Код «Хартії» на футбольному полі: братерство, витривалість, перемога

Коли змагання вже підходили до завершення, ми поспілкувалися з начальником напрямку фізичної підготовки та спорту бригади Олександром з позивним «Король».

- Я знаю, що Нацгвардія загалом і «Хартія» зокрема проводять і власні турніри з різних видів спорту. Також підрозділи НГУ беруть участь у тих, де організаторами є інші структури. Тож перше питання: наскільки важливу роль спорт відіграє у житті бійців підрозділу?

- Спорт згуртовує, знімає напругу, дозволяє бійцям перемкнутися, розважитися в наш важкий час. Звісно ж, це і про здоров’я — як фізичне, так і ментальне.

До того ж для «Хартії» спорт слугує ще й таким собі неформальним злагодженням: спершу хартійці готуються у своїх підрозділах, потім представляють свої батальйони, потім хтось може бути в складі збірної бригади на турнірах корпусного рівня чи навіть у складі збірної корпусу на турнірах Національної гвардії. Під час таких чемпіонатів бійці знайомляться між собою, вчаться взаємодіяти. Це ті навички та ті зв’язки, які стають їм у пригоді й під час бойової роботи.

- Футбол називають улюбленою грою мільйонів. Чи є футбол таким же популярним у «Хартії»? Якщо так, то чому?

- Так, серед хартійців футбол також популярний. Тут усе доволі очевидно: футбол доступний вид спорту, товариський, знайомий усім з дитинства, популярний для перегляду. Це місце зустрічі для людей з різних інтересів, різних професій, різного віку. А сучасне військо складається з людей, які нещодавно були цивільними, тож у цій грі вони почуваються максимально комфортно.До речі, серед партнерів «Хартії» є професійний футбольний клуб «Металіст 1925», який гідно представляє Харків у Прем’єр-лізі. Клуб і команда підтримують наші збори, привертають увагу до потреб підрозділу, навіть свого маскота назвали «Хартік».

- Як часто хлопці тренуються? Чи є для цього можливості?

- Ми створюємо умови, щоб спорт був для наших бійців доступним, коли у них випадає така нагода. Регулярно проводимо спортивні заняття для підтримання фізичної форми та командного духу. Для тренувань визначено два дні на тиждень по декілька годин. Військовослужбовці, які перебувають на ротації та не виконують бойові завдання, збираються разом і проводять футбольні матчі. 

- Як спорт допомагає підтримувати моральний стан бійців?

- Це змога перевести подих, відволіктись від бойової роботи, зняти стрес. Свою роль відіграє біохімія: на самопочуття впливає насичення організму киснем, тонус м’язів, видалення гормонів.

У цьому допомагає і фізична активність як така, і саме змагальна та командна складові — як людина взаємодіє з іншими, як вона радіє здобуткам, пізнає братерство.

Задоволення від спорту — не обов’язково про перемогу над суперником, хоча це безумовно приємно. Це про особисту звитягу, радість від самого зусилля й навіть невеликого прогресу, про відчуття самовдосконалення. І тут важлива підтримка побратимів. Приміром, коли після початкових невдач виходить розіграти комбінацію, це вже велика радість. Мені приємно бачити, як хлопці підбадьорюють один одного, дякують за хорошу передачу чи плескають по плечу воротаря, який вчасно зреагував на удар.- Чому ви вирішили брати участь у змаганнях в Змієві?

- Відкриті турніри — це завжди цікаво й корисно. По-перше, це спортивний виклик, адже ми граємо проти сильних команд, десь тягнемося до їхнього рівня, вивчаємо їхній стиль гри, прогресуємо.

По-друге, для нас важливий зв’язок з цивільними, оскільки армія не існує окремо від суспільства, вона є його невід’ємною складовою.

Ну і зрештою це Харківщина — рідна для бригади та багатьох наших бійців.

