Харківський театр для дітей та юнацтва подарував прем’єру дітям Героїв

Першими глядачами спектаклю стали діти фронтовиків, а також бійців, які загинули, захищаючи нашу країну.

Режисер вистави Олександр Драчов розповідає, що це вже друга прем’єра театру з початку широкомасштабного нападу росії. Першою став спектакль «Як хоробрий кравчик свій страх шукав». Але тоді актори створювали виїзний варіант, щоб грати спектаклі в бомбосховищах, тож декорації і костюми компонували вже з існуючих. Цього разу прем’єру готували «з нуля»: по ескізах головного художника та одночасно виконуючого обов’язки директора театру Аркадія Чадова були створені оригінальні декорації, пошиті костюми в народному українському стилі, підготований реквізит.

— Навіть не знаю, як нам це вдалося під час війни, - каже Аркадій Чадов. — Було сильне бажання підтримати наших дітей і їхніх батьків, дати їм казку, яка б розповідала, що відбувається, і натякала, надихала, що робити. Взялися шукати відповідний сценарій, а його немає. Прийшлося нашому режисеру Олександру Драчову самому братися за перо.

— Я взяв декілька збірок українських народних казок і скомпонував їх в одну казку, - розповідає Олександр Драчов. - Деякі з цих казок досить відомі, деякі — рідко де згадуються. Але кожна з них по-своєму розповідає про те, що відбувається сьогодні в нашій державі, хто ми є, що таке бути українцем. Боротьба зі Змієм, який напав на нашу країну — це сюжет багатьох народних казок, це й сюжет нашої казки.

Спектакль дуже багатий персонажами, отже, більшості акторів випало грати по 5-6 ролей. Але головний герой — Іван — впродовж усієї вистави знаходиться на сцені. Музику для спектаклю написав Дмитро Абрамов, він сам її виконав на народних музичних інструментах і записав. Наприклад, пародію на імперський марш він зіграв на старовинному козацькому духовому музичному інструменті під назвою «коза».

Світлана Симоненко виконує дві ролі: Дуляни та Чуйки. Позмінно з нею ці ж ролі виконує ще одна акторка театру — Наталія Перепелиця. Головна роль — Івана — дісталася Юрію Ніколаєнко. Руслан Романов — козак Гнат. Заслужена артистка України Ольга Двойченкова виконує ролі Цариці, королеви птахів та інші. Олександру Щукіну взагалі дісталося більше шести ролей в цьому спектаклі, адже він грає і головного злодія — жорстокого Змія, і Цисаря, і морське чудовисько, і полоненого дідуся і ще декілька дрібних ролей.

Спектакль спочатку хотіли назвати «Та казка, що казка», і тільки потім він отримав теперішню назву. Це в рівній мірі і буфонада з прекрасним гротеском, і мультфільм (бо деякі його герої намальовані), і пригодницька подорож. Перед глядачами проноситься кілька десятків персонажів українських народних казок, хитрих та відвертих, добрих та не дуже, веселих та сумних, сміливих та боягузів, які зрештою виявляються сміливішими, ніж затяті герої.

В цьому спектаклі музика не просто грає десь фоном — вона є окремою діючою особою, що живе серед героїв вистави і допомагає їм розкрити свою сутність, а інколи навіть доповнює реальність, яка створюється акторами. Не менш цікавими є й декорації, яким вдається миттєво перенести глядача в казкову країну.

Картина дуже добра та весела. Люте Зло викликає у глядачів не ненависть чи страх, а хіба що зневагу. І коли перед героями постає питання, вбивати Змія чи не вбивати, та що робити з його душею, відповідь виявляється непередбачуваною для більшості глядачів.

Аркадій Чадов каже, що ця казка-алегорія створювалася завдяки об’єднанню зусиль багатьох працівників Харківського театру для дітей та юнацтва:

— Ми почали працювати над спектаклем у серпні 2023 року. Всю осінь готували декорації, костюми, реквізит. Телефонували нашим спеціалістам, які через різні обставини поїхали з Харкова. І люди заради спектаклю поверталися - хтось з Києва, хтось — з передмість Харкова, а хтось і з заходу України! Наш театр завжди працював заради дитини, ми не зрадили свого глядача і зараз, в ці важкі часи.

