Графиня проти Крюгера… Як професорці мистецтвознавства вдалося подолати шефа гестапо…

Приголомшує особистість авторки - потомственої польської аристократки, рафінованої інтелігентки. Найголовніше: ця тендітна й водночас сильна жінка дає нам приклад саме цього - праведного життя за трагічних обставин і невтомного опору злу в тій ситуації, коли здається, наче Зло перемагає.

Кароліна Марія Аделаїда Франциска Ксавера Малгожата Едіна, графиня Лянцкоронська з Бжезі з гербу Задора (1898 – 2002) - авторка приголомшливих «Воєнних спогадів» (22 вересня 1939 - 5 квітня 1945), не так давно виданих у перекладі українською мовою.

Кароліна Лянцкоронська описала те, що бачила на власні очі й учасницею чого їй довелося стати: прихід перших совітів до Львова 1939 року, допити НКВС, утечу до окупованого німцями Кракова, діяльність у польському русі опору, перебування у станиславівській в’язниці та конфронтацію з начальником станиславівського гестапо Крюґером, вирок смерті, ув’язнення у львівській та берлінських в’язницях, понад два страшні роки в Равенсбрюку.

Але передусім ці спогади – про людяність у нелюдських обставинах…

Палац Жевуських – Лянцкоронських у Роздолі на Львівщині – архітектурна перлина Галичини, головна історична окраса Розділля.

Роби, що маєш і можеш, і будь що буде! Тут головне слово «роби». Якщо ти не можеш узяти в руки зброю, ти можеш привозити теплі речі та їжу для військовополонених і в'язнів сумління; якщо ти сама стала в'язнем, ти можеш ділитися тим малим, що в тебе лишається, - крихтою хліба, турботою, знаннями.

Під час війни Кароліна долучилася до польського Руху Опору, працювала медсестрою Червоного Хреста, різними мовами готувала інформацію про ситуацію в Європі і світі для Третьої ділянки Союзу збройної боротьби Армії Крайової у Львові.

Графиня Лянцкоронська в жалобі за батьком. Фасад костелу в Ягельниці, збудованого в 1849 році сім'єю Ланцкоронських, відреставрований Фондом Ланцкоронських, є неточною версією герба, дарованого Галичині в 1783 році. 

Передусім ламалися люди зі слабким характером, звикали до постійної брехні, повсюдної нещирості, взаємної недовіри.

 

Зник обов’язок постійно, дисципліновано докладати зусиль, безперервно працювати – а це основа характеру, який має залишатися стійким у будь-якому віці.

 

Вона була заарештована гестапо і засуджена до смертної кари. А вона...

Професорка Львівського університету Кароліна Лянцкоронська в Равенсбрюку по пам'яті читала лекції про мистецтво Епохи Відродження.

До речі, 1936 року Кароліна стала першою жінкою у Львівському університеті, яка отримала другий вищий науковий ступінь, що привело до своєрідної «революції» того часу. Ніколи ще до неї жінка не отримувала таке визнання. 

Приречені на смерть жінки і дівчата, француженки, італійки та польки, причому ті, хто явно усвідомлював, що на них чекає газова камера, слухали її розповіді про Мікеланджело і Леонардо да Вінчі з особливою духовною спрагою.

Англійське видання спогадів графині Лнянцкоронської та концтабір Равенсбрюк. 

І для мене як читачки мемуарів графині це стало особливим одкровенням: душа, здатна творити прекрасне, - це божественний дар, наданий Людині загадковим Всесвітом або Творцем. І цей божественний дар слугував їм перед неминучою загибеллю втіхою.

Це дає змогу зрозуміти, як важливо зберігати людяність навіть у найгірших обставинах.

«Відчуття небезпеки – велике джерело сили. Когда раптом знікає небезпека до власної особи, але не до Справи, то нічого не залишається окрім болісної пустки й принизливої депресії, що йде за нею.

І тоді на допомогу приходить світова класика:

Не під час бою, шторму чи розлуки

Ми мріємо про смерть і забуття,

А в мить важку затишшя після муки,

Коли все втрачено,

Крім крихітки життя (Джордж Байрон)

Але для неї складним для розуміння став навіть Шиллер, якого вона колись обожнювала.

Здавалося, між мною і ними виріс якийсь бар’єр – німецька мова. Мова, за посередництвом якої я колись засвоювала стільки культурних цінностей, сьогодні стала для мене ніби заплямованою.

 

Події останніх років її збезчестили. Я відчувала до неї таку сильну відразу, що не допомагало навіть самовмовляння, самопереконування в тому, що я сама собі шкоджу, звужуючи власний культурний горизонт.

Ще читаючи книгу, я думала про те, що означає справжнє аристократичне виховання. Це насамперед витримка в будь-яких, найстрашніших обставинах.

У музеї «Дрогобиччина» зберігаються два портрети, де зображено  маленьку Кароліну. Ці роботи були написані Яцеком Мальчевським у Роздолі, маєтку Лянцкоронських, де родина  щороку проводила літньо-осінні вакації.  

Кароліна з мамою. Портрет роботи Яцека Мальчевського, Роздол, маєток Лянцкоронських.  

Кароль Ланкоронський та його донька Кароліна - медсестра в центрі для одужуючих солдатів під час Першої світової війни, Відень, 1916 рік.

