Фото Олега Перегона
Як переселенці на Харківщині отримують допомогу та самі допомагають іншим.
В ці дні Благодійний фонд «Європейське серце України» продовжує свій проект для підтримки внутрішньо переміщених осіб та родичів військових, які захищають Україну. Благодійники вирішили подарувати людям… сучасні симпатичні зачіски!
Керівник фонду, харківський правозахисник Максим Корнієнко каже, що ідея цієї акції народилася сама собою:
— Ми дізналися про проект наших партнерів з громадської організації «Центр Харітас», які почали навчати внутрішньо переміщених осіб та людей, які внаслідок війни втратили житло та роботу, спеціальностям перукаря, майстра манікюру та візажиста. Дівчата навчаються, їм потрібно набувати досвід, практикуватися. Вони вже підстригли усіх своїх родичів та знайомих, але цього замало для набуття справжнього професіоналізму. З іншого боку, спілкуючись з людьми, які врятувалися з окупованих територій або виїхали з щойно звільнених населених пунктів, я бачу, що їм не до зачісок. В багатьох немає ані постійного житла, ані роботи, обмаль грошей. Отже, наш фонд вирішив запропонувати дівчатам, що проходять навчання, в якості моделей людей, які потребують допомоги. Вийшло, що добру справу можна зробити з мінімальними затратами, щоб і бенефіціарам була допомога, і майбутнім перукарям — важливий крок до професіоналізму.
Одна з тих, кому щойно зробили зачіску — пані Антоніна. Вона перебралася до Харкова з Вовчанська після звільнення цього міста від окупантів.
— Що нам тільки не прийшлося пережити! – розповідає вона. - Ховалися в підвалі. Щоб мати воду, я власноруч викопала копанку на городі, там набирали і пили, бо іншої води не було. Їжу готували на багатті, як люди з диких племен. Самі випікали хліб… Кожного дня ми були під прицілом окупантів, вони весь час ходили зі зброєю, і ледь що — погрожували автоматами. Бувало таке, що йдеш кудись — а поруч з тобою по землі рухається червоний промінчик - тобто хтось роздивляється тебе у лазерний приціл, і чи стрельне — чи ні, ніяких гарантій… Це був якийсь страшний сон, я зараз згадую, і мені не віриться, що ми це пережили. «Гості» постійно нам казали: «Ви нікому не потрібні, Україна вас кинула, росія тут назавжди». Ми були перелякані, думали, що вже ніколи не почуємо рідної мови, не побачимо своїх людей… Був момент — біля нас стояло їхнє ППО, вони п’яні навколо їздили, стріляли качок, стріляли рибу в ставку, ми навіть боялися з двору виходити. Доньку я переховувала весь час, тому що дівчина вона красива, а поруч ці негідники, я сама боялася до вуличної криниці навіть піти, бо вони там весь час вешталися. Потім ми випадково дізналися, що наші вже біля Куп’янську, тобто не все так, як розповідають вороги. І ми почали чекати повернення наших! З’явилася надія… Але «гості» почали ще більше залякувати, мовляв, нас усіх розстріляють, зараз почнуться обстріли наших будинків. Їздили по вулицях та казали цю брехню в гучномовець. Деякі люди їм повірили і разом з ними виїхали з міста перед його звільненням. А їм тільки того й треба було: йшла колонна БТР-ів, вперемішку з цивільними автівками. Ми ж втекли на дачу і вирішили перечекати бої. А коли наші прийшли, ми довго не вірили, що це справді Збройні Сили України. Я ходила кругом хлопців і питала, чи ви точно наші, українці?
Пані Антоніна не може стримати сліз. Згодом вона продовжує:
— А були люди, які співпрацювали з окупантами, але я не можу всіх їх засуджувати. Бо деяким з них не було куди подітися. До нас приходили додому з автоматами і казали: чому ти на роботу не вийшов? І ми виходили. Я працювала бібліотекаркою в школі, і мене змусили вийти на роботу, бо я матеріально відповідальна особа. Змусили мене зробити акт, я зробила, тоді мене тероризували, щоб я перекладала його на російську мову. Ми ходили на роботу, а вони сиділи у нас у школі озброєні… А діти не ходили до школи, бо карантин через коронавірус ніхто не скасовував. Тоді вони оголосили, що дітей, які не ходитимуть до школи, будуть вилучати у батьків. Ми взагалі стали схожі на зомбі, бо не знали, що нам робити. Слава Богу, що окупантів швидко погнали геть.
— Як ви живете зараз?
— Ми ще влітку були у Вовчанську, незважаючи на постійні обстріли, збирали врожай на городі, готувалися до зими. Але врешті решт зрозуміли, що поводимось як божевільні, бо поруч розбомбили майже всі сусідні будинки, і тоді ми переїхали в Харків. Спочатку жили у родичів, а зараз орендуємо квартиру. Донька намагається знайти роботу, а я сиджу з онукою. Як тільки приїхали в Харків, долучилися як волонтери до діяльності фонду «Європейське серце України», допомагали військовим, допомагали іншим волонтерам. Хата наша вже розбита у Вовчанську, я туди постійно їжджу, все бачу. Розбили будівлю пошти, а вона була старовинна, історична. Побиті майже всі підприємства. Дуже важко це бачити, це ж моє рідне місто… Центру вже нема, люди живуть по підвалах. Не можу говорити про це…
— Ви сьогодні приходили зробити зачіску. Чи задоволені результатом?
