На Куп'янщині люди бояться повторної російської окупації

Статтi | 25 січня, 2024 у 14:13 | 2,122 | Автор: Ганна Тишко

На північному сході України люди бояться повторної російської окупації на порталі Gromada Group

Фото: Alice Martins for The Washington Post

Враженнями від відвідин Куп'янського району і спілкування з мешканцями поділилися кореспонденти The Washington Post Сіобхан О'Грейді та Сергій Корольчук. Переклад публікації українською наводимо повністю.

Джерело: In Ukraine’s northeast, fears rise of second Russian occupation

Переклад з англійської: Ганна Тишко.

НА ШЛЯХУ ДО КУП'ЯНСЬКА, УКРАЇНА — Майже рік після того, як Україна звільнила міста вздовж понівеченої війною дороги на Куп'янськ на північному сході Харківської області, мешканці майже не виявляли страхів перед другою російською окупацією. Зараз вони говорять про них вголос.

Упродовж декількох місяців Росія завдавала ударів по Куп'янську стратегічному залізничному вузлу, який вона захопила на початку 2022 року, і який Україна повернула через сім місяців. З позицій на схід від річки Оскіл, яка ділить місто навпіл, Росія ніколи не втрачала з поля зору свою ціль.

В останні місяці Україна закликала мирних жителів евакуюватися — знову таки — не тільки з Куп'янська, а й з десятків сіл на захід від міста, що є похмурою ознакою того, що Київ побоюється просування росіян уперед. У суботу вони взяли під контроль невелике село Крохмальне на південний схід від міста, дещо наблизившись до річки.

Хоча Київ намагався звести до мінімуму важливість втрати, заявивши, що до війни у селі було лише близько п'яти домогосподарств, розвиток подій і накази про евакуацію спричинили побоювання цивільних, що українські війська готуються здати ще більше землі.

«Це дуже страшно», — розповіла 34-річна Діана Шаповалова, одна з останніх лікарів-гінекологів, які працювали в цьому районі. "Ми готові до евакуації, у нас всі речі упаковані. Наші діти знають, що вони мають бути готові". «Ми живемо в небезпечному місці», — додала вона.

34-річна Діана Шаповалова з доньками, 12-річною Кірою та 4-річною Міланою

(Аліса Мартінс для The Washington Post)

Річка, яка перерізає Куп'янськ, могла б слугувати природним рубежем у разі подальших російських наступів. Але Росія вже має досвід захоплення міста. Недавно Інститут вивчення війни, вашингтонський аналітичний центр, зазначив, що Москва відправила у цей район війська, які здаються «менш деградованими», ніж ті, які розміщені в інших місцях. Україна, у свою чергу, тут нарощує оборону.

Несподівана контратака України в цьому регіоні приголомшила світ восени 2022 року, оскільки російські сили масово тікали з міст, у яких вони трималися місяцями, і не чинили значного спротиву. Київ сподівався на подібні перемоги, коли влітку розпочав черговий контрнаступ, зосередившись переважно на півдні. Утім зусилля провалилися, під контролем росіян залишилося близько однієї п'ятої частини суверенної території України, і тепер саме росіяни, схоже, перебувають у наступі, оскільки допомога Україні припиняється у Вашингтоні та Брюсселі.

Діана Шаповалова перебуває у невеликому містечку Шевченкове, але за відсутності лікарів-гінекологів у Куп'янську її пацієнти часто їдуть до неї довгими і небезпечними маршрутами зі східного берега річки, щоб побачити її. Також вона лікує постраждалих і поранених солдатів, до того як їх відправлять у більші лікарні.

Цивільні особи, які їдуть подалі від фронту, зобов'язані зупинитися в Шевченківському, щоб пройти співбесіду з поліцейськими і розвідниками, які перевіряють їхні телефони на предмет виявлення потенційних зв'язків з російськими військовими. Попри наказ про евакуацію, щодня проходить перевірку менше десятка людей, переважно похилого віку, — сказав поліцейський в місті, говорячи на умовах анонімності, оскільки його сім'я живе під російською окупацією.

За його словами, в останній місяць спостерігається збільшення ударів артилерією, авіаційними бомбами і керованими ракетами по Куп'янську і навколо нього. «Не було дня, коли не було влучань у районі, — розповів він. — Є багато поранених, багато загиблих солдатів і цивільних».

Вулиця у Куп'янську (Аліса Мартінс для The Washington Post)

Бійці, які воюють у Куп'янську, минулого тижня святкували свято Богоявлення з купанням у замерзлому озері

(Аліса Мартінс для The Washington Post)

Харків, найближче велике місто і початковий пункт призначення для багатьох евакуйованих з Куп'янська, також не є безпечним. За словами місцевої влади, в результаті двох потужних влучань російських ракет, випущених вночі у понеділок, у Харкові загинули щонайменше вісім осіб, ще десятки зазнали поранень. Також були пошкоджені близько 100 багатоквартирних будинків у місті та великий газопровід.

Внаслідок ударів, завданих по Києву, столиці, яка має більш сильні засоби ППО, поранено 22 людини. Також під час чергового удару одна людина загинула у південно-східному місті Павлоград.

54-річна Світлана Перепадя, директорка лікарні, де працює Діана Шаповалова, зазначила, що також «дуже боїться» того, що Росія може знову окупувати цей район. Але їхні пацієнти, за її словами, часто відмовляються виїжджати, «поки у них не виникне ситуація, коли снаряд приземляється в будинку їхнього сусіда або у їхньому саду».

Так було у випадку Насті Прийменко, яка 16 січня отримала повідомлення про евакуацію свого села Грушівка, перебуваючи на 15-му тижні вагітності. Село вже знаходиться в зоні дії деяких російських артилерійських систем і раніше зазнавало ударів.