Що б не відбувалося, графиня Кароліна не дозволяла себе плакати, зневірятися, впадати в істерику, виплескувати емоції, відчувати злобу. Можливо, тому вона вижила у тяжких випробуваннях і прожила довге-довге життя – 104 роки!

Що ще допомагало їй жити навіть тоді, коли вона перебувала за крок від смерті? Усвідомлення моральної сили, правди, що була її стороні.

… В перші дні 1967 року в Лондоні вона цілком випадково дізналася з гезети, що в Мюнстері у Вестфалії до суду притягнули Ганса Крюгера (1909 – 1988) колишнего начальника гестапо у Станиславові.

Крюгеру ставилося в провину вбивство 24 875 осіб.

Масові арешти та розстріли розпочалися одразу після окупації Львова.

Гестапо за списками вирішило арештувати професорів Львівського університету. Що й було зроблено в ніч із 3 на 4 липня 1941 року — арештовано кілька десятків професорів із львівських вишів, головно Університету Яна Казимира (сьогодні Національний університет ім. Івана Франка), а також членів їх батьків та осіб, що перебували в їх квартирах на момент арешту.

Безпосереднє знищення населення проводили спеціальні німецькі підрозділи (айнзатцкоманди), якими командував гауптштурмфюрер СС Ганс Крюгер, керівник підрозділу львівського гестапо.

У 1967-му його звинувачували у масовому знищенні евреїв. На прохання пані Каролини адвокат Хмєлєвський надиктував ії лист до відповідних німецких судових служб, у якому вона зголосилася бути свідком.

Два тих листа залишилися без відповіді.

І лише після того, як графиня Лянцкоронська заявила, що опублікує їх у газеті «Zuricher Zeitung», ії викликали свідчити.

Згодом вона дізналася, що Крюгера засудили до довічного ув’язнення за розстріли в Станіславові. Тоді Каролина знову надсилає листи до німецької судової влади на всіх щаблях, щоб ії знову допитали, цього разу у справі львівських розстрілів.

Вона не отримала жодної відповіді.

Пам'ятна дошка на честь розстріляних львівських професорів та Кароліна Лянцкоронська. 

Навіть відомий «мисливець за нацистами» Симон Візенталь (1908 – 2005) — австрійський архітектор і засновник Фонду свого імені, діяльність якого спрямована на збереження пам'яті жертв Голокосту та боротьбу з антисемітизмом, свого часу скептично поставився до свідчень пані Кароліни.

Він був упевнений, що у розстрілі львівських професорів винний інший військовий злочинець Вальтер Кучман (1914 – 1986).

Кучмана було знайдено лише 1975 року.

Симон Візенталь у Відні організував його екстрадицію. Аргентинський уряд намагався заарештувати його, але він успішно втік. У 1985 році було зроблено повторний запит про екстрадицію і його заарештували агенти Інтерполу. Він перебував у лікарні в Буенос-Айресі, де помер від серцевого нападу 30 серпня 1986 року, перш ніж його екстрадували для суду.

Крюгера було засуджено до довічного ув'язнення за участь у Голокості. І, будучи старим і тяжко хворим, він вийшов на волю за рік до смерті 1987 року.

Пані Кароліна там, на небесах, може бути задоволена: сьогодні у всіх джерелах винуватцем розстрілу польських професорів називають Крюгера.

Загалом вона так сформулювала підсумки Другої світової війни:

А скільки ж тут, у цьому одному місці, є Крюґерів, і чоловіків, і жінок, не кажучи вже про мільйони пасивних німців, які своєю позицією не тільки уможливлюють, але й підтримують цей нечуваний злочин.

 

Колись вони скажуть, що «не знали», – і частково це буде правда.

 

Не знають, бо не хочуть знати.

Графиня Лянцкоронська напрікінці 90-х років та маленька Кароліна роботи Яцека Мальчевського.

Після 1989 року графиня Лянцкоронська здобула польський паспорт — почуваючись полькою, вона не хотіла — після Другої світової війни, коли Польща втратила незалежність — приймати громадянство будь-якої країни.

1990 року вона стала членом Польської академії мистецтв у Кракові. На знак визнання її заслуг перед польською наукою у 1983 році Ягеллонський університет надав їй звання почесного доктора.

Це звання їй надав також Польський університет за кордоном у Лондоні (1988), а 1990 року — Вроцлавський університет. У 1995 році міська рада Кракова нагородила її срібною медаллю «Cracoviae Merenti». 27 травня 1991 року вона здобула Великий хрест ордена Відродження Польщі.

Про тихих і скромних підпільників пані Кароліна написала так:

Безумовно, у майбутньому такі конспіратори говоритимуть про себе набагато більше, ніж ті, хто всі ті роки поневірявся – без імені, прізвища, без даху над головою, цькований ворогом,  одним і іншим, удень і вночі, часто без їжі й майже без одягу, по лісах і брудних льохах, – і все ж їм удалося здійснити вчинки, гідні епопеї Гомера

Після того, як рід перервався зі смертю професорки Кароліни Ланцкоронської у 2002 році, Фонд Ланцкоронських став єдиним законним наступником та спадкоємцем родини Ланцкоронських, відповідно до її заповіту.

Читайте також:

У Фрідріха зв'язані руки; стеження за абітурієнтами в соцмережах; доля біженців у Німеччині; чому Дональд любить красивих... чоловіків; лялькова геополітика для маленьких «орків»

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: