Енергозбереження по-гоголівськи

На харківській сцені 1899 року Марко Кропивницький ставив гоголівського «Вія». Піднімати повіки жорстокому часу неможливо, але трішки пильніше подивитися на Гоголя, його рідну Полтавщину і майже двоюрідну Харківщину таки варто.

Про Миколу Васильовича і зв’язки з нашим краєм існує безліч публікацій. За імперською традицією «найкращий класик – покійний» 1902 року широко відзначали в Харкові й губернії 50-річчя від дня  смерті автора «Мертвих душ». Харківська міська дума  одним із питань розглянула заходи із вшанування пам’яті Гоголя – від університету до народних училищ губернії. Літературні ранки в гімназіях, «Гоголівські картини для чарівних ліхтарів», лекції харківської професури, зокрема, і в Полтаві.

В останній рік свого життя письменник навесні 1851 року гостював у  двоюрідної сестри Марії Миколаївни Синельникової (1817–1892) в селі Власівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (нині Харківська область). 

«В 1851 році приїхав до нас у село, де я живу з тіткою (з боку батька), і прожив з нами 8 днів і весь час був веселий і спокійний. Я раділа в душі, дивлячись на нього. Його супроводжували мати й менша сестра, і в нас він розпрощався з нами й ними на довгу розлуку…», – писала Синельникова.  

Мою увагу серед численних старих публікацій привернуло газетне повідомлення, що в 1880-х роках почався збір коштів на спорудження пам’ятника Гоголю в Харкові. Заради цього спершу влаштували благодійну виставу, далі  справа рухалася повільно. Аж до 100-річчя письменника і драматурга погруддя таки відкрили навесні 1909 року напроти театру на Сумській. Зараз його приховує маскувальне покриття, але нічого не заважає погортати і гоголівські твори, і навіть свої журналістські  нотатки.

2009 рік, Каразінський університет. Презентація репринтного видання – фотоальбому «Гоголь на батьківщині».

Юзеф Хмелевський народився у Варшаві у сім'ї польського шляхтича і російської дворянки. Батько долучився до польського повстання 1863-64 років, яке, до речі, після відмов і вагань очолив колишній харківський штабний офіцер, а згодом повстанський генерал Ромуальд Траугутт. Спроба повернути Польщі незалежність зазнала поразки, Траугутта стратили, а багатьох повстанців вислали вглиб російської імперії. Батько  майбутнього уславленого фотомайстра потрапив у заслання, а мати із сином-підлітком виїхала до Петербурга.

Поляки єдналися в столиці імперії, тож Юзеф (Йозеф, рос. Іосіп)   почав працювати у фотоательє Болеслава Галущинського. 1875 року він познайомився в Смольному інституті з онукою полтавського провізора Костянтина Ромера, того ж року одружився і переїхав з Петербурга до Полтави, де мешкали батьки його дружини. Тесть, Марко Костянтинович Ромер, теж був полтавським провізором.

Молодята оселилися в будинку, який досі знавці полтавської історії називають будинком Ромера.

 1876 року на  візитці  Хмелевського було зазначено: 

«Фотографическое заведеніе І. Хмѣлевскаго въ Полтавѣ. На Александровськой улицѣ въ домѣ Ромера».

Адреси фотоательє змінювалися, але Полтава залишилася в його долі назавжди, до смерті 1924 року.

До відкриття пам’ятної дошки в Полтаві на честь фотографа польського походження активно долучилося Генеральне консульство Республіки Польща в Харкові.

Юзеф Хмелевський став фотолітописцем полтавських подій. У нього знімалася велика група діячів культури, що приїздили   1903 року на відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві (Леся Українка, Михайло Коцюбинський,  Гнат Хоткевич та інші). Тоді ж в історико-природничому музеї Полтавського земства експонувалися роботи  майстра художньої фотографії.

Знімки  з Лесею Українкою, Миколою Міхновським давно вже хрестоматійні в Україні.

За роботами Хмелевського надруковані серії поштових листівок «Типи Малоросії» і «Краєвиди Полтавщини». Численні журнали охоче публікували його роботи, які брали участь у міжнародних виставках.

