Ексклюзив "Громади". Агресор знищує теплоенергетику Харкова. "А ти її створював...?"

Тільки після розбору завалів і завершення огляду можна буде повністю оцінити збитки. Однак уже зараз зрозуміло, що ремонт має бути трудомісткий і витратний - такий, що можна порівняти з новим будівництвом.

В інтернеті легко знайти барвисті знімки красуні ТЕЦ-5. Навіть естетично теплоелектростанція виглядає як витвір технологічного мистецтва. Три її енергоблоки поступово вводилися в експлуатацію без малого два десятиліття.

При цьому Харківська ТЕЦ-5 є однією з найбільш сучасних та екологічних теплоелектроцентралей в Україні.

Довідка «Громади»

Слід зазначити, що 3-й енергоблок Харківської ТЕЦ-5 був останнім з введених в експлуатацію енергоблоків в Україні. В 1990 р. будівництво теплових електростанцій в нашій країні практично припинилось. Отже, добудова третього енергоблоку в умовах перехідного періоду стала перемогою Міненерго УРСР, довгоочікуваною подією для енергодефіцитного на ті часи Харківського регіону.

ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» мала можливість забезпечити понад 30 % потреб у тепловій енергії такого мегаполісу, яким став Харків, а влітку надавати гаряче водопостачання усьому півторамільйонному місту.

Зараз, коли багато харків'ян змушені жити в евакуації в інших великих і маленьких містах України, можна з упевненістю сказати, що вони... заздрять тим, хто залишається під бомбардуваннями в Харкові. І не тільки тому, що безмежно люблять своє місто, а ще й тому, що в оселях харків'ян, навіть у страшне воєнне лихоліття, було тепло, а в деяких районах у квартирах навіть спекотно.

Перебувати взимку в харківській багатоповерхівці в літньому халатику і шльопанцях на босу ногу, коли за вікном мороз, для харків'ян було звично. Навіть на багатостраждальній Салтівці...

Ще 2022 року країна-агресор ударила по найбільшій у місті ТЕЦ, зруйновані обстрілами комунікації наші героїчні (у прямому сенсі слова!) співробітники теплових мереж зуміли відновити.

- Цього разу ситуація серйозніша, - по голосу мого співрозмовника я відчуваю, як він засмучений.

Агресор намагається знищити в Харкові цивілізацію. І кожен харків'янин із гнівом запитує: хто ви такі, щоб руйнувати? А ти це створював?

Для доктора технічних наук, професора Харківського національного університету міського господарства імені Олексія Бекетова, почесного громадянина Харкова та області Олександра Михайловича Тарадая теплоенергетика - справа всього його життя.

Він і сьогодні, як то кажуть, із заплющеними очима може описати, що з себе представляє кожна котельня в Харкові та області.

Рівно півстоліття тому він переступив поріг "Харківтеплокомуненерго". Думав - на час. Виявилося, на все життя. Його пам'ять зберігає імена людей і події, які десятиліттями створювали найкращі в Україні Харківські теплові мережі.

У Харкові за його участю був закладений неймовірний для інших міст і регіонів України запас міцності для забезпечення мегаполісу теплом, водночас створювалася особлива - харківська науково-технічна наукова школа в галузі теплоенергетики. Одна з найкращих у тодішньому СРСР і в Україні.

Інженер, учений і керівник, який фактично створив сучасні теплові мережі Харкова, розглядаючи теплопостачання населення як найважливішу складову енергетичної безпеки країни. І війна це показала...

Ми розмовляємо, перебуваючи один від одного за тисячі кілометрів. Але я не можу не поділитися з читачами "Громади" харківськими "тепловими" історіями.

...Це сталося, коли успішний інженер легендарного "Харківпроєкту" (у прямому сенсі слова, якщо говорити про якість архітектурного і технічного проєктування) прийняв пропозицію перейти на роботу в "Харківтеплоенерго".

Ця пропозиція надходила від тодішнього директора Вадима Сиротенка, головного інженера Володимира Штенгерца і начальника виробничо-технічного відділу Ніни Кульбаченко.

- Ми були ровесники, випускники одного технікуму та інституту, - розповідає Олександр Михайлович. - І в один день я став начальником виробничої служби "Харківтеплоенерго", отримав кабінет у буквальному розумінні слова "під сходами"...

Усе це сталося 1 квітня 1974 року. Дехто з близьких друзів жартував, що це першоквітневий жарт і що я недовго витримаю.

Однак у "Харківтеплоенерго", тоді воно називалося "Об'єднані котельні теплові мережі", я потрапив в унікальний молодий колектив однодумців.

Ми прагнули весь час робити щось нове, нестандартне, щоб про нас говорили: ось - це вони зробили першими!

