фізіології рослин (найстарішої серед таких кафедр в аграрних вишах), яку в аграрному університеті імені Докучаєва очолює Юрій Євгенович.

Цитували ми тоді в ефірі й такий факт.

У лютому 1926 року одна із харківських газет писала про  ВСЕУКРЖИВРАС.  Товариство захисту тварин і рослин. Публікація російською, із вказаною адресою  на початку Полтавського шляху (тоді  — вулиця Свердлова).  Мабуть, українською це було не менш кумедно  ВСЕУКРТВАРОС. Прийом здійснювався щодня, від 5 до 8  вечора (так в оголошенні), але вказувалося в старій стилістиці - “кроме неприсутственных дней”. 

Такий ось пролог до харківських біотехнологічних  задумів.

Докторську дисертацію Юрій Колупаєв захистив в Інституті фізіології рослин і генетики Національної академії наук України. Її тема – «Фізіолого-біохімічні механізми формування адаптивних реакцій рослин: роль активних форм кисню та іонів кальцію».

Так починається автореферат докторської дисертації Юрія Колупаєва.

Пізнання механізмів стійкості рослин до несприятливих умов навколишнього середовища в останні десятиліття увійшло до числа найактуальніших проблем фітофізіології і загальної біології. Це зумовлено передусім глобальними кліматичними змінами і посиленням впливу на рослини чинників антропогенного походження (ксенобіотики, різні види випромінювання тощо). Крім сільськогосподарського аспекту, проблема стійкості має велике природно-екологічне значення, адже здатність рослин адаптуватися до умов існування – один із факторів, що визначає ареали поширення видів на планеті і можливість їх інтродукції.

Ще одна сторінка біографії Юрія Колупаєва – робота в Інституті рослинництва імені Юр’єва Національної академії аграрних наук України. Завідувач лабораторії фізіології та біохімії рослин.

Завдання лабораторії – підтримка селекційних програм Інституту, дослідження стратегій адаптації  зернових, зерно-бобових та олійних культур до стресових чинників (надмірних морозів чи спеки, посухи, засолення грунтів).

“Без виходу науки у ЗМІ про неї взагалі забудуть і суспільна зневага до неї лише посилюватиметься”,  – написав Юрій Євгенович   мені 2018 року, коли ми готували спільну радіопрограму. Актуально і в наші дні.