На обкладинці фронтової лірики Олега Бородая зображена реальна подружня пара, а між розділами – метафоричні карти

Там, де я,  –  ген до обрію степ,

що вже плуга не бачив роками.

Там, де ти, –  квітне сад і росте

весняне щось і тепле між нами.

 

Строфи, написані військовим Олегом Бородаєм, який  воює на сході України, вміщені під обкладинкою, створеною за картиною авторки із заходу нашої країни.  Лілія Лунич  живе на Львівщині, вчить дітей малювати у Братківській школі мистецтв. Її рідне місто – Стрий. 

Книжка вийшла у харківському видавництві «Майдан», тому самому, яке постраждало від ракетного удару по центру міста, але продовжує роботу на чолі зі своїм засновником і керівником письменником Анатолієм Стожуком. Олег Бородай – постійний «майданівський» автор. Наш сайт розповідав про його документальну прозу, що почергово виходила від початку повномасштабної війни і склала тритомник щоденників-свідчень «Вогненний вал», а також вірші, об’єднані назвою  «Солоніє сльозами Оскіл». І ось тепер втілилося бажання воїна з позивним «Поет»  –  вийшла його  любовна лірика.

Щоб рукопис воїна став книжкою, у різних містах  України працювали  жінки – редагували, упорядковували, ілюстрували й створювали дизайн обкладинки. Поетеса і дизайнерка Лариса Вировець – засновниця  літературно-пісенного клубу «Апостроф», яка через війну покинула Харківщину й працює на Івано-Франківщині, «одягає» вже не першу збірку свого літературного колеги. Придивіться до заголовку. Літера «Ш»  нагадує одночасно тризуб, пелюстку білого цвіту і полум’я свічі.

Малюнок має теж свою історію. Нею поділилася авторка – Лілія Лунич.

«Від ідеї до втілення кожна творча робота проходить свій шлях народження. Такий цікавий шлях має і моя робота

«Я твоя підтримка». Написала її  впродовж січня-лютого 2025 року і представила вперше на щорічній виставці «Мій Янгол», що вже традиційно відбувається третій рік поспіль завдяки ГО «Спілка творчих людей» в Стрию.

Сама ідея зародилася в моїй уяві ще восени 2024 року. У своїй роботі я хотіла зачепити дуже важливу тему  підтримки. Але особливої підтримки, не тільки в загальнолюдському та міжособистісному вимірі.

В умовах страшної повномасштабної війни, серед болю, розпачу і розлук багато людей почуваються спустошеними, виснаженими. Кожному болить його особиста історія неприйняття, нерозуміння і втрат. Інколи здається, що ми самотні у своїй біді, покинуті в цьому світі,   немає ніякого порятунку і розради.

Та попри все є вища сила безкінечної любові.

Коли ми падаємо і хочемо здатися,  Бог бере нас за руку і веде, даруючи надію, що ми не покинуті в цьому світі. Він завжди буде на нашому боці найбільшою підтримкою.

У цій війні Він вбирає форму ЗСУ, бере Україну за руку і воює проти сил світового зла разом з нами.

Я вірю в це, і мені вдалося в художніх образах глибоко осмислити цю ідею. Вона передає надію, розраду і відчуття спокою.

Коли благодійна виставка «Мій Янгол» помандрувала до Моршина, де у міській бібліотеці її побачив воїн, поет, бард  Олег Бородай. Робота торкнула серце автора, він попросив використати її для обкладинки своєї поетичної збірки.

І так вийшла у світ чудова збірка поезій «Віддушина». Велика честь для мене отримати цю збірку від захисника України.

Але історія цієї картини не була б повною без моїх найдорожчих моделей  –   рідної сестрички Маріанни Стасик та її чоловіка ветерана АТО, воїна ЗСУ, які позували для фото, щоб втілилася моя творча ідея. Тобто на картині – реальні дорогі мені люди, їхня особиста історія любові й підтримки».

* * *

Огрубілий, змарнілий... Та пісня

заховатись в собі не дає.

Як зупиняться «жорна»,  –  опісля

цінуватиму більше, що є.

Воно рано чи пізно скінчиться  –

лихоліття безумного жах.

А сьогодні твій усміх  –  живиця,

наче з медом терпким на вустах.

Уберу вишивАну сорочку,

мов на крилах, помчу стрімголов  –

у вишневім зустріти садочку

ту, що ждати уміє любов.

Австрійський  живописець і графік Густав Клімт написав «Поцілунок» у 1908-1909 роках. Одна з найвідоміших робіт митця з його так званого «золотого періоду». Зберігається у Відні.

Всесвітньовідомим   шедевром скористалася харків’янка Ірчія Бондаренко, яка створила набір  метафорично-асоціативних карт із зображеннями мотанок. Версія-алюзія на «Поцілунок» розрахована не обов’язково на психологів чи арт-терапевтів. Їхнє споглядання комусь і самостійно допоможе долати складну емоційну ситуацію.

Дві карти із сорока трьох ілюструють розділи «Віддушини»

Мотанки – це для духовного самозахисту майстрині й тих, для кого тих лялечок дарують.

Вірші про кохання – таке ж своєрідне припасовування образу до образу, клаптика емоцій до намистини спогаду. Але якщо вони написані на фронті й презентовані і рідному місті автором-військовим – то це вже про подвійний захист читачів. Спершу зброєю, потім словом. Чи навпаки.

Довідково

Олег Бородай народився в Миргороді 1971 року  в родині вчителів. Таку ж професію обрав після закінчення школи із золотою медаллю. Навчався в Полтаві на фізматі, учителював у Харкові. Від 2015 року – добровольцем у Нацгвардії.

У міжнародний день поцілунку (є й таке неофіційне свято 6 липня) поет-військовослужбовець, який приїхав до рідного міста у відпустку, влаштував творчу зустріч із земляками в бібліотеці імені Гурамішвілі. Олег Бородай належить до миргородського літературного об’єднання «Дієслово». Голова цього об’єднання Людмила Васильченко провела літературну зустріч.

Варто згадати, чому на Полтавщині є музей і публічна бібліотека на честь сина Грузії.

Грузинський князь, поет і військовий 18 століття Давид Гурамішвілі заслужив за свої походи земельні наділи в Миргороді. Не просто сучасник, а й співрозмовник філософа Григорія Сковороди залишив автобіографічну лірику. Її перекладав Микола Бажан.

Був колись і сам я князем,

Жив тоді в Горіс-Убані,

Де дівчата-наречені

Завше в пишний одяг вбрані.

О кохана, гарнолиця!

Перло ти неоціненне!

З чим зрівняти незрівнянну,

Втрачену тепер для мене?

І в перегук із  автобіографічними рядками Гурамішвілі обираю строфи нашого сучасника Олега Бородая. Хай для когось вони стануть підтримкою.

Свист свинцю – ніби музика в пеклі,

а в душі так тривожно й болить,

бо думки про домівку ще теплі,

і цінуєш в житті кожну мить.

Подивлюся далеко за обрій,

у той бік, де немає заграв,

де цвітуть незадимлені зорі,

де під ними тебе цілував.

Діалоги з Олегом Бородаєм  можна слухати тут:

«Маємо зламати ситуацію». Мінометник Поет у подкасті «Градусник»

Обстріл втрутився у плани. «Вогневий вал» Олега Бородая у подкасті «Градусник». Частина 2