«Нашу волю не вимкнеш, як світло»: як живе та бореться Курилівська громада на лінії вогню

«Нашу волю не вимкнеш, як світло»: як живе та бореться Курилівська громада на лінії вогню. Колаж Олени Зеленіної на порталі Gromada Group
Колаж Олени Зеленіної.

Він знає кожну стежку на місцевості краще за будь-якого розвідника. Його життєва позиція загартована викликами долі: «Сильних не люблять — вони не зручні, їх неможливо контролювати» та «Нашу волю не вимкнеш, як світло».

У черговому випуску програми «Голос громади» Харківського пресклубу відомий журналіст Олександр Швець поспілкувався з Олександром Бауліним — начальником Курилівської сільської військової адміністрації Харківської області.

 

Підприємець Олександр Баулін з перших днів повномасштабного вторгнення став волонтером, а після деокупації рідного краю повністю зосередився на підтримці Збройних Сил України.

Коли йому запропонували очолити військову адміністрацію, він не вагався: «Я все одно постійно бував у селах на обох берегах Осколу, допомагав хлопцям. Отже, зможу допомагати і цивільним землякам».

 

Про виклики війни, евакуацію мешканців під обстрілами, незламних фермерів та віру в перемогу — у нашому матеріалі.

 

Громада на лінії протистояння

 

 Курилівська громада — це 13 сіл поблизу Куп’янська, лише за 40-45 км від російського кордону. Окупована в перші дні вторгнення та звільнена восени 2022-го, восени 2024 та взимку 2025 року вона знову опинилася в епіцентрі запеклих боїв. Сьогодні ситуація тут вкрай напружена.

 

Фото Олександр Баулін/Фейсбук.

Олександр Баулін разом із співробітниками ДСНС на місці подій. 

 

Село Кругляківка знову потрапило під тимчасову окупацію. Там залишалося восьмеро мешканців: двоє змогли вийти на підконтрольну Україні територію в бік Борової, доля решти шести наразі невідома.

 

Майже всі села громади — це зона активних бойових дій. Кожен населений пункт обстрілюється щодня. Зараз у громаді залишається 559 цивільних, серед них — одна дитина.

 

— Евакуювати дітей вдається лише за допомогою військових, — констатує Олександр Баулін. — Як тільки з Осколу зійшов лід, ми проводили евакуацію на човнах разом із нашими захисниками…

 

 

Без світла, газу та води: 
хто такі «відмовники»?

 

Вмовити людей виїхати з-під обстрілів — надважке завдання. Баулін згадує, як у листопаді минулого року заїхав на лівий берег ввечері, а виїхати вже не зміг — переправу розбили. Довелося ночувати з бійцями й чекати ранку, поки шлях відновлять.

 

Фото: Олександр Баулін/Фейсбук.

У сім'ї був будинок… 2024. 

 

— Переконати людину телефоном майже неможливо. Треба говорити особисто. Показувати фото гуртожитків у Харкові та області, які підготували за сприяння ХОВА та міжнародних фондів. Пояснювати, що за проживання платити не треба. І навіть тоді погоджуються не всі, — ділиться Олександр.

 

Логіка мешканців, що залишаються, вражає своєю гіркотою: «У них розбивають хату — вони йдуть у літню кухню. Розбивають кухню — переходять у сарай чи гараж. Потім у підвали або до сусідських хат, що дивом вціліли».

 

Харчуються тим, що дають військові, або врожаєм з городів влітку. Живуть без газу, світла й води.

 

Відновити комунікації під постійним вогнем неможливо — влада не може так ризикувати життями комунальників.

 

Цікаво, що серед тих, хто ховається в підвалах, є не лише літні люди («помиратиму вдома»), а й чоловіки 70-х років народження, які так переховуються від мобілізації.

 

Репліка «Громади»

 

Вражає цей парадокс: люди намагаються сховатися від мобілізації у власній країні, але при цьому наражають себе на значно страшнішу небезпеку. Адже у разі приходу окупантів їх чекає примусова мобілізація до лав загарбницьких військ, де їх використають як гарматне м'ясо проти своїх же. Або, як варіант, — героїчна «смерть від страху» в сараї в очікуванні найгіршого?

 

 «Кожному фермеру били по комбайнах. 
Кожному!»

 

З 2023 року аграрії громади звільнені від податків, адже працюють у смертельних умовах. Торік на правому березі Осколу посіяли врожай, але зібрати його повністю вдалося не всім — 30-50% соняшнику та кукурудзи залишилися в полях.

 

Фото: Олександр Баулін/Фейсбук.

Поле під Куп'янськом. 

 

Чи будуть сіяти цьогоріч? Фермери хочуть, але навіть на правому березі це майже неможливо. Хоча є господарства, що наважуються спробувати на найбільш віддалених від фронту ділянках.

 

— Торік ворог цілеспрямовано бив по техніці. Кожному фермеру поцілили в комбайн! — розповідає Баулін. — Власники фірм самі сідали в кабіни до комбайнерів, щоб підтримати їх. Військові тільки головами хитали: «Куди ви їдете? Ми з бліндажів зайвий раз не виходимо, пересуваємося під землею, а ви — у відкрите поле…».

