Історія Голокосту експонатами музею "Територія терору"

На території нашої держави темі Голокосту присвячено декілька музеїв, зокрема «Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні» у Дніпрі, «Голокосту — жертв фашизму» в Одесі, Харківський музей Голокосту, Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» тощо.

До цього ж списку відноситься і комплекс “Територія терору”, котрий розмістився у Львові на вулиці В'ячеслава Чорновола. Музей було створено не так давно - у 2016 році. Місце обране не випадково: саме там наприкінці 1941-го року розташовувалося Львівське гетто, котре було третім за розмірами в окупованій нацистами Європі. Через нього пройшли 138 тисяч євреїв.

На місці працювала єврейська поліція, котра мала підтримувати фашистський порядок, допомагати розграбовувати власність представників відповідного народу, спалювати синагоги та формувати списки на депортацію до концтаборів. Вже у 1941 році окупаційна влада розпочала відправляти євреїв з Львівського гетто до інших місць ув`язнень. 

Чимало людей було насильницьки переселено до Белжеця, винищувального табору на польському кордоні. За інформацією Леоніда Гольберга, там було вбито близько півмільйона європейських євреїв і ромів.

Серед них була і Яніна Альтман (Гешелес). Її батька, редактора єврейського видання, вбили в 1941 році. Утім у крові дівчини залишився запал до слова: вона писала вірші та виступала з ними на таємних літературних зібраннях.

Цю історію Яніни в записі можна почути за допомогою аудіоплеєра з навушниками, котрий підвішено в одному із залів музею. Їх там багато. Зібрані аудіо — розповіді людей, котрі пережили репресії 1930 — 1950-х років в Україні. Це частинка проєкту #непочуті, котрим вже декілька років займаються працівники музею, збираючи коментарі від свідків трагедії.

“Кожного разу при купанні наш одяг дезінфікували. А одяг був після людей, які були вбиті. Коли їх вивозили в Белжець, їм довелося роздягнутися і залишити ці речі на вокзалі. А жінки з табору, вони працювали у пральні, де прали ці речі, а потім відправляли їх цивільному населенню в Німеччині”, - ділиться Яніна Альтман.

 

Символи епохи нацистського насильства - бараки та оглядові вежі - теж представлено на території львівського музею. Вхід до комплексу - чорні грати воріт, колючий дріт, щебеневі доріжки. Зовнішній вигляд музею є вкрай наближеним до місцевого Янівського табору примусових робіт. Доказами масових вбивств на тому страшному місці є дані нацистської програми Sonderaktion 1005, секретної «операції ексгумації», котра проводилася з метою приховання слідів катування мільйонів людей у ході Рейнхарду.

У кімнаті №4 “Необчислюваність” першого експозиційного барака в скляних кубах розташувалися унікальні експонати. Мова йде про зварені одна в одне шпильки для волосся, гільзи, уламки губної гармошки, елементи колючого дроту. Ці предмети були знайдені після деокупації Львова в урочищі Піски - на місці масових розстрілів єврейського населення неподалік Янівського табору.

Там під час тортур завжди виконувалося «Танго смерті». Для нацистів це була своєрідна моральна зброя: насилля над місцевою інтелігенцією. Фашисти змушували десятки львівських музичних виконавців грати в моменти, коли їхніх друзів та знайомих катують і вбивають. У 1943 році всіх артистів цього моторошного оркестру розстріляли.

Прослухати рапсодію тиранізму можна прямо на території музею в кімнаті №4. Там же серед трагічного антуражу видніється напис “Що могли лишити по собі ті, чиє життя тривало не більше кількох годин?”...

Біля входу до музею стоїть вагон-телятник, котрий датується 1951 роком. У таких возах часто доставляли засланців, хоча першочергова мета відповідних ТЗ- транспортування худоби. Зараз у вагоні складені валізи з «картками» — історіями депортованих. Більшість з них на момент німецької окупації були дітьми.

“Територія терору” розповідає не тільки історії євреїв. В інших залах можна ознайомитися із документами радянської пересильної в’язниці № 25, котру тодішня влада розташувала прямо на місці Львівського гетто; оповіді депортованих до виправно-трудових таборів ГУЛАГу або ж насильницьки відправлених до Сибіру.

Кожен експонат - це чийсь голос: мереживна серветка на дерев'яному столі із львівської вітальні 1930-х років, зламана під час обшуків 1939—1941 рр. шухляда, уламок губної гармошки з урочища Піски, друкарська машинка «Ундервуд» з українською розкладкою, тека з архівними документами депортованих до виправничо-трудового табору тощо.

У музеї можна не просто прочитати, а й відчути на собі весь біль єврейського народу у часи Голокосту. Ця трагедія нагадує нам про потребу боротьби з нетерпимістю та насильством у сучасному світі.

Символічно, що в другому бараці вже розташовуються фрагменти касок російських солдатів, спаленого військового устаткування, пропагандистські матеріали, прапори і листи дітей Краснодару до окупантів. Ці бойові трофеї нам нагадують: терор все ще існує…