Ця публікація  теж схожа на дорогу в часі, коли відзначалося 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя.

Уявляйте сучасний хол центральної наукової бібліотеки Каразінського університету і двох людей, які   сидять біля мініатюрного штучного  каскадика.  Приємно розмовляти з гостями, коли поряд – весняна вода у фонтанчику, навколо на стінах – репродукції ікон з Афону, і розмова  про людину з вічності – про Гоголя.

Приїхав на презентацію  альбому «Гоголь на батьківщині» – полтавський приватний підприємець В’ячеслав  Скрябін. Він взяв участь у спільному проекті Генерального консульства Республіки Польща в Харкові та видавництва «Сага» у відтворенні репринтного видання альбому майстра художньої фотографії Юзефа Хмелевського. Вперше цей цікавий історичний матеріал побачив світ до 100-річчя Гоголя, давно став букіністичною рідкістю. В’ячеслав Скрябін розповів:

 – Напередодні цієї поїздки  до Харкова я був в Гоголевому (всім відома Василівка або Яновщина, як її називали раніше). Це музей-садиба, і я побачив, що всі фотоілюстрації  в меморіальному будинку Гоголя зроблені як репродукції саме з Хмелевського. Він багато працював, щоб увічнити не тільки людей того часу, а й події.

 – В’ячеславе Михайловичу, вас запросили в якості мецената на цю презентацію?

 – Я намагався помагати і фінансово, і організаційно, цікавлюся історією свого міста. Необхідно увічнювати те, що маємо, щоб залишити сліди нашим нащадкам, щоб і вони знайомилися з історією нашого краю.

–Мабуть, у вас є приватна колекція, якісь раритети.

– Вважаю з того, що у мене є, найбільшим раритетом – фото мого прадіда, який був станичним отаманом. Я б порадив усім, кому цікаве їхнє майбутнє, вивчати свою історію, звернутися до свого коріння. Повірте, вам буде цікаво, це вплине на подальше ваше життя.

–У вас «музичне» прізвище Скрябін. До композитора Скрябіна ви не причетні?

–Ні, я з простої родини, козацької. На Полтавщині з 1961 року. Виключаючи невеликий проміжок часу, коли я вчився у Харкові і працював на Далекому Сході, моє життя пов’язане з Полтавою, але для мене вона головна – моя родина, мої діти.

–Хто ви за фахом?

–Якщо за освітою – в мене їх дві. Одна – це Харківський інститут радіоелектроніки, друга – економічна, вже Полтавський кооперативний університет. Ми разом з керівником видавництва „Сага” Сергієм Андрійовичем Голотою навчалися в інституті, він також полтавець. Отакі наші зв’язки. Ще я займаюся питаннями теплових насосів, бо актуальна тема енергозбереження. Зараз ми працюємо з харків’янами, з Куп’янською міськрадою. Один з проектів – зробити опалення за рахунок стічних каналізаційних вод, отримати тепло, яке буде опалювати дитячий садок.

(Нагадаю, розмова відбувалася навесні 2009 року. – І.М.)

Звернення до класики, до маєтків і хуторів, куточків природи, що неухильно зникають чи перетворюються, свого часу і для Хмелевського стало своєрідним збереженням духовної енергії гоголівських місць.

Батько Гоголя  був мрійником. У Яновщині-Василівці  скрізь влаштовували альтаночки, алеї мали свої поетичні назви. Особливо любив  Василь Гоголь птахів. Так, селянам заборонялося прати білизну в ставку, щоб  шум  праників – дерев’яних  пристосувань, якими вибивали полотно, не  потривожив солов’їв і горлиць.

У цій ідилічній садибі гостювала з  п’ятьма малолітніми дітьми сестра класика, Єлизавета Василівна Гоголь, у заміжжі Бикова. Туди  прийшла звістка, що під Варшавою від ран помер її чоловік, саперний офіцер, підполковник.  Краса природи і людська трагедія сусідували на полтавській землі. Це вже 60-ті роки ХІХ століття, а польське повстання 1830-31 років  серед своїх керівників мало й генерала Яновського.  Після поразки  полякам було суворо заборонено  обіймати посади на державній службі в Російській імперії. Тож Миколі Гоголю-Яновському  не змогли виклопотати місця ординарного професора загальної історії  у заснованому тоді Київському університеті. Жандарми могли докопатися й до такого родинного епізоду:  мати Миколи Гоголя до 14 років жила і виховувалася в домі Трощинських. Її двоюрідний брат, згодом генерал-майор Андрій Трощинський  був одружений з онукою останнього короля Польщі Станіслава Понятовського.