- Чи є серед учасників команди, що бере участь у турнірі в Змієві, люди, які до війни займалися професійним спортом, зокрема футболом? Чи ви всі аматори?

- Наші гравці — аматори. У когось більше досвіду, у когось менше. Головне — це любов до гри.

- Якщо можна, розкажіть, в яких турнірах бійці «Хартії» брали участь останнім часом.

- «Хартія» і сама повсякчас влаштовує змагання з різних видів спорту на різних рівнях — від внутрішніх у підрозділах до чемпіонатів бригади, корпусу. Збірні «Хартії» беруть участь у турнірах НГУ, відкритих змаганнях інших підрозділів або цивільних організацій, як от у Змієві.

Перелік видів спорту також розмаїтий: різноманітні забіги, бокс, боротьба й інші бойові мистецтва, плавання, дуже популярні силові види — стронгмен, гирі, штанга. Командні види, як от мініфутбол або футзал. Окремо слід згадати про шахи — це не фізична активність, проте змагання з цієї інтелектуальної гри також запеклі й по-своєму видовищні.

- Якщо на спортивних змаганнях вашими суперниками є команди з інших військових підрозділів, чи посилює це конкуренцію?

- Поза спортом ми не вважаємо інші підрозділи конкурентами — це наші побратими й посестри, ми робимо спільну справу. Проте на змаганнях ми несемо прапор «Хартії», який мусимо гідно представити. Тож наявність збірних з інших підрозділів справді стає додатковим викликом — і ми раді, коли спортивна боротьба робить усіх учасників сильнішими.

- Що для бійців означають такі змагання — відпочинок, мотивація чи щось більше?

- Спорт — це про комплексний підхід. Гра — щонайменше відпочинок для мозку. Змагання та результат — мотивація. Взаємодія в команді — братерство та злагодження. Фізичні навантаження — підтримка форми та покращення самопочуття. Все це працює разом.

- Як давно ви самі займаєтеся спортом і чому не виходите на поле?

- Свій шлях у спорті я розпочав у 2008 році, коли у 10-річному віці прийшов на секцію легкої атлетики в місті Кривий Ріг, до 10-ї СДЮСШ. Саме тоді й почалася моя спортивна історія. Протягом п’яти років тренувався у рідному місті, де став неодноразовим чемпіоном Дніпропетровської області, призером чемпіонатів України та міжнародних змагань.

У дитинстві, крім легкої атлетики, полюбляв грати у футбол — це приносило багато емоцій та задоволення. Втім, з переходом на професійний рівень у легкій атлетиці футбол став занадто травматичним, тому довелося залишити це хобі та повністю зосередитися на тренуваннях і спортивній кар’єрі.

Наразі маю проблему з меніском — лікарі провели операцію та рекомендували уникати різких і ривкових рухів, тому до футболу ставлюся вже більш обережно.

Бажання розвиватися та досягати нових висот привело мене до Дніпровського вищого училища фізичної культури та спорту. Навчання та тренування там тривали сім років. Уже в перші роки я потрапив до складу збірної України та здобув чимало перемог на чемпіонатах України й міжнародних турнірах. Основною спеціалізацією були середні дистанції — 1500 метрів, 3000 метрів, 3000 метрів з перешкодами, а також змагання з кросу та бігу по пересіченій місцевості.

Після завершення навчання я вступив до Дніпровського інституту фізичної культури та спорту, де продовжив професійно займатися легкою атлетикою та вдосконалювати спортивну майстерність.

Згодом підписав контракт із Національною гвардією України. Навіть під час служби спорт залишився невід’ємною частиною мого життя. Я почав виступати на змаганнях з воєнізованого кросу та кросфіту, де неодноразово ставав чемпіоном і призером всеукраїнських турнірів.

Спорт навчив мене дисципліни, витривалості та вмінню долати труднощі. Саме ці якості сьогодні допомагають не лише у спортивних досягненнях, а й у військовій службі.

-Дякую за розмову.