На вулиці Михайля Семенка-футуриста спершу стріляли чекісти

Як гарно почувати, що я — сильний

І що мені належить світ.

Як гарно бачити, що мій шлях — вільний

І що всі біографії — шаржний звіт.

Михайль Семенко

Вулиця Михайля Семенка у Київському районі Харкова починається від вулиці Григорія Сковороди і йде на південний схід. Виникла вона наприкінці ХІХ століття, спершу була безіменною. Відходила від тодішньої Німецької вулиці в напрямку вулиці Журавлівської (у наші дні – Шевченка). Оточували її колоритні топоніми – Котячий яр і Дігтярна вулиця. Перше її найменування пов’язане з композитором Чайковським (від 1909 до липня 2024 року, коли вулицю перейменували на честь поета, знищеного сталінським режимом Михайля Семенка).

На Чайковського у 20-х роках розташувалася ЧК. Цією вулицею приводив своїх екскурсантів  харківський історик Едуард Зуб, дослідник репресивних структур часів імперії ті Союзу. Йому було 57 років, коли добровольцем вступив до бригади «Холодний Яр». Був поранений поблизу Соледара, повернувся на фронт. У листопаді 2022 року Едуард Зуб зник безвісти під час штурму ворогом українських позицій та відходу з них частин 93-ї окремої механізованої бригади. 

Вистава «Футуристка» – не тільки для знавців історії української літератури і більшовицької диктатури.  Розмови матері й уже розстріляного сина особливо фантасмогоричні.  

Марія Степанівна Семенко  (1860 або 1863, Полтавська губернія – 1945) не  тільки мати українського футуриста, а й письменниця. Мала лише сільську освіту, але писати  як Марія Проскурівна почала ще в молодості. До Першої світової війни були опубліковані три її повісті «Улася», «Пані писарка» і «Від сіна до соломи».

Критика помічала її ось так:

Спокійним тоном і в простенькій напіветнографічній формі вміє Проскурівна мережити гарні картини з українського життя, даючи пластично вимальовані постаті.

Сергій Єфремов

Родина Семенків була велика та ще й творча. Брат поета, Василь, разом із Михайлом починав футуристичний рух в Україні, але на початку Першої світової війни загинув на фронті. Ще один брат – Олександр  і сестра Олександра писали вірші, але молодими померли від сухот. Ще були сестра Софія та брат Микола. У такому колі майбутній  експериментатор і бунтар проти класичних норм і догм у мистецтві рано вивчився читати й писати. Дехто називає чотирирічний вік. Потім – захоплення скрипкою, навчання музиці у Херсоні й Києві. Зрештою – література.

«Універсальний журнал», який видав у Харкові всього 10 зошитів (тобто щомісячних випусків 1928 – 29 років) друкував не лише молодих тодішніх поетів-футуристів на чолі із Семенком, які назвалися «Новою генерацією». У журналі публікували огляди та критику мистецьких видань з Німеччини, Франції, Бельгії. Італії, Нідерландів. «Нова генерація» доступно показувала українським читачам світ західної культури та мистецтва.

Але поряд можна прочитати і такі листи в оглядах культурно-мистецьких подій, течій і світових тенденцій. Відкрите звернення дівчини з Харкова до керівництва Одеської кіностудії:

Для мене це життя або смертний приговор, ваша відповідь на цього листа. Справа в тім, що я хочу стати кіноартисткою. Для цього я дивлюся всі картини, що показуються у нас в кіно — «ім. тов. Карла Маркса бувшого Боммер». Я граю в наших драмгуртках майже головні ролі і в живих картинах. Всі мої знайомі кажуть, що я зіграла б не гірше од ваших артистів у картинах, що показуються у нас.

Я прошу вас взяти мене на фабрику, я умоляю вас спробувати мене в ролях кінокартин. Всі кажуть, що я создана для екрана, а доводиться працювати в установі і заривати в землю свій талант. У мене крім того дуже фотогенічні очі і взагалі.

Дуже прошу вас, товаришу директоре, спробуйте мене!»

З особливим пієтетом  Михайль  Семенко ставився до кінематографа. У 1925–1927 роках працював редактором на Одеській кіностудії. Запропонував письменникам Гео Шкурупію, Юрію Яновському та Миколі Бажану стати сценаристами. Під впливом Семенка Бажан почав займатися кінокритикою, став редактором журналу «Кіно».

