Максим Кривцов: «З нами сталась війна». Рік після смерті на Харківщині автора «Віршів з бійниці»

У вас не буває: читаєш про якесь українське місто, роздивляєшся старі фото, а на ранок дізнаєшся, що поет із того краю загинув? Отак було в мене з Рівним та іменем «Максим Кривцов». Як не гірко звучить – саме з іменем. На обкладинці книжки, на сайтах, у соцмережах.   Не з поетом, не з фотографом, врешті-решт – воїном, який загинув 7 січня 2024 року на Харківщині. Доброволець, молодший сержант ЗСУ.  Народився 22 січня 1990 року Син продавця преси і шкільної бібліотекарки. Вивчав у Києві проєктування взуття і шкіряних виробів. Підлітком почав писати вірші й не покинув цього молодого захоплення між різними роботами, а головне – між боями від 2014 року.  Старший кулеметник у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України (2016—2019 роки). Після демобілізації: контент-менеджер Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ»,  копірайтер Ветеранського  хабу.  Вміння працювати із шкірою і взуттям, таке потрібне й прибуткове, відсунулося вміннями, які принесла війна. Але повномасштабка  повернула його до кулемета.

На честь Максима навіть є новий сорт фіалки. Рідні й близькі заснували фонд його пам’яті. І від дня загибелі 7 січня до дня народження 22 січня в різних містах України будуть говорити й думати про Максима. Найважливіше – думати. Можливо, як оце я зараз, над цими рядками: «Чому Україна так любить мертвих героїв, особливо з покоління, яке виросло вже в Україні незалежній?» 

Мені почнуть заперечувати, що Максима знали й читали ще за його життя. У збірках колективних «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?»

2023 року видав авторську збірку поезій «Вірші з бійниці», яку було визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН.

Найбільше заговорили про його талант, коли Максим загинув. Румунський прозаїк з українським корінням, який живе й працює у Бухаресті, Михайло Трайста пише книжку про українських діячів культури, переважно поетів, бо  й сам окрім прози ще й віршує, перекладає з української мови сучасну літературу,  в соцмережах періодично поширює документальні сторінки про цих  наших співвітчизників, чиє життя обірвала війна. Є в його розповідях і Володимир Вакуленко, і Максим Кривцов.

Із соцмереж

Вночі прочитала в знайомої дівчини, яку Максим знав особисто, що вона тільки отримала його книгу на пошті, яку він їй відправив, а за пару годин дізналась, що він загинув. Максим загинув в бліндажі разом зі своїм котом, який служив разом з ним, на честь якого Максим написав вірш.

***

Він переїхав в Бучу в середині березня 2021

винайняв маленьку квартиру у цоколі і завів кота

шерсть якого була кольору помадки на еклері.

Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді

він любив дивитись, як падає сніг

та в тумані зникає вулиця.

Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи дощ, грім і стукіт серця дівчинки

з якою засинав у маленькій цокольній квартирі

і прокидався у маленькій цокольній квартирі

цілував її тепле обличчя

пригортався до її липкого тіла

пірнав долонею у хвилі її волосся

та борсався там, наче мушка на павутині.

Вона покинула його восени

так як птахи покидають ліси

так як інженери фабрику по-закінченню зміни

і поїхала в Польщу

щоб там залишитись.

Він взяв кота, схожого на тістечко

і сказав: кіт, нам треба їхати

з нами, як ранок

як життя

як хвороба

сталась холодна

як крига

війна

урок що зветься “Спокійне життя” закінчився.

 У роковини загибелі  Далі його рідні й друзі проведуть у понад 10 містах України пам’ятні події. Протягом січня охочі можуть долучитися до екскурсії важливими для Максима місцями в Рівному, відвідати читання збірки «Вірші з бійниці», переглянути виставку з фотографіями й особистими речами.

У Харкові в одній із кав’ярень у центрі міста  від 7 січня доступна виставка Далі.

Виставка складається з 24 фоторобіт Максима Кривцова і доповнена його поезіями. Побачити світлини можна до 21 січня включно.

(цитата)«За місяць до загибелі Максима, ми спілкувались з ним, обговорюючи формат виставки, експозиційні рішення, разом міркували над тим, як зробити цю фотовиставку об’ємною, нетривіальною. На жаль, ми не встигли зробити відкриття його першої виставки за життя. Максим  Далі Кривцов мав те, що неможливо вбити. Рукописи й світлини, відскановані знімки, вірші на сторінках книги. Весь цей доробок промовляє — “Я поверну собі своє життя”», — ділиться Дар’я Криж, кураторка виставки.

Заплановані й читання віршів Максима на батьківщині ще одного літератора, забраного війною,   –  Володимира Вакуленка.  Йдеться про Капитолівку на Ізюмщині  й тамтешню бібліотеку, фондам якої допомагають зараз видавництва різних міст України.  Планується  подія і в Богодухові. Це виставка-презентація збірки «Вірші з бійниці» й читання  Максимових текстів у Богодухівській публічній бібліотеці.

У Києві теж подія з «харківським слідом»  –  читання віршів у книгарні Vivat. Відоме харківське видавництво Vivat втратило частину своїх накладів після одного з ворожих обстрілів Харкова. Тоді постраждала книжка прози «Ізмарагд княгині Несвіцької» старшого земляка Максима, поета і прозаїка, частого гостя нашого міста Олександра Ірванця. І Олександр, і Максим – лауреати  рівненської премії імені Уласа Самчука. Максим    –  посмертно.

Є у Олександра антиутопія  «Харків 1938». Як сам автор стверджує, роман «про Україну, якій вдалося».

 

Здалеку вулицею стрімко прилетів і завищав гальмами чорний спортивний "рено". Ляснув постріл.

Куля просвистіла зовсім поряд і відбила крило в ангела, який стояв посеред фонтана. Петлюра з ад’ютантом не розгубилися, прудко помчали довкола фонтана й завернули у браму великого жовтого будинку. Двір, на щастя, був прохідним. Петлюра спинився і сперся на стіну, важко відхекуючись.

— Сто сорок один! — сказав Василь і прихилився поряд.

— Набридло вже, — мовив Петлюра. — Забагато на сьогодні. 

Щоб вам не набридли мої міркування про любов України до мертвих героїв, процитую ще Максима Кривцова, який дуже виразно описував власну смерть:

***

моя кров

вифарбує світ у новий червоний

Pantone людська кров

мій прострелений автомат

заржавіє

бідненький

мої змінні речі та екіпу

передадуть новобранцям

та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою.

***

Сідаєш в броню

наче у човен

накладаєш на очі

тактичні окуляри

замість монеток

і запливаєш у Стікс посадки.

Водій-механік Харон

впевненно мчить

у невідомість

***

хоча це триває завжди

війни не закінчуються

закінчуються люди

хто б міг подумати.