Колодій — давнє українське свято пробудження весни

Колодій — це давнє українське весняне свято, яке відзначали в останній тиждень перед Великим постом. У церковному календарі цей період називається Сирним або Сиропусним тижнем. У народній же традиції він мав власну назву — Колодій. І це не просто інша назва календарного відрізку. Це цілий пласт обрядовості з глибоким дохристиянським корінням, пов’язаний із пробудженням весни, родючістю та продовженням роду.

Назва «Колодій» походить від колодки — невеликого шматка дерева, що виступав центральним обрядовим символом. Деякі дослідники вважають Колодія уособленням сонця або чоловічого начала — весняного божества родючості. Колодка як дерев’яний символ — знак життєвої сили. Саме цей образ визначав зміст українського святкування.

Святкування тривало цілий тиждень, і кожен день мав свою символіку. Найголовніше — це обряди, пов’язані з шлюбом, продовженням роду та жіночою громадою.

У понеділок відбувалися «Народини Колодки». Жінки збиралися в корчмі або хаті, клали на стіл маленьке поліно — «колодку» — і символічно «народжували» її, співали жартівливі пісні. У вівторок — «Хрестини»: колодку «хрестили», частувалися, веселилися. У середу — «Похрестини», продовження святкування й гостювання.

Найвідоміший обряд припадав на четвер — «Волочіння». Незаміжнім хлопцям (іноді й дівчатам) прив’язували до руки або ноги маленьку колодку — «за те, що не одружився». Щоб відкупитися, треба було пригостити або дати викуп. Це був веселий, але соціально значущий натяк: час створювати сім’ю.

У п’ятницю влаштовували «Тещині вечори» — зяті відвідували тещ, відбувалися частування й примирення. У суботу — «Невістчині посиденьки»: молодиці запрошували родичів чоловіка. У неділю — «Прощену» — просили пробачення одне в одного перед постом.

Символіка свята проста й глибока водночас: пробудження природи, родючість і продовження роду. Провідна роль у святі належала жінкам — жіноча громада фактично керувала святкуванням. Цей період навіть називали «бабиним», бо саме заміжні жінки брали найактивнішу участь в обрядах.

Головними стравами були вареники з сиром, налисники, сир, масло, узвар. У цей час їли вареники з сиром, сметану, масло — бо м’ясо вже не вживали. Млинці не були центральним символом, як у північних традиціях. Про традиційні страви Сиропусного тижня писали всі класики народознавчої науки: Чубинський, Воропай та інші. Окрім вареників із сиром і сметаною, готували сирні запіканки (на Західному Поліссі), на Слобожанщині — смажили гречані млинці, на Галичині — вергуни, пампушки з різними начинками, подібні до польських пончиків. Тобто традиційних українських страв було чимало.

Найпоширенішою назвою цього періоду є Масниця. Слово «Масниця» походить від праслов’янського кореня mast- — «жир, масло». Це буквально «масляний» тиждень, коли ще дозволено їсти масло, сир, сметану, молочні страви, але м’ясо вже заборонене, бо починається підготовка до Великого посту. У церковному календарі це Сирний тиждень або Сиропусна неділя. Отже, «Масниця» — народна календарна назва періоду, коли ще можна їсти масне. Сама назва «Масниця» не має язичницького походження, вона пов’язана саме з постовими правилами. А от зміст святкування — весна, родючість, шлюбні обряди, жіноча громада — має значно давніший, дохристиянський шар.

Назва «Колодій» зафіксована в українських джерелах XIX століття й була особливо поширена в центральних і частково південних регіонах України. Етнографічні записи XIX століття це підтверджують. Павло Чубинський у семитомних «Трудах этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (1872–1878) описував обряд «волочіння колодки» як звичай Київщини та Полтавщини. Володимир Гнатюк і Федір Вовк фіксували весільно-родинну символіку цього тижня. Микола Сумцов наголошував, що Колодій зберіг риси давнішого весняного культу родючості. Етнографи, зокрема представники школи Михайла Грушевського, відзначали, що «Колодій» — власне народна українська форма свята з дохристиянськими нашаруваннями, тоді як «Масниця» — більш календарна й церковна назва.

Окрім Колодія та Масниці, побутували й інші назви: Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень. Саме ці відповідники — Масниця, Колодка, Колодій, Запусти, Пущення — знаходимо у творах Нечуя-Левицького, Квітки-Основ’яненка, в «Енеїді» Котляревського. Назву «Масляна» використовували лише на окремих територіях, переважно прикордонних.

Слово «Масляна» — пізніша форма, більш характерна для північних земель. У російській традиції центральним символом є опудало зими, а кульмінацією — його спалення. Символіка — проводи зими. В українських етнографічних матеріалах XIX століття систематичної практики спалення опудала не зафіксовано. Натомість головний обряд — «волочіння колодки», акцент — на шлюбній ініціації, провідна роль — жіноча громада.

Цікаво, що те уявлення про «Масляну», яке сьогодні часто подається як «спільна давня традиція», сформувалося значною мірою в радянський час. Наприкінці 1950-х років у Москві, у 1958 році, Виконком Московської міської ради (Моссовет) ухвалив рішення про проведення свята «Русская зима» для «відродження давніх звичаїв». Святкування відбулося на Центральному стадіоні з перевдягненими персонажами, ведмедями, хороводами та спалюванням солом’яних опудал. Цей сценарій масових гулянь у 60–80-х роках активно впроваджували і в містах України. За такою ж радянською калькою свято проводили і в незалежній Україні.

В українській традиції існували й інші локальні обряди. Дерев’яну ляльку Колодія в деяких регіонах називали ще Власом або Савкою. Побутував звичай «поховання Колодія», що символізував кінець зими; згадка про поховання Савки є навіть у листі Климента Квітки до Лесі Українки. На Гуцульщині існував обряд «завивання Федора». На Слобожанщині на Масницю водили козла: жінки або дівчата ходили від хати до хати з піснями й побажаннями, ведучи чоловіка у вивернутому кожусі.

Отже, Колодій — це не просто «тиждень перед постом». Це живе українське свято з гумором, піснями, жіночою владою і глибокою символікою весняного оновлення. Попри  церковний календар, змістове наповнення, акценти й образи в українській традиції мають власну логіку й історію. І в центрі цієї історії — не опудало зими, а маленька дерев’яна колодка, що нагадує про продовження роду, силу громади й неминуче пробудження весни.

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:

Телеграм Фейсбук Інстаграм