— Я завжди дивуюся винахідливості фонду «Європейське серце України». Вони вміють не тільки матеріально допомогти, але й підняти настрій, знайти добре слово. Я пам’ятаю, якось нам видали в якості гуманітарної допомоги заготовки для піци, їх було десять в упаковці. Ми тільки приїхали до Харкова, ще під впливом окупації, ми з такою радістю зробили ту піцу, так нам потеплішало на душі тоді! І зараз це — подарунок з душею, адже за таку зачіску мені б прийшлося віддати десь 250 гривень, а де їх узяти? Сподобалися дівчата-перукарки, які розпитали, яку зачіску я ношу, і дуже по-доброму зі мною поспілкувалися. Це дійсно приємно. І зачіска — саме та, яку я хотіла. Дівчата ще навчаються, дуже переймаються, щоб все було зроблено правильно, і їхня вчителька все контролює. А я дивлюся, та дівчина, що мене стригла, сильно старається, але трішки боїться. Я їй і кажу: «Сміливіше! Ти все робиш правильно!»
Анастасія Нікітіна — майстер-викладач виробничого навчання перукарів, майстрів манікюру та візажистів Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти будівельних технологій Харківської області». Її завдання — контролювати виконання зачісок кожною з учениць, оцінювати їх роботу та надавати своєчасні поради. А ще — виправляти помилки, щоб кожен відвідувач залишився після навчання її вихованок і з гарною зачіскою, і з добрим настроєм.
— Неможливо навчитися перукарській справі або манікюру тільки в теорії, без контакту зі справжньою людиною, - каже вона. - Усі ці дівчата вже навчені робити людям гарні зачіски, їм лише треба «набити руку», здобути певний досвід у цій справі. А для цього необхідні моделі — добровольці, які погодяться на обслуговування молодими здобувачами нашої освіти.
— Чи є ризик у моделі залишитися без зачіски?
— Ні, що ви! Я пильно дивлюся за роботою учениць, і якщо щось іде не так — беру інструмент в свої руки та все виправляю. Отже, в будь-якому випадку модель йде додому задоволена обслуговуванням.
— Сьогодні в якості моделей у ваших дівчат люди, які є переселенцями чи родичами військовослужбовців. Що ви відчуваєте, коли їх обслуговуєте?
— Як моделі, вони мене повністю задовольняють, адже бути моделлю — це теж вміння. Люди спокійні, виважені, позитивні. Допомагають дівчатам, а не заважають їм. Дуже приємно мати з такими справу. Але справжній професіонал має вміти надавати послугу будь-якій людині, що прийшла до нього.
— Ваші учениці - теж внутрішньо переміщені особи. Це погіршує чи покращує їхні навчальні здібності?
— Як на мене — звичайні дівчата. Старанні. Усім більше 20 років, через що їм легше спілкуватися з клієнтами, їм більше довіряють, ніж молодшим. З перукарською справою так: або це твоє, або — ні. Але щоб дізнатися про свої здібності, треба спочатку спробувати. Інакше не з’ясуєш.
— Є така стала думка, що в зрілому віці вчитися чомусь — марна трата часу. Мовляв, треба було навчатися змолоду. А що ви порадите?
— Ніколи не пізно навчитися чомусь корисному. А щодо перукарської справи, макіяжу, візажу та манікюру, я вважаю, що це має опанувати кожна жінка. Звісно, не всі, хто зараз навчається, стануть професійними перукарями чи майстрами манікюру. Хтось буде використовувати отриманні знання лише для догляду за собою та своєю родиною. Але це — добрий шанс отримати нову роботу, а згодом навіть розпочати власну справу. І цим шансом треба скористатися, я раджу це зробити!
Максим Корнієнко каже:
— Перш, ніж я запросив до цієї майстерні бенефіціарів нашого фонду, я на собі випробував здібності майстринь-перукарів. Та дівчина, що мене підстригла, була теж переселенкою з Вовчанського району, де вона працювала медсестрою, але жити під постійними обстрілами вона не змогла, а в Харкові не знайшла роботи по спеціальності. Єдиний вихід — здобути інший фах. Тобто люди вимушені йти навчатися чомусь новому, щоб знайти себе. Це дуже важливо для них, і дуже важливо для нас, бо не може бути міцного фронту без сталого тилу. Кожен громадянин має працювати на Перемогу тут, в тилу, а не жити лише на благодійну допомогу. Це я про тих, хто навчається. Але й ті, хто приходять підстригтися або зробити манікюр — теж задоволені. Адже зачіска, її якість, напряму впливає на психоемоційний стан людини, всім приємно бути охайними, мати гарний вигляд. Ось чому наш фонд займається не тільки видачею гуманітарної допомоги (одягу, взуття, продуктів харчування тощо), але й такими справами. Ви б бачили, як загоряються очі у жінок та чоловіків, які побували тут в якості моделей. І я розумію, що ми з партнерами зробили важливу і правильну річ, повернули посмішки на ті обличчя, які вже давно не посміхалися. Серед тих, хто отримав послугу, є люди, що стали переселенцями двічі або навіть тричі, — бо вони були змушені знов і знов тікати від бомбувань та обстрілів. І я радий, що ми змогли додати трішки радості в їхнє повсякдення.
— Чи буде продовжуватися ця програма?
— Так, ми плануємо і надалі продовжувати цю ініціативу. За день за нашими підрахунками отримати гарну зачіску можуть 15-20 осіб, а манікюр — 3-4 особи. Це пов’язано з тим, що кожну молоду майстриню контролює фахівець з курсів. Отже, всі бажаючі реєструються на нашому Телеграм-каналі https://t.me/+WCUvr06lvhIwNTIy і отримують запрошення на конкретний час. Зараз в черзі на цю послугу — 50 осіб, думаю, всі вони пройдуть через цю майстерню-перукарню до кінця тижня. Тож, чекаємо на заявки від інших бажаючих.
Слідкуйте за нами в месенджерах:
Телеграм: https://t.me/gromada_group
Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз