«Голос громади»: Війна — погляд із села

Цього разу співбесідником ведучого — Заслуженого журналіста України Олександра Швеця — став голова Олексіївської територіальної громади Лозівського району Анатолій Страхов. Визитівка програми — глибокий аналіз існуючих проблем та викликів часу — і цього разу спрацювала: розмова була гострою, актуальною, цікавою. Змонтована передача вже оприлюднена в соцмережі ФІейсбук та  в Ютьюбі.

Олексіївська сільська територіальна громада — одна з відносно молодих. Вона утворилася лише в 2019 році (нагадаємо, що перша на Харківщині територіальна громада — Старосалтівська — була створена у вересні 2015 року). Тоді у одну громаду об’єдналося сім колишніх сільських рад, але пізніше, у 2020, до них доєдналося ще дві. Отже, колишні сільські ради утворили старостинські округи, яких в громаді наразі налічується дев’ять. Ця громада є відносно невеликою (у порівнянні з іншими громадами). Її населення — лише 6727 осіб. Але площа чимала — майже 533 квадратних кілометрів.

Дякуючи Богові та Збройним Силам України…

Анатолій Страхов каже, що війна, безумовно, негативно вплинула на життя громади:

— Дякуючи Богові та Збройним Силам України, наша громада живе і працює в більш-менш спокійній обстановці. Відносно спокійній… Якщо аналізувати кількість населення, то на початку створення територіальної громади у нас проживало 7,5 тисяч людей. З початком повномасштабного вторгнення в нас, на превеликий жаль, скоротилося населення до 6,3 тисяч жителів, але на сьогоднішній день в нас на обліку є 7855 осіб, і цей приріст — за рахунок внутрішньо переміщених осіб. Десь 1488 осіб — це люди, яким вже немає куди повертатися, тобто вони вже наші мешканці, громада вже вважає їх своїми. Вони проходять по всім нашим соціальним програмам, ми прирівняли їх до місцевих жителів, і вони, принаймні в нашій громаді, мають такі саме права, як і усі. Вони отримують багато видів допомоги: на придбання деревини, соціально-матеріальну підтримку на лікування, складні життєві обставини, звичайну гуманітарну допомогу та інші види сприяння.

Анатолій Анатолійович каже, що війна принесла багато проблем його громаді. Коли лінія фронту наразі вже відсунулася від громади, а сусідні території були де окуповані. Дехто з тих, хто раніше виїхав, все ж таки повернулися додому. Це приблизно 80 осіб. На ті робочі місця, які звільнилися через виїзд мешканців, залучали в першу чергу членів громади та вимушених переселенців. Таким чином 44 внутрішньо переміщені особи вже працевлаштовані, вони працюють і в апараті керівництва громади, на комунальному підприємстві, в закладах освіти, в центрі надання соціальних послуг тощо.

Самим навчатися, і інших навчати…

Більше ста вимушених переселенців — це діти. Вони продовжують дистанційне навчання в школах тих населених пунктів, звідки вони приїхали. У 2025 році частина закладів освіти Олексіївської громади перейшли на змішану форму навчання. Тому у дітей з’явився вибір, навчатися онлайн чи частково офлайн. І вже більше 500 школярів навчаються саме по змішаній формулі. Це стало можливим тому, що в закладах освіти завдяки власному, державному, а також благодійному фінансуванню вдалося збудувати укриття. Анатолій Страхов зізнається, що спочатку у батьків були певні побоювання щодо офлайн-навчання дітей, тим більше, що сусідня Лозівська громада переживає важкі в безпековому сенсі часи. Але йде час, люди переконуються, що укриття мають надійний захист, бачать переваги від безпосереднього спілкування дітей зі вчителем та між собою, і кількість бажаючих вчитися по змішаній схемі зростає ледь не щодня. Є навіть запити з сусідніх громад, щоб тамтешні дітки навчалися офлайн в Олексіївській громаді.

Керівник додає:

— Підвіз в школу у нас безкоштовний, харчування школярів з першого по 11 клас — також. Ми це фінансуємо і за рахунок державних коштів, а якщо не вистачає державної субвенції — покриваємо за рахунок громади.