 

Чому не релокуються в інші регіони? Причина в логістиці. Перевезти техніку, де жатки сягають 12 метрів, — це величезні витрати. Та й у центрі чи на заході України аграріям дають по 20-30 га, а тут вони звикли до просторів у 100 га і більше. Головне — вони вірять, що ЗСУ відсунуть ворога, і земля знову годуватиме українців.

 

 

Бюджет війни: 
все для фронту

 

Доходи громади через війну скоротилися в рази, а потреби в соцпідтримці зросли. Попри це, Курилівська громада левову частку коштів віддає армії. З 70 млн грн надходжень торік 33 млн грн спрямували на підтримку ЗСУ. Спільно з ХОВА захисникам передають техніку та спецобладнання.

 

Фото: Курилівська сільська територіальна громада.

Курилівська громада у співпраці з Харківською обласною військовою адміністрацією передали українським захисникам техніку та різноманітне обладнання. 

 

Ще близько 5 млн грн допомогли громади-партнери з Тернопільщини та Івано-Франківщини (Требухівська, Підгороднянська та Городенківська громади). Крім того, вдалося залучити 22 млн грн від благодійних фондів за принципом співфінансування: «Ми даємо мільйон — благодійники додають два».

 

Фото: Курилівська сільська територіальна громада.

Наданий позашляховик Renault Duster допоможе 63-ій бригаді виконувати ще більше завдань з оборони держави. 

 

Працівники самої адміністрації торік задонатили близько 1,5 млн грн із власних зарплат. Фермери також допомагають сумами від 50 до 300 тисяч гривень.

 

Олександр Баулін каже: «Як казав мій дід: відчиняють тому, хто стукає. Ми стукаємо в кожні двері міжнародних організацій та фондів».

 

Розумна нація: 
мотивація для дітей

 

Наразі в громаді залишився лише один Глушківський ліцей (замість п'яти), де навчаються 250 дітей, зокрема з інших громад. За сприяння голови ХОВА Олега Синєгубова та меценатів там відкрили дитячий простір.

 

Фото: Курилівська сільська територіальна громада.

 В освітньому просторі Глушківського ліцею відбулися перші організаційні збори дітей, які наступного року стануть першокласниками. 

 

Особлива гордість громади — система фінансового заохочення школярів. Торік на виплати відмінникам та переможцям олімпіад витратили 164 тис. грн, цьогоріч — уже понад пів мільйона.

 

— Діти самі біжать реєструватися на олімпіади, смикають вчителів, бо знають: за призове місце вони «зароблять» живі гроші, — посміхається Олександр. — Нам потрібна розумна нація, адже цим дітям відбудовувати країну і боротися за правду про цю війну на міжнародній арені.

 

 

Життя в евакуації 
та програма «Пліч-о-пліч»

 

Більшість мешканців громади зараз у Харкові. Там створено хаб допомоги, який уже тричі змінював локацію на більшу. Організація роботи нагадує готельний ресепшн: чиновники самі виходять до людей, цікавляться проблемами й викликають потрібного спеціаліста. Не люди бігають за чиновниками, а навпаки.

 

Також у громаді впроваджують проект «Поліцейський офіцер громади». Офіцеру вже облаштували робоче місце в хабі, він проходить навчання. Це важливо для майбутнього обстеження зруйнованого майна.

 

В межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: Згуртовані громади», який єднає українців через спільні вчинки, підтримку і людяність, завдяки партнерам із Західної України діти з Курилівської громади їздять на відпочинок.

Фото: Олександр Баулін/Фейсбук.

Саме такою стала Трибухівська громада для наших дітей. Не просто тимчасовим прихистком — справжнім теплим домом на певний час. 

 

У Городенківській громаді є табір на березі річки, де влітку планують оздоровити не лише сільських дітей, а й дітей військових, що тримають рубежі на Куп’янщині.

 

Олександр Баулін згадує емоційний момент під час поїздки до Підгороднього на Тернопільщині:

 

— Наші діти організували флешмоб, співали пісню про Куп’янськ, Оскол і рідну громаду. Поруч зі мною стояв місцевий поліцейський і… він плакав. Це і є справжнє єднання.

 

Серце залишається
 на рідній землі

 

Олександр Баулін не має сумнівів: Україна повернеться на свої кордони. Він сподівається, що російська економіка не витримає навантаження і РФ розсиплеться, як свого часу Радянський Союз.

 

— Попри те, що ми зараз релокована громада в Харкові, ми віримо, що повернемося. Наші серця залишаються там. Для цього потрібен час, і ціну Україна платить дуже високу. Але ми повернемо і Донбас, і Крим. Все буде Україна.

 
ДИВІТЬСЯ наш ефір:

 

 

Читайте також:

 

Топ-ІПсО тижня (09.03. – 15.03.2026): у Нетаньягу… шість пальців; декрет для українок; «ідеальна» зброя – «Нарвська Народна Республіка» і «Томагавк» для дівчаток…

 

Неупереджена журналістика, експертний аналіз, обґрунтовані думки. Тільки перевірена інформація на нашому сайті та в наших соцмережах.

 

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

 

Соціальні мережі

 

 

 

Google LogoДодати Gromada як бажане джерело в Google
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз

Ми ї̶м̶о̶ використовуємо деякі кукі, детальніше у Політиці сайту