Лариса Клєвцова: «23 лютого ми грали «Жизель», а наступного ранку прокинулися від вибухів»

В Україні відбудеться фестиваль «Арфові Барви 2024: акустика та цифрові технології». Захід за участі всесвітньо відомих арфістів, віолончелістів,  а також майстрів фортепіано, органа і кларнету, пройде у вересні у Києві, Харкові та Львові.

Стартує фестиваль 13 вересня саме у Харкові. А однією з його учасниць буде зміївчанка Лариса Клєвцова — член Асоціації арфістів України, викладачка класу арфи Харківського державного музичного ліцею, солістка Харківського національного театру опери та балету ім. М.В.Лисенка.

«Не така я вже й всесвітньо відома», — посміхається пані Лариса. Але афіші ж не брешуть?

Лариса Клєвцова нещодавно повернулася на батьківщину — в Зміїв — зі Словаччини, куди трупа Харківського національного театру опери та балету (або ХНАТОБу, або Схід Опери) виїхала ще в квітні 2022 року.

Все своє життя (з перервою на вимушену евакуацію) пані Лариса прожила в Змієві. Ну як прожила? У віці 7 років її на автівці батьки привезли до Харківської середньої спеціалізованої музичної школи – інтернату. Відтоді поки навчалася, в Змієві вона була тільки по вихідних, а як почала працювати в ХНАТОБі — тільки ночами.

Коли маленьку Ларису питали, на чому б вона хотіла грати, звучали труба, флейта й ударні. Тато — відомий в Змієві викладач по класу баяна Валентин Клєвцов — мріяв, що донька обере його шлях.

Але арфа, врешті, перемогла. Ну, по-перше, це красиво. По-друге, в спецшколі була прекрасна викладачка, яка змогла прищепити дівчинці любов до цього складного інструмента. Наталі Григорівні Кінєвській Лариса Валентинівна по сьогодні вдячна за навчання, як і всім викладачам у школі.

От з того моменту арфа стала її покликанням, її роботою, її життям.

Після закінчення спецшколи Лариса продовжила навчання у Харківській консерваторії. А вже на третьому курсі повернулася в стіни рідної спецшколи, але вже в якості викладачки.

«Я тоді ще не уявляла, яке важливе місце в моєму житті займатиме школа. Хоча мріяла працювати в театрі, — розповідає пані Лариса.  — Мені подобався балет, подобалася опера».

Лариса Клєвцова думала, що затримається в школі на рік-два, не більше. Але цьогоріч виповниться вже 32 роки, як вона навчає грі на арфі дівчаток, а також і кількох хлопчиків.

Арфа — інструмент складний, громісткий і дорогий. Не кожна арфістка-початківиця має його вдома.

У Лариси Клєвцової арфи три. Одну їй колись придбали батьки, ще одну — маленьку — подарували.

Арфи, до речі, ніколи не виробляли в Україні. На весь Радянський Союз колись була лише одна фабрика, де створювали ці музичні інструменти. Вона знаходилася в Ленінграді, й там вироблялося всього 8-10 арф на рік!

Щоб придбати арфу, мама Лариси записалася в чергу і відстояла в ній 8 років. Але нового інструмента вони так і не дочекалися, а купили «з рук» у дівчини, родина якої виїжджала на постійне місце проживання за кордон.

Струни для арф у РСРС робили теж лише в одному місці — в Україні, на Полтавському м’ясокомбінаті! Вони були не відмінної якості, але ж були! І коли цех по виробництву струн закривався, Лариса з однокурсницею поїхали туди і викупили все, що там залишалося. Дівчата вклали в цю покупку божевільні кошти на той час!

Зараз арфи роблять у США, в Італії, Франції. Вони є різного розміру — під зріст дитини. Дитина підростає, їй купують більшу арфу. У нас — підлаштовують висоту стільця (банкетки) та за потребою використовують спеціальні підставки під ноги.

