«Моє життя багато разів висіло на волосині» — Хроніки війни Ганни Єрмакової

Того дня волонтери доставляли гуманітарну допомогу військовим.

Ганна Єрмакова й досі проходить реабілітацію після тих подій. Того дня, за словами Ганни, волонтери доставляли гуманітарну допомогу військовим, які знаходилися біля кордону з росіянами у Золочівському районі Харківщини. Ганна помітила в небі «пташку», яка вже тривалий час переслідувала їх вантажівку. Проте було не зрозуміло, чи то ударний дрон, чи розвідувальний. Так саме, як було не зрозуміло чий він. Проте, як зазвичай буває на війні, волонтерам бракувало часу й автівка з водієм, пасажиром та пасажиркою продовжувала свій рух.

«В мене щось випало, що саме вже не пам'ятаю і я нахилилася, щоб підняти ту річ, — згадує Ганна Єрмакова, — саме цієї миті пролунав вибух...»

 

Водій та ще один пасажир автівки загинули. Розтрощена вантажівка так і залишилася на місці вибуху. Лише Ганні, попри суттєві поранення (зокрема, зі слів волонтерки, в неї були розірвані 8 сухожиль та м'язів) пощастило вижити. Та річ, яку дівчина шукала на підлозі кабіни й зараз не може навіть її згадати, можливо, врятувала їй життя.

І таких випадків, коли життя Ганни висіло на волосині, за її словами, було безліч. Бо дівчина весь час ходила, як то кажуть, по лезу ножа. У 2022 році разом з колегами відвозила гуманітарку до районів Харкова й області, що найбільше потерпали від атак ворога: до Північної Салтівки, району ХАІ, П'ятихаток, мікрорайонів Сонячний та Горизонт, Циркунів Харківського району та інших.

«Якось воєнні, які тримали оборону поблизу П'ятихаток, звернулись до мене: — Аню у нас нема навіть шкарпеток… — і я зібрала необхідні речі й під обстрілами привезла до них. В таких умовах тоді ми працювали кожного дня», — згадує волонтерка. 

 

За цей час лише автівок «загинуло», як висловилась Ганна, близько десятка.

«Я стояла на перехресті по вулиці Пушкінській у Харкові (зараз вул. Григорія Сковороди, прим. автора), коли поряд прилетіло на мене впав дах моєї ж автівки, — розповідає Ганна. — У Шевченково моя машина підірвалася на міні: автівка перекинулася, а мене затиснуло так, що я не могла ні чого зробити й мене довелося вирізати, щоб звільнити. Ще одну машину, що мені подарували люди, яких ми евакуйовували з Циркунів, зім'яло уламками від вибуху, а я в останню мить встигла уклонитися від брукняку, що влетів у лобове скло. «Ланос» я втомилася ремонтувати, бо він постійно потерпав від прильотів й у результаті став непридатним для використання, тому що був весь у дірках».

На запитання: де героїчна дівчина знаходить сили, щоб після такого знову сісти до чергової автівки та, взагалі, чи їй не страшно? — Ні. — Не вагаючись відповіла хоробра дівчина трохи здивувавшись запитанню. 

Треба сказати, що Ганні взагалі притаманно кидати виклики долі перевіряючи себе на міцність.

Про це красномовно розповідає життевий шлях волонтерки. Одного дня юна Ганна звільнилася з роботи, де працювала за своїм фахом Кухаркою. Того ж дня провидіння запропонувало дівчині неочікуваний для неї життєвий сценарій. Несподівано їй запропонували піти на службу до правоохоронних органів... Дівчина довго не вагалась і вже скоро її зарахували до штату в 10 управління міліції Харкова й Ганна розпочала службу на залізничній станції Основа. Через рік її перевели до відреставрованої залізничної станції «Левада», де вона відпрацювала 5 років. 

Мабуть, працювала б й більше, проте в країні розпочалась боротьба з корупцією та недобросовісними співробітниками у лавах правоохоронців і Ганні, за словами дівчини, прямо сказали, якщо вона хоче працювати й далі — треба купити посаду. 

Для Ганни Єрмакової це було не припустимо. Так вона знову залишилася без роботи. Проте «канікули» тривали не довго. Вже скоро експравоохоронниця влаштувалася до Велком-Телекому у підрозділ будівництва. Тут на Ганну чекали чергові виклики.

За 4 роки вона реалізувала декілька вдалих проєктів. Проте серед інших волонтерка виокремлює будівництво в центрі Харкова ЖК «Усадьба Чернишова», де фактично була начальницею будівництва. Цей будинок жінка вважає особистим досягненням.

«Над цим комплексом я працювала від стадії проєкту до заселення в нього людей», — зауважує Ганна.

І це попри те, що будівельна компанія, де працювала молода будівельниця, через чергову фінансову кризу в країні, збанкрутувала ще до завершення проєкту. Але це буде пізніше, а на стадії будівництва, щоб зрозуміти та опанувати навички роботи з гранітом, будівельниця-початківка стала завсідницею місцевих кладовищ...

«Я граніт вивчала на кладовищі, — каже Ганна, — ходила по місцях заховання та набиралася досвіду у майстрів, які робили гранітні пам'ятники», розповідає жінка. 