Сьогодні в громаді діє три заклади освіти. У 2022 році ще три були закриті. Була проведена оптимізація, бо в деяких закладах залишалося по 17-25 учнів. Непросте рішення приймалося керівництвом громади в постійному спілкуванні з вчителями, батьками, але, врешті решт, спільноті вдалося знайти оптимальний вихід зі складної ситуації, який задовольнив усі сторони. Звісно, проблеми існують і зараз. Наприклад, на початку війни громада подарувала свої автобуси (як майже всі інші громади) Героям-Захисникам ЗСУ. А тепер шкільного транспорту не вистачає, отже планується придбати два нових шкільних автобуса. Керівник впевнений, що громаді вдасться вирішити цю проблему…

Дорожня карта

Але є проблеми, які громаді вирішити не по силах, каже керівник:

— Це — дороги. Ті, що з’єднують наші населені пункти. Це дуже болюче питання, ми вже підіймали його на багатьох рівнях, зверталися і до народних депутатів, але вирішити його не вдається. Я думаю, що ця проблема є гострою для всіх сільських громад Харківської області. Дороги, які з’єднують наші населені пункти, які є центральними для цих населених пунктів, стоять на балансі державного підприємства «Дороги Харківщини», яке підпорядковано Харківській обласній військовій адміністрації. Розуміючи ситуацію, стан доріг, ми бачимо, що одномоментно їх відремонтувати просто неможливо. Я розумію, що коли в області йде повномасштабна війна, і є лінія зіткнення, і існує купа проблем, які пов’язані з тими ж дорогами, з логістикою військових… Отже, ми розуміємо, що черга до ремонту наших доріг дійде дуже нескоро. Ми спілкуємося з головами громад, і у нас існує така думка, вона зараз структурується, що ці дороги використовуємо фактично лише ми як місцеві мешканці. Це — проїзд «швидкої допомоги», рух соціальних автобусів, підвіз до магазинів продуктів харчування, підвіз дітей до школи. А ще — це питання аварійності й безпеки перевезень… Я думаю, що руки дійдуть до ремонту цих доріг тоді, коли громади стануть їхніми власниками. Звісно, це важко, ми одразу все не відремонтуємо, але якщо громадам будуть передані ці дороги, протягом найближчих років (може, й десятків років), найбільш аварійні ділянки будуть відремонтовані. Зараз, на жаль, це відбувається так званим господарським способом, тобто ми виділяємо комунальну техніку, домовляємось з аграріями, які ведуть бізнес на території громади, знаходимо якісь будівельні відходи і просто засипаємо ці ями, щоб хоч якось там можна було проїхати. А поки потерпають від жахливого стану доріг усі: і комунальний, і приватний транспорт ламається і потребує вартісного ремонту.

Медицина для кожного

З початку 2019 року в Олексіївській громаді існували деякі проблеми. Функціонувала Центральна районна лікарня, де здійснювалося і первинне і вторинне обслуговування пацієнтів. Це колишня Первомайська, а зараз Златопільська лікарня. Донедавна громада не могла знайти спільну мову з цим медичним закладом, бо олексіївці хотіли співфінансувати медиків, але за реально надані медичні послуги безпосередньо мешканцям громади. А у медиків існувало інше бачення: вони хотіли отримувати субвенцію, наприклад, три мільйони на рік. І ці гроші витрачати на усі нагальні потреби установи.

Голова громади згадує:

— В цьому у нас довго не було порозуміння. І ми пішли зовсім іншим шляхом: ми відокремилися від районної лікарні, у 2025 році зробили свою амбулаторію сімейної медицини, яка зараз проходить процес ліцензування. Ми уклали меморандум з медичною установою у Харкові. На сьогоднішній момент в нас працюють два лікаря звідти, які надають послуги нашому населенню. І люди почали переукладати договори з цими лікарями. Я вважаю, що це — певний прорив. Ми позбулися монополії на надання медичних послуг на території своєї громади. У людини, у кожного пересічного громадянина, є вибір: або залишатися на обслуговуванні в Златопільській лікарні первинної медицини, або переукласти договір з харківським медичним центром. Коли цей процес пішов, ми зробили ще один крок: зараз ми переформатовуємо нашу місцеву амбулаторію саме як медсестринську установу. Подібна є, наприклад, в Ніжині, їх небагато в Україні. Але тепер ця амбулаторія зможе укладати договори з будь-якою лікарнею або з будь-яким сімейним лікарем, якщо в нього є пацієнти на території нашої громади. І за цими договорами надавати послуги. Ми зараз все підготували до цього, і в січні-лютому 2026 року цей процес розпочнеться.