Але для того, щоб навіть подумати про виїзд з дому, вона сказала: «Ймовірно, росіяни будуть рухатися дуже близько до села або щось приземлитися біля мого будинку».

Поки що вони ще на відстані 15 миль. Хоча багато жителів вже виїхали з села, Настя Прийменко все одно почувається досить безпечно і нормально. Одна місцева жінка навіть досі пропонує послуги манікюру.

24-річна Настя Прийменко не з чуток знає про жахи окупації. Її сім'я заховала військові документи батька поблизу озера в місті, побоюючись, що російські війська можуть знайти їх і помститися. Будинок її сусідки був розграбований, сама Настя втекла у липні 2022 року, побоюючись, що російські солдати можуть її згвалтувати. Вона повернулася лише через тиждень після звільнення, коли внаслідок російського удару з-за річки загинула її бабуся по материнській лінії.

24-річна Настя Прийменко, на 15 тижні вагітності,

проживає в селі Грушівка Харківської області, яке було наказано евакуювати

(Аліса Мартінс для The Washington Post)

Саме під час поїздки додому, щоб поховати її, вона зустріла чарівного, рудоволосого інструктора з танців на ім'я Роман, який брав участь у звільненні Грушівки від російського контролю. Вони одружилися в березні, він служить у Донецькій області, у тій же бригаді, що і її батько, вона поки що залишається вдома з бабусею і дідусем по батьківській лінії.

Настя Прийменко висловила сумніви у тому, що українські сили коли-небудь здадуть Куп'янськ. Наявність родичів-військових також посилила переконання її сім'ї, що їм не потрібно евакуюватися.

"У разі, якщо щось трапиться, вони скажуть нам: "Їдьте", — сказала її 63-річна бабуся Надія Свічкар.

Дитина має народитися у липні. «Сподіваємося, до того часу все це навіть закінчиться, — говорить Настя Прийменко. — Я не хочу, щоб моя дитина знала війну».

Проте ті, кого ми зустрічаємо по дорозі, налаштовані скептично.

«Я більше боюся другої окупації, ніж будь-яких прямих обстрілів», — розповіла 75-річна Клавдія, яка погодилася говорити за умови, що її прізвище не буде згадано, на випадок повернення росіян. "Ми не вірили, що до цього дійде. Ми боїмося за інших людей і ми боїмося за себе."

Клавдія проживає у селі Старовірівка, сусідньому з Грушівкою, але воно знаходиться в іншому районі, який ще не евакуюється. Звуки вихідної артилерії все одно регулярно чути на задньому плані, і жінка готується до гіршого. У неділю вранці після нічного важкого обстрілу за річкою її 55-річна сусідка Світлана відкрила телефон і вголос зачитала, що Росія захопила Крохмальне.

«Нам потрібно більше зброї», — зауважила Клавдія, задихаючись від сліз. — Вона нам потрібна негайно».

Вид на село Старовірівка Харківської області, яке досі не евакуйовано (Аліса Мартінс для The Washington Post)

Гуси на задньому дворі у селі Старовірівка. Жителі кажуть, що бояться другої окупації

(Аліса Мартінс для The Washington Post)

Далі у напрямку Куп'янська, у селі Нечволодівка, де місцевий чоловік загинув під час удару 7 січня, 74-річний Іван Байдак висловив припущення, що наказ про евакуацію виданий владою, оскільки «лінія може рухатися».

Іван Байдак довіряє українським військовим, але чи зможуть вони утримати фронт — це «більш жорстке питання».

«У нас немає обладнання, — сказав він. — Нам бракує робочої сили».

31-річна Ірина Курилова, яка зараз на восьмому місяці вагітності, до останньої хвилини чекала евакуації зі східного боку річки. Вона також не бачила лікаря до п'яти місяців вагітності, уникаючи небезпечної подорожі через річку до Шевченкового.

За наполяганням лікарки Діани Шаповалової вона нарешті поїхала до Харкова у грудні через побоювання, що в іншому випадку вона може втратити опіку над двома старшими дітьми віком 9 і 7 років.

«Якби я не була вагітна, я б не поїхала, — сказала вона. Її сім'я звикла до обстрілів, і вона вважає, що цивільних евакуюють лише для того, щоб завадити російським симпатикам поширювати інформацію про пересування українських військ.

Ірина Курилова на восьмому місяці вагітності, евакуювалася зі свого села на східній стороні річки Оскіл.

Зараз вона з родиною проживає у Харкові

(Аліса Мартінс для The Washington Post)

Діана Шаповалова також переконала іншу пацієнтку, 32-річну Ірину Касьянову, евакуюватися з іншого боку (ред.: лівого) річки всього за кілька тижнів до народження її дитини у вересні.

Перед цим мати уникала поїздок через Куп'янськ на консультації з лікаркою, побоюючись, що її можуть вбити. Зараз вона перебуває з родиною та домашніми тваринами в будинку у Шевченковому, який належить родині Діани Шаповалової. У рідному селі Ірини Касьянової залишилося лише 20 людей з 3000, які раніше жили там.

Діана Шаповалова хвилюється, що незабаром навіть Шевченкове не буде відчувати себе у безпеці досить далеко від фронту. Лікарці вже довелося тікати з російської окупації разом з родиною у червні 2022 року до штату Огайо, де працювала прибиральницею. Коли вона повернулася до себе додому і продовжила працювати за фахом, то думала, що їхні випробування закінчилися. Тепер вона у цьому не впевнена.

«Ми все ще віримо в армію, — сказала вона. — Але сліпо вірити недостатньо, коли ми чуємо свист снарядів і вибухів».