Футбол як любов до життя. Книжка Фоззі та фотозгадки про ЄВРО-2012 у Харкові

«Мабуть, я б нинішній програв собі 35-річному у футбол, але слава Богу, немає такої можливості»,  – так говорить музикант і журналіст, письменник і харківець за народженням, вихованням і загалом світосприйняттям  Олександр Фоззі Сидоренко.  Під Євро-2024 з футболу  в Німеччині добре читається в Україні його проза «Червоні хащі». Особливо в день першого матчу збірної України проти Румунії. Книжка вийшла вперше 2019 року, але тепер, як жартує автор, у романі «коми розставили».  Спершу мене відштовхнуло місце, де події мають розгортатися: будинок для перестарілих людей. Самотній вчитель потрапляє туди, бо дружина померла, а син з родиною за кордоном. Та ще й час, коли він туди переїздить – передноворіччя. «Новий рік – попса, Різдво – рок-н-рол».

Убогі деталі святкування в колишньому піонерському таборі. Але ж далі мрія на новий рік – дожити і подивитися чемпіонат світу з футболу.

Щоб вам не нудно було читати мій відгук на книжку Фоззі, підбираю домашні фото з мирного минулого. Центр Харкова, червень 2012, відкриття фан-зони футбольного Євро. Майдан підспівує гурту «ТНМК» - «жовто-сині!!!»

Наше місто приймало  найяскравіших фанатів – голландців. Окрім того, значно меншим складом прилітали німці, данці й португальці – суперники голландців.

Була якась люта несправедливість – чим більше вболівали за своїх на стадіоні «Металіст» мешканці країни тюльпанів, вітряків і каналів, тим менше залишалося шансів на вихід навіть із групи у їхньої збірної. Зрештою вони програли всі харківські матчі. Коли підбивали підсумки проведення чемпіонату, який 2012 року приймали по чотири міста в Україні й Польщі, кращою фан-зоною визнали харківську. 17 червня  вулицями Харкова від майдану Свободи до стадіону «Металіст» пройшла заключна хода голландських фанів.  Оскільки я записувала радіорепортажі, то в тому вирі іноземців та українців провела чимало часу. Відзначала тоді для себе, що голладців старшого і навіть досить поважного віку  можна було теж зустріти і в саду Шевченка, і поряд із сценою, на якій виступав  найвідоміший на ту пору європейський діджей Армін ван Бюрен. Пританцьовували, аплодували, обливалися водою, щоб витримати майже 40-градусну українську спеку. Бюрен –    людина одного покоління з Фоззі, молодший від нашого земляка на кілька років. Усе так тісно  в світі. Музичному, літературному і футбольному – особливо.

Діалог із «Червоних хащів» у палаті будинку для людей похилого віку (зараз усе частіше пишуть, що  краще б «поважного», але за умовами проживання – таки похилого) обертається навколо футболу. Оцініть два харківських вирази «Тю» і «ето самоє» і  не махайте одразу руками на лексику одного з головних героїв роману Йосипа Старенького.  «Тю, ти дурной. Только вчера говорілі: футбол же лєтом – чемпіонат міра. І наші ж будут. Сколько лєт ждал.

–      А що, там Україна буде?

–      Портос, ти шо, об сосну ето самоє? – роздратовано відповів мені Йосип. – Вся страна ждьот, одін географ на ручнікє сідіт. Раз Зінка уже завєла ету бодягу, значит, нас закроют скоро. І чем бистрєє ми пєрєдохнєм, тєм ім проще. Только я, пацани, ім так нє дамся. Ви как хотітє, а я до лєта по-любому доживу. Футбол посмотрю, погуляєм, как положено, от понєдєлка до понєдєлка, а там хай вже будєт, как будєт!

–      І я, - озвався зі свого місця Журба. Риба промовчав чи то сплячи, чи то як зазвичай, а я неочіквано для себе додав:

–      І я.»

  «Йосип збуджено ходив у проході між нашими ліжками, обговорюючи деталі приготування: програмку не забути розписати на двері, щоби жодного матчу не пропустити. До гри України прикрасити їдальню: прапор щоби, купити щотижневик «Футбол» - там постійно кольорові постери збірної друкують. Стінгазету з прогнозами від кожного. Тоталізатор на компот…

Главноє – дожіть до футбола і всьо сдєлать, штоб как в лучших домах…

І так це в нього жваво виходило, що навіть я відчув цю жагу до футболу, ба більше – жагу до життя, хай яким кволим воно доходило до мене зусебіч. А потому ми полягали, та вже з неабияким полегшенням. І  з метою, яка нарешті об’єднала другу палату».

Під час екскурсії до Переяслава, музею під відкритим небом у мешканців пансіонату сталася пригода: загубився Опанас. Заснув у хаті, схожій на хату його дитинства. Коли його нарешті знайшли і розбудили, ніяк не хотів виходити й кудись їхати.  Несподівано з ним почав розмовляти українською мовою Йосип. Спершу – про повсякдення села: сіно, бульба. Поступово перейшов до телевізора, якого в мазанці немає і до вічного чоловічого «Сьогодні ж футбол!»

«Ювентус» - «Арсенал», а там же наші.

 –  Наші? – не зрозумів Опанас, зачаровано дивлячись на Старенького, і знову це виглядало так, наче він раптом перетворився на малу дитину, котру тато вмовляє перенести веселощі на завтра, а зараз мити ноги і лягати спати.

–      За тих Лужний, а за тих – Заваров, Саша!

–      Саша, - сумно повторив за ним Опанас і нарешті  спустив ноги з низької пічки».

Для тих, хто дочитав до цього місця, - невеликий звіт про «ТНМК» під час війни. Кілька музикантів гурту зараз воює, інші в турах заробляють у країнах Європи на тактичну медицину та інші потреби армії. Тільки футболки  від українського гурту з харківською біографією розійшлися світом на десятки тисяч гривень. Тепер ось і книжки Фоззі включаються у допомогу.

«Можна вивезти людину з харківського базару, але  харківський базар з людини – важко. З війною ми всі поїхали дахом – хтось з меншою амплітудою, хтось з більшою. І все це важко врівноважити.

У мене книжки – це літературне хобі. Прикол, щоби не іржавіти в голові. Якщо ставитися до цього, як до бізнесу, то треба про інше писати. В день виходу книжки в мене пів дня буде хороший настрій. Зірки шоу-бізнесу для мене не зірки. На їхньому тлі футболісти для мене боги. Все київське Динамо мого дитинства (Заваров, Безсонов) – я на них дивився й дихати забував. Звичайно, з кумирами краще  тримати дистанцію. Якщо тобі потрібен стіл, не значить, що тобі потрібен столяр.  Ще одну професію собі на пенсію відклав: якщо захочу – сидітиму й коментуватиму футбол»,  –  говорить Фоззі.

Він приїздив до Харкова з презентацією «Червоних  хащів». Поблукав вулицями Нових Домів, де виріс.  Умовна назва циклу пісень, написаних під час великої війни, «Пісні комендантської години». Попереду в ТНМК – тур до США.

Фоззі говорить: «Уникаю слова «перемога». На жаль, ми не історики з майбутнього, щоб подивитися звідти, а ми українці, яким треба  все це розгрібати».