Після того, як компанія збанкрутувала, Ганна Єрмакова не відмовилася від проєкту та виконання зобов'язань перед покупцями взяла на себе. Для цього вона створила приватний ЖЕК та ввела будинок в експлуатацію. Чоловіку Ганни, за її словами, спочатку здавалося диким захоплення дружини кладовищами. До того ж його бентежило те що 80% оточення жінки це чоловіки... Але попри все він підтримував її. Чого не скажеш про його батьків:

«Родина чоловіка неодноразово казала мені про те, що можливо, мені потрібно змінити сферу діяльності, бо будівництво — це не для дівчат. Але для мене їх слова не були значущими і я не реагувала на них. Я вважаю, що думка оточення — це думка якої не запитували. Якби жінки опинившись, в так званому, чоловічому світі звертали б увагу на все що їм кажуть — жодна б з них не досягла успіху. 

 

Я на те не зважала і продовжувала свою справу: вивчала архітектуру, дизайн та інше. У мене тоді зарплата була вище ніж у чоловіків. А на початку мені говорили, що я не можу виконувати чоловічу роботу.

 

Нас зустрічають по гендерному принципу, а потім вішають клеймо і якщо ти погоджуєшся з цим ярликом, то так і буде. Але я не чекаю поки дадуть — я беру сама», — підсумувала Ганна. 

 

Після того, як будівельна організація збанкрутувала, Ганна Єрмакова знову залишилася без роботи. І знову провидіння приготувало для неї несподіваний сценарій. Якось приїхавши до авторинку «Лоск» по своїх справах дівчина зустріла давніх знайомих і вони запропонували їй спробувати торгувати автозапчастинами. Так розпочалась чергова сторінка в житті жінки. Ганна почала з приймальниці на складі. Було тяжко, бо на дворі зима, холодно. Але вона впоралась. Згодом її помітили й запропонували роботу в офісі на посаду помічниці менеджера і Ганна погодилась.

«Платили мало, проте була перспектива. Тут мені запропонували отримати другу вищу профільну освіту. Так я була зарахована до Харківського автодорожнього університету, де здобувала освіту за спеціальністю «будова двигуна внутрішнього згоряння», — розповіла наша героїня. 

За 6 років, які Ганна пропрацювала на цій фірмі, вона з помічниці менеджера доросла до начальниці Департаменту по роботі з VIP клієнтами та почала освоювати новий перспективний, на її погляд, ринок. Проте керівництво мало іншу думку щодо пріоритетності цього напрямку... Ганна зрозуміла, що переросла цю роботу й перейшла в іншу компанію де їй запропонували те чим вона хотіла займатися. Тут вона підвищила кваліфікацію та отримала водійські права... 

«Іронія полягає в тому, що мені мама казала: — роби що хочеш, але не йди у будівництво і не займайся автозапчастинами», — згадує посміхаючись Ганна. 

Під час навчання в університеті Ганна Єрмакова познайомилась зі студентами, які були причетні до автоперегонів. З'явилося бажання також долучитися до них, але через щільний графік зовсім не було вільного часу. 

Минули роки і у Ганни знову з'явилася можливість реалізувати це бажання...

Навіть війна не змогла змусити Ганну відмовитися від своїх намірів.

«У 18-му році я все ж таки потрапила на перегони, які влаштовували кожні два тижні на території ТЦ «Барабашова», в ролі гості. Я одразу загорілась й запитала, чи можна долучитися до змагань у будь-якій ролі? Вже скоро я брала участь у суддівстві: моя робота полягала в тому, що я на фініші записувала послідовність з якою прибували машини учасників перегонів. Ще за два тижні мені доручили стояти з прапорцями. Я розуміла, що це небезпечно: хтось розіб'ється, або в тебе в'їде машина... але я з цього приводу не переймалась — і я «відмахала». Так поступово я набиралася досвіду. 

 

У 2019 році мені запропонували стати офіційним Маршалом, тобто суддею, в автофедерацію України. Я гадки не мала, що треба робити, проте вирішила, що буду розбиратися. Але ж, одного бажання тут замало, бо треба пройти медичну комісію, здобути відповідну освіту, скласти іспит й потім складати його кожні півроку... На додаток треба мати бездоганну репутацію: ніде не світитися, не фігурувати в судових тяжбах та інше. На іспиті я побачила, що відсотків 90 з екзаменованих це чоловіки... 

 

На екзамені я мала один з найкращих результатів, після чого стала помічницю хронометражу (фінішного судді). Від моїх даних залежать результати змагань. Так я здолала чергову вершину». 

 

Можливо жінка так і жила б далі, проте доля знову внесла свої корективи, переплутавши всі плани на майбутнє не тільки їй, а й багатьом українцям — росіяни здійснили широкомасштабне вторгнення в Україну. І Ганна з перших днів війни, з притаманною їй наполегливістю та завзятістю, з головою занурилася у волонтерську діяльність.

Проте, навіть війна не змогла змусити Ганну Єрмакову відмовитися від своїх намірів. Дівчина ставить для себе нові завдання, досягає нових вершин і, навіть, знаходить час на улюблену справу. Нещодавно вона повернулася з чергових автоперегонів…