Галина Матвєєва: сюжет роману «Сон короля» мені наснився»

Цікаво, що свій дебютний роман «Майже», який вийшов 2018 року,  молода талановита авторка також презентувала  у цій бібліотеці. Стає  вже традицією презентувати книжки в улюбленій бібліотеці взимку, відзначила письменниця.

-  Назва роману містить одразу кілька сенсів. У шахах король – фігура  суто декоративна. Він просто стоїть собі на своїй клітинці і споглядає, що відбувається. Вже гаплик чи виграємо?  Він майже не рухається, якщо не зважати на рокірування. Тому сон короля - це таке життя людини, яка вважає, що вона король і їй нічого не треба роботи –  бо ж я вже король, - пояснює  сенси, закодовані в назві роману його авторка  Галина Матвєєва. - А ще ж з ракурсу цієї  клітинки можна вважати, що все, що відбувається навколо - це сон. І тому можна робити, що завгодно. Чому – ні? Можна не зважати на правила, можна їх порушувати. Або їх  скасувати. Адже уві сні немає  жодних правил. Ще один сенс-висновок - якщо людина вибирає бездіяльність, то все життя – такий сон.

Все це, власне, про головного героя роману Еммануїла.

Письменниця розповідає, як їй  спала на думку ця асоціація - шахівниця, король, сон.

- Колись дуже давно вся ця сюжетна канва, головний герой, навіть його ім’я,  а також спілка забутих письменників – усе це мені наснилося, - зізнається вона. -  У 2007-2008 роках  завдяки цьому сну я написала оповідання. Воно було коротке. Там не було другорядних персонажів, звісно, там була дещо інша інтрига. Але воно мені подобалося, як такий подарунок підсвідомості.

У 2017-му письменниця вирішила оповідання втілити  у роман.

-  «Сон короля» я писала десь до 2019 року, з перервами, - розповідає вона. - Це був момент, коли я переходила з російської на українську мову. Тобто, в мене була чернетка російською, потім я почала писати українською, і в мене розділи чергувалися, як клітинки  на шахівниці - один розділ російською, інший йшов, ніби надиктовувався, українською. Потім я зрозуміла, що український варіант вийшов більш цікавіший, більш насичений, він мовно мене більше задовільнив, тому я просто переклала чернетки з російської  українською. Це був автопереклад. А потім шліфування, знову шліфування і ще раз шліфування. І тексту, і образів, і навіть сюжету.

За словами письменниці, спочатку  Ганс – один з головних героїв замислювався, як другорядний персонаж.

- І  він мав десь після четвертого розділу піти. Уявіть собі! Але він  просто мертво вчепився! І залишився! -  сміється вона.  -  А його друга, з яким він їде до Боснії  у задумі взагалі  не було. Просто була згадка, що Ганс їде до Боснії. А потім ця історія надулася, як мильна бульбашка, і я вважала за потрібно розповісти, що ж там сталося. Бо це дуже вплинуло на персонаж, дуже вплинуло на подальший розвиток сюжету. І тому виник нізвідки цей Матц.

Роман читається так легко, ніби написаний на одному дихання. А як  було насправді?

-  По-різному, - зізнається авторка. - Були моменти, коли розділ  дійсно писався на одному диханні. Були моменти, коли я відкладала роман. Були моменти, коли я вже готовий варіант подавала до видавництва, і воно його відхиляло, і я передивлялася текст і  переробляла його! Тобто, я переробляла навіть вже остаточний варіант.

За словами письменниці, коли вона працює над романом, він керує її життям.

 -  Я пишу скрізь і в будь-який час, - зізнається авторка. - Поки роман в роботі, це не можна вимкнути, хіба що поставити на паузу. І тому буває таке, що я їду а автобусі, раптом дістаю телефон, однією рукою я тримаюся за поручень, другою я набираю текст. Або сиджу в кав’ярні – і так само записую  текст у нотатнику або на чеку. Якщо ноутбук при мені, я пишу чернетку роману. Вночі, зранку… Постійно! Бо роман не дає спокою. Інколи буває таке, що вже склався діалог, він вже написаний, я пішла далі, але  щось мені муляє, муляє і от мить – і виблиснуло  влучне слово! Більш доречне! І я повертаюся знову до цього діалогу.