Значно пізніше Микола Платонович очолить редакцію «Української радянської енциклопедії». Дехто із репресованих і реабілітованих літераторів до томів енциклопедії потрапив, але з фальшивими датами смерті в 1940-х роках, щоб перекласти «вину» на війну.

Межа 20-30-х років  – їхня бурхлива молодість. Для багатьох – столично-харківська.

Від  1927  року Семенко жив у Харкові. Окрім співпраці з «Універсальним журналом»  реалізував свою головну творчу мрію – створив журнал «Нова генерація», який писав про різні види мистецтва.

Поет-футурист оселився у будинку «Слово» в Харкові разом із своєю другою дружиною актрисою Наталею Ужвій. Заради неї поет покинув свою першу сім’ю. У літературних мемуарах, зокрема, Дмитра Нитченка можна прочитати про емоційні сварки й навіть бійки між поетом і актрисою. Зрештою вони розлучилися. Але спілкувалися заради малого Михайлика, названого на честь амбітного батька.

 Навесні 1937 року після творчого вечора в Києві його арештували органи НКВД за звинуваченнями в контрреволюційній діяльності. Присутньою була актриса Наталя Ужвій – на ту пору вже колишня дружина. Після тортур літератор написав «зізнання» у травні 1937-го. У жовтні його засудили до розстрілу і стратили.

виливаю чай і напій святковий

в унітаз історії

куди стекло багато різних революцій

і п’яна каналізація

із битим склом

подарунків на день народження

знов потече вуличними

дорогами

а в Харкові –

повз Семенкову

дружину і сина

що стали біля Шевченка

пам´ятниками

Любов Якимчук

Історія про позування Ужвій скульптору Манізеру для створення фігур, які оточують головну постать Шевченка, стала навіть сувенірною мініатюрною книжечкою з описом кожної скульптури і згадкою тих акторів-березільців", хто  долучився до створення бронзових образів. Катерина з немовлям – найнижче і найближче до  тих, хто  буде бачити пам’ятник. Від 2022 року він закритий  мішками з піском  і маскувальними сітками.

«За моїми кулісами»  – молодий театр, створений за кілька років до повномасштабного вторгнення у місті Арцизі на Одещині. Для вистави «Футуристка» обрали формат так званого «дикого театру»: без академічної подачі життя, з пиятикою на сцені, прагненням показати, що в історії багато циклічного і здатного повторюватися, особливо коли йдеться про темні справи, шантаж дітьми і нищення інакодумців. 

Вистава відбулася в Одесі, в Будинку Клоунів. Мабуть, Семенко б сміявся, якби дізнався про місце. І поаплодував би пісні «Жадана і собак», де є рядок про біографію як шоу.

До речі, Сергій Жадан – кандидат філологічних наук. Він написав у молодості й захистив кандидатську дисертацію  про творчість футуриста Семенка, а згодом у фільмі «Поводир» зіграв його в епізоді – читання віршів в оточенні екзальтованої публіки.

Семенко і Ужвій зустрічаються і в іншому ігровому фільмі –  «Будинок «Слово». Нескінчений роман».

Чому вистава про футуриста називається «Футуристка»? За словами Уляни Антонюк – режисерки і виконавиці ролі Ужвій,  Семенко прагнув створити першу жінку-футуристку і бачив її у Дніпровій Чайці,  яка писала дитячі вірші, але так і не стала частиною авангардного руху. Згодом в акторці Наталі Ужвій побачив ту саму футуристку, яка поєднала місію музи і ката. У виставі вона дає «потрібні свідчення» заради порятунку малого сина.

Тепер у Харкові є вулиці на честь Ужвій (1898 – 1986),  названа значно раніше на салтівській околиці, і на честь Семенка (1892 - 1937) у  середмісті.

Наприкінці показу Арцизький театр влаштував благодійний аукціон і розіграла футболку з мерчем театру «За моїми лаштунками». Лот продали за 8 000 гривень, які передадуть на потреби ЗСУ, у бригаду, де служив батько режисерки-постановниці  вистави «Футуристка» Уляни Антонюк.

Випадкові погляди з сусідньої ложі,

біля піаніна — два товариша з фронту

сьогодні для бурь

і молодого захвату.

Це нічого, що я стомлений —

від безперервного горіння

і не знав, куди піти.

Я прекрасно знаю,

що я останній з останніх,

я останній могікан…

Хай постоять ті, що прийшли

біля ложі, вона зайнята —

я ще вип'ю одну шкляночку,

другу вже вип'ю на Юконі

змагаючись із іншою стихією.

 

Михайль Семенко, 1920 рік