Що стосується медичного обслуговування другої ланки, на сьогоднішній день наше завдання — максимально надати медичні послуги мешканцям громади і внутрішньо переміщеним особам. Коли ми спілкувалися з нашою (так історично склалося) лікарнею другої ланки — а це і є та сама Златопільська районні лікарня — я пропонував такі умови співпраці: ми приймаємо програму підтримки, але ми готові платити (умовно) лише за кожного пацієнта. Тобто звернулася людина, її прооперували, або пролікували в кардіології — і певна сума коштів на цю людину надходить від Національної служби здоров’я. А ми готові доплатити різницю між цими коштами і вартістю лікування за рахунок бюджету громади по цій програмі. Але ця послуга має бути персоналізована. Потім ми проаналізували, куди їздять лікуватися наші мешканці, і виявилося, що частина з них звертається в Мереф’янську лікарню. Отже, я з тією самою пропозицією звернувся і туди. І ми знайшли порозуміння! Тобто тепер в нас діє трьохсторонній договір між громадою, харківською установою сімейної медицини та Мереф’янською лікарнею. Сімейний лікар надає направлення, людина звертається до лікарні, яка надає послугу фактично по пакету НСЗУ, за це платить частково держава, частково — організація первинної медичної допомоги, і частково — громада. Тобто для людини це безкоштовно. І ніякої «благо діяльності за ліжко», навпаки, в пакеті повертають ліки, які залишилися зайвими. Люди цим були приємно здивовані. Окрім того, на території кожного старостинського округу працюють медичні сестри, які надають відповідні послуги. Тобто ми повернули наших медичних сестер у фельдшерсько-акушерські пункти, які колись позакривалися.

Або сміття — або майбуття

Ще одна болюча проблема громади — поводження з відходами. Несанкціоновані звалища виникають час від часу. Але такої захаращеності, як була раніше, вже не знайдеш. Адже комунальне підприємство громади по графіку вивозить відходи з кожної вулиці кожного населеного пункту. Це, фактично, робиться безкоштовно для населення, тобто за рахунок громади. Через війну, що триває. Керівництво громади зараз веде роботу по визначенню тарифу, але принаймні до кінця військового стану планує залишати цю послугу безоплатною (доки це дозволяє законодавство). Громада шукає механізм компенсації комунальному підприємству витрат на виконання цих робіт.

Щодо боротьби з несанкціонованими звалищами — Анатолій Страхов подякував старостам округів, які останні роки приділяють цьому дуже велику увагу. Тема благоустрою актуальна на селі і влітку, і восени, і взимку, і навесні. Деякі несанкціоновані звалища накопичувалися не роками, а десятиріччями, — так що комунальне підприємство громади змогло ліквідувати їх тільки при підтримці місцевих аграріїв і їхньої потужної техніки. Так чи інакше, але переважну більшість незаконних смітників вдалося прибрати. Посадовець каже, що деякі поодинокі випадки створення нових стихійних смітників час від часу з’являються. Але є механізми боротьби з цим явищем — порушників притягають до адміністративної відповідальності. Ті самі старости складають протоколи. Люди бачать такі порушення, телефонують старостам або безпосередньо голові громади — і покарання знаходить тих, хто порушує закон.

Все для фронту

Анатолій Анатолійович каже, що з першого дня повномасштабного вторгнення підтримка Збройних Сил України і для нього особисто, і для всієї громади стала головним пріоритетом. І в цьому його підтримує і депутатський корпус, і виконком, і апарат громади. Громада постійно співпрацює з волонтерським об’єднанням «Ворога поборемо». Через волонтерів на фронт щотижня відправляється необхідна допомога. І в цьому бере участь кожен старостат. Героям-Захисникам передається все необхідне: маскувальні сітки (в селах громади налагоджена ціла індустрія їх виготовлення), продукти харчування, медикаменти тощо. І вся ця допомога збирається і відправляється постійно. Потрапляє ця допомога на різні напрямки, в основному — на вовчанський та куп’янський.

Голова громади підкреслює:

— Я особисто щотижня їжджу з хлопцями з Національної гвардії України, дізнаюся, що їм потрібно найбільше. Частіше за все надходять замовлення на медичні товари: ліки та перев’язочний матеріал. Ми буваємо і в самому Вовчанську, і в Куп’янську, реально доїжджаємо майже до лінії зіткнення (за 1,5-2 кілометра) і передаємо хлопцям безпосередньо на позиції необхідні речі. У нас склалися дуже теплі стосунки, вони всі для нас рідні…

Другий напрямок допомоги військовим — постійні збори коштів, які ведуться в громаді. На придбання дронів та автівок, інших необхідних речей. В цих зборах беруть участь усі без виключення посадовці , які отримують заробітну плату в громаді. В громаді немає промислових підприємств, але агробізнес працює, отже, аграрії теж беруть участь у зборах коштів на підтримку ЗСУ. Керівник наводить приклад: нещодавно треба було терміново зібрати 130 тисяч гривень на автомобіль для Захисників. З цих коштів 3000 було отримано на «банку» для донатів, яку відкрили організатори зборів. Тобто таким був внесок місцевих мешканців. Решту грошей пожертвували аграрії та працівники структур громади.