До речі, французька арфа, на якій навчалися арфістки та арфісти в Харкові, на початку війни була вивезена до Львова — тримати її в підвалі чи деінде не можна, інструмент зіпсується безповоротно, бо потребує зберігання у температурі +22 градуси та вологості 50%

Сучасну модель арфи сконструював француз Себастіан Ерар на початку 19 століття. В неї 47 струн і 7 педалей, це доволі складний інструмент, і щоб навчитися на ньому грати, треба мати велике терпіння, адже в процесі гри беруть участь не тільки дві руки, а й обидві ноги!

До 19 століття на арфі грали переважно чоловіки, але як тільки жінки отримали доступ до загальної освіти, вони стрімко опанували й арфу.

Але ми не можемо вважати арфу суто жіночим інструментом. Хоча переважна більшість арфісток — дійсно  дівчата, велика кількість хлопців будують успішні кар’єри арфістів.

Коли до першого класу до Лариси Валентинівни вперше привели хлопчика, вона трохи розгубилася. Адже звикла працювати виключно з дівчатками. Складно було перебудувати навіть стиль спілкування.

«Я говорю: «Так, дівчатка…», — а мені у відповідь: «…і хлопчик» (посміхається).

На жаль, ковід, а потім — війна дуже вплинули на можливості викладачів Харківського державного музичного ліцею (саме таку назву з 2021 року носить спецшкола) і, зокрема, на педагогічну діяльність  Лариси Клєвцової.

Навчати дистанційно грі не тільки на арфі, а й на будь-якому музичному інструменті надзвичайно складно. Крім того, через безпекову ситуацію багато дітей разом з батьками виїхали з Харкова, в тому числі й за кордон. Хто мав бажання продовжувати навчання, знайшли викладачів у інших країнах Європи, а також у Великобританії.

З одного боку Лариса Валентинівна радіє за своїх колишніх учнів, адже в них залишилося бажання стати професійними арфістками та арфістами, і вони продовжують цей шлях. З іншого, вона, звісно, сумує, бо в нинішніх умовах набрати перший клас — нереально.

Сьогодні з 12-ти в неї залишилися три учениці та один учень, яким Лариса Клєвцова намагається передати секрети майстерності. Нехай і дистанційно.

В Харківський оперний театр  Лариса Клєвцова потрапила через два роки після закінчення консерваторії, в 1997 році. Причому не з першої спроби. Спочатку був конкурс, де арфістці сказали: «Ми вас не беремо, але будемо мати на увазі».

«Звісно, я не зрозуміла, що означає «мати на увазі» і дуже засмутилася, — розповідає пані Лариса. — Але вже за пару місяців мене запросили в трупу».

Це було як стрибнути на канатну дорогу і поїхати, бо в театрі репертуар був сталий, потрібно було приходити і грати.

«Послухати в YouTube та підготувати опери та балети тоді можливості не було, — згадує пані Лариса, — треба було реагувати швидко на жести диригента та музику навколо».

Спектаклів було багато: в кращі часи в театрі давали оперу чи балет шість днів на тиждень, від 10 до 27 спектаклів на місяць. У 23-х із них звучала арфа. І хоч в оркестрі працювали дві арфістки, у більшості спектаклів все-таки працювала Лариса Клєвцова.

Це був конвеєр: вранці — репетиція, потім — школа, учні. Далі — самопідготовка, а ввечері — спектакль. Перші 5-6 років були нереально складними, говорить, а  потім втягнулася.

Найскладнішими спектаклями були  балети з відкритими арфовими каденціями та опери, де партії арфи були суттєвими. Особливо важливі сольні партії — на них рівняються й інші музиканти. Тобто, якщо в нотах інших оркестрантів стоїть примітка для орієнтиру «арфа», а інструмент не звучить,  то це — проблема.

Звісно, були й казуси.

«Ми грали «Жизель», де арфа грала з духовими, — пригадує Лариса. — І ось диригент робить спеціальний жест, і оркестр замовка. Я теж зупинилася, бо не знала, що арфа там має грати сама. І чую крик: «Грай! Арфа, грай!» Мені тоді здалося, що всі повернули голову в мій бік», — згадує. 