Неможливо писати в режимі робочого дня – з 10 до 16-ї  і перервами на каву. Або на пів ставки.

Сміємося. Дуже кумедно виглядає такий письменницький розклад. Адже поза цим графіком персонажі роману не мають права турбувати авторку. І мають тихо собі сидіти у романі, на  тому місці, де їх залишили і чемно чекають продовження!

Але вони не чекають. Вони хочуть жити  своїм сюжетним  життям і діяти далі. І дарма, що авторка в цей час їде у переповненому автобусі.

-  Я їм  часом погрожую, - жартує Галина. - Кажу їм, що потім на сторінках «Майже» напишу, як ви мене дістали! Насправді, я радію!

«Ти - авторка. Тобі й вигадувати»

Персонажі  її романів час від часу «оживають», виходять зі сторінок її роману  і з’являються у неї  на кухні. Спілкуються з авторкою, цікавляться, що буде далі, турбуються про неї, навіть спати вкладають.

Про це письменниця Галина Матвєєва розповідає потім у своїх інтермедіях на сторінці «МАЙЖЕ», що  у Фейсбуку.

-  Є думка ці інтермедії видати окремою книжкою, -  зізнається вона. -  Для мене процес написання роману – це кіно, зйомки якого  відбуваються у мене в голові. Уявіть, що на знімальному майданчику гаснуть прожектори, і все персонажі фільму ще в гримі, в своїх образах йдуть пити каву, спілкуються, сперечаються між собою, жартують. Приблизно так відбувається моя письменницька кухня.

Ось одна з таких інтермедій:

«Розглядаю його обличчя: таки ніс ламали, цікавий відтінок волосся — між русявим та рудим, губи не подобаються, як на мене, затонкі.

— Ти лорд? Cправді? — питаю.

 

Кажуть, на співбесідах з претендентами на вакансію треба спочатку «зламати кригу», тобто закинути щось просте, аби трохи розслабити співрозмовника. Я опитую кандидата на головного героя і, замість лагідно поцікавитися про погоду, одразу вимагаю щиросердних одкровень. То нехай це буде стрес-інтерв’ю.

 

— Зі мною не занудьгуєш, — він посміхається. Голосно, занадто гучно говорить. Шкіра рук вкрита темними тонкими волосинками. На ребрі долоні лискучий рожевий пухир.

 

— Та ясно… — зітхаю. — Якби ти знав, скільки разів я чула те саме від своїх героїв.

 

— І що? Було нудно? — він прибирає руку зі столу і присовується так близько, що я бачу чорні крапочки на виголеному підборідді.

 

— Жодного разу. — опускаю очі, читаю його анкету. — Опинився у відкритому морі взимку. Як це сталося?

 

— Ти авторка. Тобі й вигадувати.

-  Минулого року я втратила надію видати «Короля», - розповідає письменниця. -  Це були темні моменти. Якщо чесно, було дуже важко. Я була не у Харкові, постійні вимкнення електрики, почуття спустошеності і майже відчаю.  І от на сторінці  Сергія Осоки, відомого поета, з яким ми віртуально спілкувалися, я побачила оголошення, що він редагує художні тексти. Я подумала, мабуть, це знак. Мабуть, я спробую ще. Може хтось з боку побачить, що не так, і тоді я вже буду або далі намагатися видати  роман або… Або я його знищу. І це не кокетство, це було насправді.

- У 2022 році я на якийсь час вимкнула у собі письменницю я волонтерила. Вважала, що є першочергові речі, більш важливі справи. Якось розраджувала лише сторінка, де я спілкуюся зі своїми персонажами. І в якийсь момент я подумала, так, це все класно, а чи це комусь потрібно?