Дехто з акторів, задіяних в спектаклі, повернувся з фронту і, незважаючи на поранення чи контузії, одразу ж пішов на службу в театр, бо тут їхня зброя не менш важлива — підтримувати дітей тих, хто зараз на фронті, повертати цим дітям дитинство. Актор Олександр Щукін, якому в цій виставі дісталося чимало відповідальних ролей, саме з таких фронтовиків.

— Я пішов на фронт у 2014 році, побував на всіх лініях оборони, тричі мав контузію, - розповідає він. - Запрошення на цей спектакль застало мене у відпустці. Раптом зателефонував режисер і сказав: приходь, в мене є для тебе не одна, а багато ролей! Ти мені потрібен. Я прийшов і знов відчув цей драйв, побачив дитячі обличчя, що надихають, цю силу мистецтва! В приміщенні нашого театру зараз грати небезпечно, в будь-який момент може розпочатися обстріл, і ми не маємо права ризикувати життям наших глядачів. Якби ви знали, в яких умовах нам приходиться виступати: і в бомбосховищах, і в бібліотеках, і в залах підприємств… Це просто свято, що сьогодні ми грали в такому зручному залі, на професійній сцені! Але як би важко не було, ти все одно відчуваєш душевне піднесення, коли граєш свою роль, щоб дитина хоча б на якісь дві години стала щасливою, відчула своє дитинство… Ти стаєш впевнений у собі, в глядачах, в тому, що ти робиш на сцені. І таке відчуття в мене щоразу. Хоча є обставини, які ще треба подолати. Наприклад, зараз йде сніг, і в мене через наслідки контузії паморочиться голова. А ще частину спектаклю я працюю в масці, і мені просто в обличчя йде дим зі спецефектів. Одного разу ми виступали в приміщенні, де треба було танцювати на слизькій підлозі в слизькому шкіряному взутті, до того ж час від часу вирубалося світло, вмикався стробоскоп, в обличчя направлявся театральний дим, йшов густий сніг… Як на мене — повна імітація бойових дій. Нічого, впорався. Бо глядач надихає.

Публіка сприйняла прем’єру дуже тепло, овації після спектаклю лунали б ще довго, якби організатори не попросили гостей перейти до сусідньої зали, де на них вже чекав наступний захід програми, підготований фахівцями відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції в Харківській області. Офіцери патрульної поліції навчали дітей виготовляти традиційні українські кукли-мотанки, а також - безпечно переходити дорогу в умовах дії різних дорожніх знаків. Найбільш активним юним пішоходам були подаровані адаптовані для їхнього віку книжки, присвячені Правилам дорожнього руху в Україні.

Ініціатором проведення заходу був благодійний фонд «Європейське серце України», з яким об’єднали зусилля Харківський театр для дітей та юнацтва, НЮУ ім. Ярослава Мудрого та благочинний фонд «Вікно допомоги», який подарував кожному глядачу пакунок солодощів на згадку про цей день.

— Зараз важкі часи, йде війна. На початку заходу мені прийшлося оголошувати хвилину мовчання, бо за день до спектаклю в Харкові загинули люди, троє дітей, - говорить директор Палацу Студентів НЮУ Ігор Галенко. - Також ми присвятили цю хвилину мовчання усім загиблим за Україну… Але мусимо надати дітям можливість бути дітьми, що б навколо не відбувалося…

Керівник Благодійного фонду «Європейське серце України» Максим Корнієнко підкреслює:

— Активісти нашого фонду давно мріяли про проведення такого заходу. Ми вдячні захисникам та захисницям України за той подвиг, який вони щоденно роблять на фронті протягом вже майже 10 років. Але однієї вдячності тут замало. Маємо допомагати і тим, хто на фронті, і тим, кого вони лишили в тилу, бо батько не зможе воювати як слід, знаючи, що його дитина не має всього необхідного для повноцінного дитинства, для розвитку та навчання. Тим більше ми маємо виказати пошану до загиблих вояків, піклуючись про їхніх дітей, їхні родини. З іншого боку, за кожною дитиною — майбутнє нашої держави, заради якого і йде ця страшна війна. Ось чому ми ініціювали проведення цієї акції, і плануємо провести ще не один подібний захід. Запрошення на цю виставу отримали 100 родин військових-фронтовиків та загиблих Героїв з усієї області, але не всі змогли скористатися нашим запрошенням, бо завадила війна…