Коли почалася повномасштабна війна, родина Лариси Клєвцової виїжджати нікуди не планувала. Але в середині березня 2022 року пролунав дзвінок з театру, і її спитали: «Ти поїдеш?»

ХНАТОБ планував виїхати на два тижні, дати концерти в Литві та повернутися — про евакуацію мова тоді взагалі не йшла. Та ці два тижні затягнулися більш ніж на два роки.

Їхали п’ятьма автобусами, — хор, балет, рідні, діти, собаки… Загалом десь 250 людей і домашні улюбленці. Інструменти та декорації везли окремою фурою. 

«23 лютого ми ще грали «Жизель», наступного дня зранку мала бути репетиція, — пригадує останній мирний день у Харкові Лариса Клєвцова. — Звісно, ми залишили в театрі і сценічні костюми, і ключі для налаштування, струни, ноти, скрипки… Потім дехто зміг прихати в театр, це все зібрати і відправити нам за кордон».

Спочатку харківські артисти були в Литві, а наприкінці травня переїхали в Словаччину, до міста Ґабчіково. Там їх забезпечили і житлом, і репетиційною базою.

Всюди їх дуже добре приймали, намагалися нагодувати, зігріти, дати з собою якісь ковдри, речі, солодощі… Це було щемливо, насправді.

Коли трупа ХНАТОБу оселилася в Ґабчікові, всі зрозуміли, що додому вони потраплять не скоро. Почали обростати речами, потім — репетирувати, давати концерти — і великим складом, і по одному.

Гастролювали Європою: були в Польщі, Бельгії, Франції, Німеччині, країнах Балтії, Греції…

Один з концертів за участі Лариси Клєвцової та Вероніки Лемішенко відбувся вже перед самим поверненням додому — 27 лютого 2024 року. На запрошення арфістки Словацького радіо Адріани Анталової українки провели майстер-класи та виступили на закритті концерту «Арфові дні 2024» в Концертному залі початкової школи Євгена Сухоня в Братиславі.

Пані Лариса говорить, що попри гостинність місцевих жителів та можливість працювати, додому хотілося нестерпно. І ось у травні  2024 року, так само організовано, трупа повернулася до Харкова.

Приїхали не всі, адже за два з лишнім роки хтось знайшов там роботу, облаштував нове життя в іншій країні...

Харківський театр опери та балету 14 вересня відкриває 148-й театральний сезон в рідному місті.

Репертуару як такого поки ще нема, і виступати артисти, зрозуміло, будуть не на великій сцені Схід Опери, і навіть не на сцені Березилю. Концерти даватимуть у безпечних місцях і з обмеженою кількістю глядачів.

Переважно плануються концертні варіанти, але будуть і спектаклі, наприклад, «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського та «Наталка Полтавку» Миколи Лисенка. Напевно, з часом будуть і нові постановки. А от від вистав російських композиторів ХНАТОБ відмовився повністю.

Нині ж Лариса Клєвцова готується до фестивалю «Арфові Барви 2024: акустика та цифрові технології».

Цей проєкт започаткували дві харків’янки: сама Лариса Клєвцова та одна з перших її учениць, а нині — відома арфістка Вероніка Лемішенко.

У цьому році «Арфовим Барвам» виповнюється 10 років! Проєкт стартував іще у 2014 році, у   2017-му відбувся перший міжнародний конкурс, а в  2021 році «Арфові Барви» зібрали вже понад 168 учасників з 36 країн, що стало справжнім проривом для української арфової школи.

У 2023 році пройшов уже ІV міжнародний конкурс — онлайн.

Тепер «Арфові Барви» повернулися в Харків. Організатором фестивалю виступає Фонд Вероніки Лемішенко, а мета заходу: показати, що в Україні, попри непрості часи, є музика, є арфи, є прихильники такої музики.

«Ми маємо якісні інструменти — акустичні та навіть електроарфи, — знайомі з широким репертуаром та на гідному рівні, сміливо та натхненно, представляємо українську арфову культуру», — підсумовує Лариса Клєвцова.