В такому стані я написала Сергію Осоці, спитала, чи зможе він подивитися текст. Він сказав: так, у мене зараз є час. І я йому надіслала кілька сторінок, аби він зрозумів, наскільки цей текст йому цікавий. Він почитав і … схвалив текст, сказав, що його можна подати будь-куди, але давайте замахнемося на «Лева».

У Видавництві Старого Лева прочитали рукопис. І затвердили друк роману на 2023 рік.

- Це була така несподіванка! - згадує письменниця. – Але приємна! Бо ми з Сергієм вважали, що раніше 2024 року навряд чи щось вдасться. Але невдовзі мені зателефонували з видавництва, повідомили, що  вони роман видають і запитали, які мої думки щодо обкладинки. Це було дуже несподівано! Була  навіть легка ейфорія!

В  новому романі «Сон короля»  є все - кохання, мрії, надії, втрати, пригоди і, головне, багато Харкова! Готель «Харків», кафе «Кулемет», вулиці Сумська, Трінклера, Правди, пам’ятник Шевченку, історичний музей, сад Шевченка, Римарська. Фігурує навіть харківський торт «Деліс».

-  Я харковоцентрична письменниця, -  стверджує Галина Матвєєва. - Навіть, якщо події роману відбуваються в іншому місті чи в іншій країні, та все одно  там десь вигулькне Харків. У споминах. Чи у розмові героїв.

Роман «Сон короля» української письменниці Галини Матвєєвої побачив світ наприкінці 2023 року.

«Сон короля» - це другий роман молодої письменниці Галини Матвєєвої. В проміжку між тим, як він був написаний і виданий, у 2019 році вийшов  ще один роман  - «Жіночий лікар». Дебютним став роман «Майже».

Четвертий роман «Надто коротке» вона почала писати у 2021 році.

-  Я  закінчила писати його вночі 23 лютого 2022 року, - розповідає письменниця. - За кілька годин до початку війни. І я з цим романом поїхала в евакуацію до Львова і я його довгий час  не відкривала. І взагалі не знала, навіщо писати роман, коли йде війна.

Роман «Надто коротке» зараз у видавництві, його обіцяють надрукувати у 2025 році

П’ятий роман "Ключ соль" має вийти друком цього року. Цей роман написаний у Львові, але там знову  багато Харкова.

Були ще збірки оповідань у колаборації з іншими письменницями та письмениками «В Греції є все» і «Все як слід».

Над чим зараз працює письменниця?

-  Зараз я працюю над постапокаліптичним романом, в якому трохи фантастики. Він має назву  - «Книга С». Я зараз на самому початку, - ділиться Галина Матвєєва. – Але герої також вже прориваються, приходять! Я почала писати роман  ще у 2020 році, він постійно  був на паузі. Мені, мабуть, треба  було краще роздивитися персонажів. Іноді так трапляється, що я починаю писати один текст, але раптом вривається інший текст і мені його треба довести до кінця.  

Про що мріє письменниця?

-  Найперше, про Перемогу. І  ще про переклад, - не приховує вона. - Це не стільки мрія, скільки обіцянка. Я пообіцяла подрузі, що подарую їй примірник «Сон короля» польською.

Довідка «Громади»

Галина Матвєєва – поетка, дитяча і доросла письменниця, перекладачка. Народилася і живе у Харкові. Працювала інженером, менеджером, копірайтером, дистриб’ютором, весільним шофером, хендмейкером, двірником і журналістом. Навчалася на курсі «Письменницької майстерності» в «ЛІТОСВІТА» у 2016 році. Співпрацювала з видавництвами «Клуб Сімейного Дозвілля» та «Віват». Завдяки видавництву "Друкарня Мадрид"  2018 року вийшов у світ  її перший роман "Майже", який переклала українською Марко Терен.

Читайте також:

Знищено. Вчені підраховують екологічні наслідки катастрофи на Каховській греблі

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: https://t.me/ogoNOVYNA

 Facebook: https://www.facebook.com/ogo.novyna     

  Viber: http://surl.li/kufhk