Проректор НЮУ, доктор юридичних наук Юрій Барабаш додає:

— Орки, з якими ми воюємо, крадуть не тільки все, що бачать. Вони ще намагаються вкрасти дитинство в наших малюків. Тому ми відразу ж погодилися об’єднати зусилля в цьому проекті і подарувати дітям годину-дві радості. Команда університету разом з волонтерами і надалі працюватиме в цьому напрямку, днями у Палаці Студентів ми разом відкриємо центр психологічної підтримки для родин військових.

Підполковник Олександр Луценко — заступник начальника Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, звертаючись до малечі, підкреслив:

— Діти, пам’ятайте, що ваші батьки — справжні Герої України, адже кожен, хто сьогодні зі зброєю в руках виборює незалежність нашої держави, є героєм. Вашими батьками сьогодні пишається вся Україна.

А в інтерв’ю «Громаді» підполковник каже, що на своїй теперішній посаді служить тільки півтора місяця, а до того брав участь у бойових діях, тому дуже добре знає, як нелегко сьогодні тим, хто знаходиться на передовій:

— Що я зараз відчуваю? З одного боку — вдячність тим родинам, чиї батьки, дідусі, сини зараз на фронті. Вдячність тим родинам, чиї батьки, дідусі, сини віддали життя за Україну. І сором – за те, що не вберегли, не повернули додому живими… Я вдячний волонтерам, які не забувають родини наших загиблих побратимів, піклуються про їхніх дітей, і я відчуваю, що такі акції проводяться в нас не так часто, як хотілося б. За короткий термін моєї служби на цій посаді — це перша подібна програма для дітей військовослужбовців, дітей загиблих героїв.

Пастор Ігор Гудзь — представник Харківської доброчинної фундації «Вікно допомоги» — запевнив усіх присутніх, що зло існує дуже давно, але воно завжди програє у боротьбі з добром, так буде й цього разу, отже, маємо триматися добра, робити добрі справи — і перемагати.

Звертаюся до глядачів. Пані Ірина з Нововодолажчини привела на подію сина та доньку. Каже, що вистава сподобалася усім трьом, а діти дивилися як заворожені:

- Наш батько зараз воює в Харківській області, вже зранку йому розповіли, що поїхали на виставу, а як прийдемо додому — будемо розповідати, що та як відбувалося, бо йому все це також цікаво.

Харків’янка Олена — дружина загиблого військовослужбовця. Каже, що не тільки її сину Саші, але й їй самій сподобалася прем’єра:

— Такі щирі актори, такі відкриті. Ми дуже рідко зараз кудись вибираємось, бо страшно через дитину. Тут безпечно, тому я наважилася сюди прийти. Також сподобалися поліцейські, такі чемні, уважні до дітей. Син ніколи не любив поробки робити, а тут зацікавився як самому виготовити ляльку-мотанку, все в нього вийшло, він був від цього дуже щасливий.

Коментуючи результати заходу, один з його ініціаторів Максим Корнієнко сказав:

— Вчора в Харкові був обстріл, і коли я телефонував в одну з родин військовослужбовців, почув у відповідь: «Який спектакль, в нас тут все горить навколо…» Так, війна нікуди не поділася, не зупинилася, але ми маємо робити такі паузи хоча б для наших дітей, щоб вони отримували все те, що необхідно для повноцінного дитинства, для духовного та культурного розвитку. І, коли бачиш радісні очі цих діточок, розумієш, що всі організаційні зусилля були не марними, спрацювали на добру справу, на нашу Перемогу.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах та месенджерах:

Телеграм: https://t.me/gromada_group 

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti 

https://www.facebook.com/gromada.grp