Громадські осередки польської спільноти у ХХІ столітті існували  в Полтаві, Кременчуці, Хоролі. На Полтавщину, разом з Харківщиною та іншими областями сходу України, поширювалася діяльність Генерального консульства Республіки Польща у Харкові. Понад 800 полтавців мали польське коріння.

Натякає на нього й прізвище та ім’я популярного  колись архітектора Стефана Сабанського, якого 1748 року запросив останній полковий уряд Полтави спорудити мурований храм. Грошей весь час не вистачало,  тож розтягнувся довгобуд   на кілька десятиліть.  Бароковий Свято-Успенський  собор навесні 1934 року за рішенням Полтавського обкому КП(б)У зруйнували. На вивільненій ділянці, серед іншого, планували звести гаражі. Спасибі, запрягають у нас повільно. Десятиліттями було не до паркування авто в центрі Полтави. Аж 1999 року за державною програмою відтворення видатних пам`яток історії і культури полтавський Свято-Успенський собор  було занесено до списку унікальних пам`яток національної культури, що підлягають першочерговому відновленню.

Зараз гості Полтави на знаменитій Івановій горі можуть побачити відбудований собор. Старий, споруджений Стефаном Сабанським, мальований Шевченком і бачений Гоголем, фотографував Юзеф Хмелевський. Його альбом початку ХХ століття «Гоголь на батьківщині»  зберігається і  в Центральній науковій бібліотеці національного університету імені Каразіна.  Там проходила зустріч, у якій брали участь  члени Харківського товариства польської культури.  

Представив проект зібранню, на якому переважали члени цього товариства, Генеральний консул Республіки Польща в Харкові Гжегож Серочинський. Він, зокрема, сказав:

«Ідуть дискусії – це російський чи український письменник. А можливо, хтось скаже, що і польський, бо дід його був поляком за походженням. Це не важливо, бо Микола Гоголь – письменник світового значення. Його „Ревизор”, „Мертвые души”, „Женитьба” – це твори, які увійшли до класики світової літератури.

Відомий польський фотограф, який мешкав у Полтаві, Юзеф Хмелевський залишив для нас на знімках як подарунок на згадку про  ті місця, в яких бував і які любив Микола Гоголь. Тож Генеральне Консульство Республіки Польща дарує і польським, і українським читачам цей альбом. Думаю, це цікаво – побачити те, що є в гоголівських творах. Сподіваюся, що цей альбом подарує всім нам світ, у якому творив Гоголь».

Не знаю, чи є  таємничі хвилі купальської ночі в анімаційній комп’ютерній грі «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».  Там козак Вакула, вже одружений з красунею Оксаною, вирішив допомогти землякові та й вирушає шукати цвіт папороті, щоб чарівна рослина вказала на приховані в землі скарби. Зовсім інше, хоча теж за гоголівськими мотивами, фотографував син польського  шляхтича і російської дворянки  пан Хмелевський, записаний  у полтавських старих архівах як Йосип Целестіанович. Його фотоательє  було на той час одним з найкращих у Російській імперії.

2009 року Хмелевський повернувся  своїми розкішними чорно-білими панорамами  до тих, хто цінує зупинену мить, спійману фотооб’єктивом і словом. Кажуть, Гоголь перед смертю в маренні шукав якісь сходи чи драбину. Куди поривалася його душа?  Можливо, відповідь і  в таких альбомах.

Показовим вшануванням пам’яті Гоголя стало відкриття на його честь Миргородського художньо-ремісничого училища. Нині його іменують художньо-промисловий коледж імені М.В.Гоголя.  Про його історію, зв’язок з Будами, де на фабриці Матвія Кузнецова 1902 року вшанували Гоголя з нагоди 50-річчя від дня смерті письменника, варто розповідати окремо.

·