Нині, маючи півстоліття досвіду роботи виробничої, управлінської та наукової роботи в теплоенергетиці, розумієш, що на ті часи це справді були передові люди на чолі з Вадимом Анатолійовичем Сиротенком і головним інженером Володимиром Зіновійовичем Штенгерцем.

Я став начальником виробничої служби. І, що цікаво, Вадим Сиротенко доручив мені більше займатися тим, чого я... не знаю. А за те, що знаєш, і так дякую!

Тобто, як так? Я прийшов із проєктного інституту, порівняно з іншими співробітниками я прекрасно знав кошторисну справу, у мене були досить тісні контакти з усіма міськими службами. Але директор велів мені головну увагу приділити організації диспетчерської служби, аварійної, техніці безпеки, охороні праці.

- У ті часи вже було сучасне обладнання. Але воно в комунальне господарство не потрапляло. Бо були спеціальні рознарядки і отримати у сферу ЖКГ, наприклад, частотний регулятор швидкості обертання електродвигуна, - було немислимою справою. Така техніка призначалася виключно для оборонної промисловості.

Нинішнє покоління здивується, але роздобути оцинковані труби або труби зі спеціальним покриттям - було справою зі сфери фантастики. Те ж саме - отримати новий екскаватор або новий підйомний кран. Цегла, шифер, метал будь-який - на все треба було мати "наряди".

Як із нічого зробити "щось": як використати старі засувки, насоси - наші умільці вигадували самі і справлялися на "відмінно"!

Директори великих харківських підприємств: Сєріков ("Серп і молот"), Біблик (ХТЗ), Соїч (ВО "Завод імені Малишева"), ВО "Моноліт" (Шпеєр), "Хартрон" (Сергєєв і Айзенберг), розуміючи важливість комунального господарства, надавали нам допомогу з тим, щоб якісь "наряди" для ЖКГ отримати, завдяки заводам-гігантам.

Тільки той, хто працював у ті роки, розуміє, скільки потрібно було докласти зусиль, винахідливості та витратити нервових клітин, щоб чогось досягти у сфері матеріально-технічного постачання. Зараз для цього потрібні тільки гроші і ти можеш вибирати, у кого кращі ринкові пропозиції і вигідніші знижки, а тоді це все було дуже складно!

 

В управлінні було заведено так, що ніхто із заступників, начальників служб і відділів не йшов з роботи раніше за директора. А директор і головний інженер завершували робочий день дуже пізно. Починали о 8 ранку, а йшли - о 22.

- Аварійний режим у нас, по суті, був весь час. Рвалися труби, ляскали котли, щось відбувалося, і завжди знаходилася можливість, куди спрямувати героїчні зусилля. Але при цьому і директор, і головний інженер не забували про розвиток підприємства, про прогресивні технології. Дискусії про найефективніші технічні рішення тривали допізна.

28 квітня 1975 року сталася трагедія, яка перевернула життя Олександра Тарадая. Раптово у віці 38 років помер головний інженер Володимир Штенгерц...

- Помер, граючи у футбол. Ну, дуже здоровий хлопець був! Свого часу круглий відмінник у будівельному технікумі, боксер.  Важко працював на виробництві, щоб годувати сім'ю. Гітарист, душа компанії й розумниця.

І головне - він краще за всіх знав роботу і як її організувати, умів знайти підхід до різних людей. Я не був офіційно заступником головного інженера, але в період його відсутності його заміняв.

40 днів я не заходив у кабінет Штенгерца. А через 40 днів я увійшов у цей кабінет.

Після Володі Штенгерца - чудового керівника, який знає справу і людей, звісно, перебувати в його кріслі було дуже складно.

На весь Харків у нас було тільки три підйомні крани і стільки ж екскаваторів. А треба було в кожному районі мати стільки.

 

...До речі, Олександр Тарадай став одним із наймолодших головних інженерів у системі теплоенергетики України. Принаймні у великих містах - точно.

- Директор Вадим Сиротенко, коли я приходив скаржитися на співробітників низової ланки, мовляв, йому розповідаєш, а він - ні чорта не розуміє і нічого не робить, - директор запитував:

- А ким він працює?

- Старшим майстром, - відповідаю. І обурююся.

А Сиротенко знову перепитує: так, ким же він працює? Я знову відповідаю:

- Старшим майстром!

А він мені так сердито:

- Старшим майстром, кажеш? А скільки йому років? За 50? А тобі - 36. Бачиш, йому за 50, а він - старший майстер. Якби він був такий розумний, як ти в 36, то він був би головним інженером, а ти страшим майстром. Ось учи його і не вимагай від усіх усього, що знаєш. Якби вони і без тебе все це знали, то, на фіг, ти був би потрібен?

- Коли кажуть учитель і учень, то мають на увазі, що вчитель обов'язково старший і за віком, і за посадою. Але я впевнений, що це не зовсім так. Бо є вчителі набагато молодші за тебе й учні старші за тебе. І взагалі спілкування різних поколінь передбачає взаємне навчання і тоді цікаво людям від цього взаємного спілкування. І тому, дотримуючись такого спілкування все життя, я вважаю, що в тепломережі мені пощастило в цьому відношенні.

Дисертацію Олександр Тарадай писав або в машині на задньому сидінні, або на нарадах. І водій Іван Олексійович Рєзнік міг при цьому так водити машину, щоб "літери на папері не стрибали"....

Ідея написання кандидатської дисертації і взагалі входження в науку пов'язана не з науковою діяльністю, а з людиною, яку хотілося наслідувати.

Цією людиною був Вадим Анатолійович Сиротенко, директор "Харківтеплоенерго".

- Треба сказати, що тема дисертації Сиротенка була дуже цікавою. Вона і сьогодні дуже актуальна. І складна в практичному виконанні. Це - застосування поверхнево-активних речовин для збільшення пропускної здатності трубопроводів.

Про актуальність цієї теми свідчить той факт, що подібні технології застосовуються у військовому підводному флоті.

 

Звісно, це дуже актуально для теплових мереж великих міст, особливо в історичному центрі, де неможливо розкопувати магістралі.

- Що стосується моєї теми, - продовжує Олександр Тарадай, - то як практик я бачив її в удосконаленні системи гарячого водопостачання наших мікрорайонів. Тема дуже багатогранна, у 80-ті роки вона була дуже актуальна.

А тоді - особливо, бо в науці, проєктуванні та в інженерній практиці точилися дискусії щодо того, якої потужності мають бути теплорозподільні станції, яка кількість будинків має обслуговуватися гарячим водопостачанням від однієї станції.

Головний інститут теплопостачання СРСР. І в ньому був головний науковий орган з теплопостачання - Центральна лабораторія теплофікації, якою керував Микола Михайлович Зінгер. А консультантом був його вчитель, автор багатьох підручників з теплопостачання Юхим Якович Соколов.

Він був автором багатьох піонерних технічних рішень не тільки в союзі, а й за кордоном. І потім я чув від багатьох зарубіжних фахівців, що вони вчилися за його підручниками.

Довідка "Громади"

Юхим Якович Соколов (1905 - 1999) - випускник Харківського технологічного інституту (1925), засновник вітчизняної наукової школи в галузі централізованого теплопостачання та розвитку теплофікаційних систем великих міст.

- Мій науковий керівник Микола Михайлович Зінгер, учень Соколова, прекрасно знав чотири мови: англійську, німецьку, французьку, іспанську і міг миттєво переходити з однієї на іншу в науковій бесіді, чому я був неодноразово свідком на міжнародних наукових конференціях.

Треба сказати, що "Харківтеплоенерго" мало широкий діапазон діяльності для науковців. Ми були пов'язані з проєктними інститутами не тільки Харкова. І Соколов із трибуни всесоюзного з'їзду теплоенергетиків свого часу заявив, що "Харківтеплоенерго" - це полігон для випробувань усіх новинок, які є в теплопостачанні Радянського Союзу.

Саме в Харкові були розроблені республіканські нормативи щодо застосування силікатування. Вирішували проблеми електромагнітної обробки води, питання, пов'язані з регулюванням режимів теплових мереж тощо.

Електромагнітна обробка потрібна для того, щоб прибрати з води домішки, і тоді труби менше піддаються корозії, проблеми збільшення терміну служби котлів.

У 1989 році Олександр Тарадай був призначений генеральним директором ""Харківтеплоенерго". І не просто призначений вищими відомствами, а обраний трудовим колективом у результаті перших виборів керівників підприємств у країні.

- Одне з найголовніших завдань, яке стояло перед керівництвом "Харківтеплоенерго" з моменту його створення, це виробничі бази, - згадує Олександр Михайлович. - Не тільки офіс, у якому розташовано управління, відділи, служби, конструкторське бюро, а насамперед - виробничі цехи, у яких можна виконувати будь-які ремонтні роботи котлів, устаткування, заготовляти трубопроводи, робити ізоляцію.

Виробнича база - це спеціальні служби і відповідне обладнання для ремонту та налагодження контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, які працюють у системі.

Це хороші бокси та стоянки для автотранспорту. Це і лабораторії хімводопідготовки, електролабораторії, повірочні (із захисту ізоляції, перевірки опору, заземлення).

Це і диспетчерська, куди сходяться всі нитки управління підприємством. Природно, побутові приміщення для всіх тих робітників, які працюють у цьому місці, і пункт харчування, а ще краще - своя їдальня.

І до початку 21 століття це було все створено. Ми побудували семиповерхову будівлю, де розмістилося основне виробництво "Харківтеплоенерго", в якому тепер знаходяться і Харківські теплові мережі. Весь цей комплекс практично унікальний. Тепловики в інших містах такого не мають.

Міністерство і наш український главк "Теплокомуненерго" на чолі з Леонідом Покровським підтримали ідею першої автоматизованої системи управління теплопостачанням у Харкові.

Усі районні підприємства отримали свої виробничі бази. Ми будували будівлі або реконструювали та пристосовували відповідні приміщення.

І відповідно ми будували бази в усіх наших районних підрозділах в області. Це і Балаклія, і Ізюм, і Лозова, і Красноград. Мало хто з комунальників України може похвалитися, що в них є свої виробничі бази не тільки в сільських районах, а й у райцентрах.

Життя не стоїть на місці. Частина теплового господарства вже знайшла своїх ефективних власників.

До складу створеної 2001 року недержавної корпорації МРК "Теплоенергія" ввійшли структури, що мають багаторічний досвід роботи та налагоджені, взаємовигідні стосунки з вітчизняними й зарубіжними партнерами.

Комплектацією, проектуванням і монтажем приладів обліку тепла і води займається ТОВ "Дивайс" на чолі з генеральним директором Мариною Яременко.

Але мій співрозмовник упевнений: війна поставила нові - неймовірно складні інноваційні завдання з відновлення міського комунального та теплового господарства. Тепловики завжди були серед тих, хто створював нове. Так і буде!

• Наукове обґрунтування, розробка і масове впровадження в СРСР пластинчастих теплообмінників. Навіть для Москви перші пластинчасті теплообмінники були виготовлені в Харкові і монтувалися фахівцями "Харківтеплоенерго".
• Створення в Харкові паралельно зі Львовом перших підприємств з виробництва попередньо ізольованих труб для потреб теплопостачання. Слід підкреслити, що саме "Харківтеплоенерго" вперше застосувала вітчизняні сталеві труби. Щоб довести доцільність їхнього використання, зокрема й емальованих, фахівці "Харківтеплоенерго" поставили партію українських труб до Польщі на підприємство АВВ, де їх "одягли" у відповідну теплоізоляцію. Потім ці труби успішно використовували в системі українського теплопостачання. Сьогодні всі новозбудовані та модернізовані трубопроводи теплопостачання виконуються із застосуванням таких заздалегідь ізольованих труб, які виробляються в Харкові, Львові та інших містах України.
• У складі "Харківтеплоенерго" два десятиліття діяв сміттєспалювальний завод, відпрацьовано режими експлуатації котлоагрегатів і збудовано теплотрасу для подачі тепла, виробленого, завдяки технології спалювання сміття, до мегаполісу. На жаль, Харків не зумів зберегти це підприємство, проте за харківським прикладом було збудовано аналогічний завод у Києві, що працює й досі.
• Саме "Харківтеплоенерго" вперше в країні стали масово встановлювати лічильники тепла в ЖКГ і промисловості та навіть у квартирах споживачів. Створено і працює спільне українсько-данське підприємство "ДІВАЙС", яке успішно працює навіть в умовах воєнного часу.
• Під егідою "Харківтеплоенерго" нарешті було створено єдину теплопостачальну організацію "Харківські теплові мережі", куди ввійшли раніше розрізнені котельні та мережі, що належали різним міністерствам і відомствам, що сприяло підвищенню ефективності й модернізації теплопостачання мегаполісу.

Що необхідно:

• Замінити всі старі труби теплових мереж, що відпрацювали свій термін, на безканальні, попередньо ізольовані трубопроводи за допомогою виробів українського виробництва. Необхідні виробничі потужності для цього в Україні є.
• Реконструювати всі вертикальні нерегульовані внутрішньобудинкові системи опалення багатоповерхових будівель споруди ХХ століття на горизонтальні, щоб мешканці могли використовувати лічильники та регулятори тепла відповідно до потреб і вподобань кожної квартири. Усі необхідні наукові обґрунтування, конструктивні розробки та перші пілотні проєкти реконструкції житлових будинків уже здійснено. Необхідні матеріально-технічні засоби та фахівці також є. Необхідна тільки Державна програма з визначенням джерел фінансування.

Саме війна показала нагальну необхідність такої роботи.

Професор Тарадай також турбується про зовнішнє утеплення всіх житлових і громадських будівель, споруджених у минулому столітті. Тут також необхідна відповідна урядова програма за прикладом країн ЄС.

Читайте також:

Велика приватизація: що буде продано в Харкові у 2024 році

Слідкуйте за нами в соціальних мережах та месенджерах:

Телеграм: https://t.me/gromada_group 

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti 

https://www.facebook.com/gromada.grp

ГоловнаУсі рубрики новинКатегорія «Аналітика»Велика приватизація: що буде продано в Харкові у 2024 році на порталі Gromada Group