Керівник нарікає на інертність частини мешканців:

— Треба розуміти: те, що ми можемо прокинутися у власному ліжку, випити зранку чашку кави, відбувається лише тому, що хтось нас захищає, віддаючи за цю нашу можливість своє життя та здоров’я. На жаль, не всі наші мешканці це наразі розуміють…

Війна гуртує

З початком війни розпочався процес взаємопідтримки між громадами, між благодійними фондами та громадами, між окремими іноземними спільнотами та громадами. У Олексіївської громади з’явився надійний партнер — Китайгородська громада Кам’янець-Подільського району Хмельниччини. Дружба та співпраця громад триває з 2022 року. Ще тоді в своїй співдружності дві громади запровадили ті принципи та ідеї, які закладені в сучасній урядовій програмі «Пліч-о-пліч: Згуртовані громади».

Очільник громади згадує:

— Вони приїжджали до нас, ми приїжджали до них, вони брали у нас досвід по створенню комунального підприємства, соціального таксі, організації роботи ЦНАПу. Китайгородська громада снує з 2015 року, це — така ж сільська громада, як і наша. Ми, враховуючи їхні рекреаційні можливості (там чудові місця), почали відправляти туди на відпочинок наших дітей, фактично, за рахунок тієї громади. Вони нам у цьому теж допомогли. Спілкувались наші старости, інші посадовці, і це спілкування продовжується досі. В цьому році ми їздили туди на ярмарок-фестиваль на підтримку ЗСУ. Туди їздили на гастролі наші аматорські творчі колективи, вони там дуже сподобалися глядачам. Також ми постійно спілкуємося з Центром розвитку місцевого самоврядування. І завдяки його підтримці ми знайшли друзів та партнерів в Малопольському воєводстві (Польща). Всі наші старости, директори і працівники шкіл, бібліотекарі, інші робітники вже побували в Малопольському воєводстві. Досвід, який ми там отримали, стараємось втілити у життя тут, у себе. Що цікавить їх? Наші польські друзі взагалі не розуміють, як ми виживаємо в таких умовах. І в них є реальне бажання нам допомагати. Причому не тільки матеріально — пропонують обмін досвідом, дуже тепло зустрічають. Звісно, дуже важлива і їхня матеріальна допомога, саме завдяки польським партнерам деяким нашим мешканцям у 2022-2023 роках була надана невідкладна продовольча допомога. Надавалася щомісяця матеріальна продуктова допомога, яку ми роздавали людям в найскрутніші часи. Але дуже важливо, що окрім наших громад почав спілкуватися між собою бізнес з двох сторін. І це вже дало наслідки! Одна наша агрофірма, незважаючи на війну, посадила майже 300 гектарів садів. А зараз вони будують переробку, щоб заморожувати свій врожай, виготовляти соки. Ця агрофірма у нас фактично єдина, яка вирощує ще й велику рогату худобу, а також єдина, яка виробляє молоко. Тож, у них зараз виникає питання не тільки по збільшенню поголів’я, але й по створенню переробки. Зараз там вирішується питання про будівництво невеликого молокозаводу. І на сьогоднішній момент, незважаючи на війну, усе працює.

Керівник каже, що позиція громади проста: з 2019 року Олексіївська громада є суто аграрною. Це значить: виростили якусь продукцію — і продали її. Але для того, щоб реально заробляти, продукцію треба переробляти. Зрозуміло, що завод «Мерседес» ніхто в Олексіївській громаді не побудує. Але переробити вирощене збіжжя громаді по силах, це вже розуміють аграрії, які йдуть по цьому шляху. Традиційно сільські господарі громади садили озиму пшеницю, кукурудзу, соняшник, інші культури. Але потім вони пішли на зміну призначення земель і почали розвивати тему садівництва. І все в них непогано виходить!

Для пошуку помилок потрібно дзеркало, а не бінокль

Це — одна з улюблених цитат Анатолія Страхова. Він радо пояснює свою життєву філософію:

— Світ навколо нас — він такий, яким ми його бачимо. І якщо ми бачимо негатив, то проблема не обов’язково в світі, проблема може бути і в нас… Зараз йде страшна війна. Вона жахлива. І ми всі хочемо, щоб вона зупинилася. Але ця війна — це є теж поштовх для нашого розвитку. Бо на війні також існує життя. «Зона комфорту людини» — це прекрасне та затишне місце, але там нічого не росте крім «жалю про те, що не зроблене». Людина, допоки живе, створює собі так звану «зону комфорту». Але треба спитати себе: а що ти зробив для своєї громади, для своєї родини, сам для себе, щоб зберегти свої права, права своїх близьких, своєї родини? Що ти зробив для будинку, в якому ти живеш, села, де ти мешкаєш, громади тощо? І якщо кожен так себе питатиме, світ стане кращим.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм