Навіщо влаштовують свято у будинку Енгельсів? Що було на колишній вулиці Енгельса в Харкові?

Цікавий, майже столітній факт. 18 травня 1928 року в Харкові влада обговорила  стан тодішніх  трудових шкіл національних меншин в радянській Україні. Доповідач – нарком освіти Микола Скрипник. Констатували, що в 1926/1927 навчальному році 1297 шкіл обслуговували російське населення як нацменшість, 497 вели викладання німецькою мовою,

392 школи були для учнів з єврейських родин. Далі 279 польських, 44 болгарських.

Понад 30 тисяч учнів  навчали майже 500 німецьких шкіл. Була й статистика щодо «охоплення навчанням».  Тут лідирували євреї та німці (відповідно 81, 6% і 80,7%). Найгірше дбали про освіту власних дітей росіяни.

На всю республіку працювало 54 музеї, які найчастіше відвідували, звісно, школярі. На ті роки припадає краєзнавчий бум не лише в Союзі, а й у Німеччині, де вже діяло понад тисячу музеїв різного рівня і спеціалізації.

Минуло ще пів століття, і було започатковано міжнародний День музеїв. Гаслом стали  такі слова:

 

Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами.

У сучасній Німеччині – понад 6 800 музеїв, тобто країна – одна  з найбагатших на історичні й мистецькі колекції. Звернімо увагу на Музей ранньої індустріалізації у Вупперталі

Державний міністр доктор Вольфрам Ваймер, Федеральний урядовий комісар з питань культури та медіа сказав нинішньої весни на відкритті оновленого Музею ранньої індустріалізації : «Культурні  об’єкти закріплюють наше теперішнє в минулому і, таким чином, надають орієнтацію для майбутнього. Музеї мають актуальну місію: вони супроводжують соціальні зміни та вказують на їхні можливості. Індустріалізація й досі формує наше життя — від світу праці до повсякденних товарів. Музей робить ці зв'язки безпосередньо відчутними. Провідну роль в індустріалізації  Європи відіграло місто Вупперталь. Завдяки великій відданості та науковій експертизі важливе місце для знайомств, освіти і натхнення було ще більше зміцнене. Фінансування федеральним урядом у розмірі 2,5 мільйона євро підкреслює його надрегіональне значення».

Музей відкрили 1983 року як один із перших промислових музеїв у Німеччині з соціально-історичним акцентом. Він розташований у двох автентичних  спорудах.

З повторним відкриттям Музей ранньої індустріалізації позиціонує себе як відкрите місце для роботи з минулим задля сьогодення і майбутнього  — для різноманітної аудиторії в місті та за його межами.

Безбар'єрний і перероблений

Муніципальне управління будівництва відповідало за структурне оновлення каретного будинку та фабрики. Метою було адаптувати структуру будівлі до нової концепції музею. Ансамбль будівлі тепер безбар'єрний. Водночас, під час реконструкції постійної експозиції, кафе створили всередині фабрики.

Нова експозиція  показує, як Вупперталь перетворився на ранній промисловий центр. Обговорюються технічні інновації, а також масштабні зміни в роботі, повсякденному житті та громаді. У цьому музей покладається на чітку та доступну стратегію, яка поєднує історичний контент із актуальними питаннями — безбар'єрними, класичними та мультимедійними.

Вчитися з історії для сьогодення

Доктор Ларс Блума, директор Музею сказав на відкритті оновленої експозиції: «Індустріалізація, яка почалася понад 200 років тому, відкрила людей величезним змінам у всіх сферах їхнього життя. Сьогодні ми знову живемо у фазі, яка вже принесла і принесе величезні зміни. Чи можемо ми чогось навчитися з історії ранньої індустріалізації Вупперталя? Як люди реагували на радикальні зміни в минулому, щоб зрозуміти і впоратися із сучасним і майбутнім? Відповіді виходять далеко за межі місцевої міської історії».

День промислової спадщини

10 травня відзначається «День промислової культури у Вупперталі». На честь цієї події музей запропонував сімейну програму з екскурсіями, практичними майстер-класами  і квестами для дітей і дорослих. Програма дотримується принципу «Для вас» і робить історію промисловості відчутною як спільний досвід.

Повторне відкриття знаменувало  завершення комплексної модернізації території музею. У ході цього будинок  Енгельса було відреставровано відповідно до  правил збереження історичної пам’ятки і обладнано новою постійною експозицією про життя і творчість Фрідріха Енгельса.

Фрідріх-Енгельс-Алея (Friedrich-Engels-Allee): Одна з найбільших центральних магістралей міста, названа на його честь. Вона простягається вздовж річки Вуппер. Поряд розташований сквер, де колись стояв будинок, у якому  народився Фрідріх.

Будинок-музей Енгельса (Engels-Haus): Історичний особняк XVIII століття, який належав заможній родині Енгельсів (дідусеві Фрідріха). Зараз тут детально розповідається про життєвий шлях філософа, його дорослішання у Вупперталі та вплив місцевої індустріалізації на його формування як мислителя.

Як  наставник робітничого руху та соціальний критик  він викликає інтерес у світі й наших днів. Музей ініціює та просуває наукові й соціально-політичні дебати щодо діяльності Енгельса. Музейники заявляють:

Ми прагнемо запропонувати всі наші пропозиції без бар'єрів. З новими музейними концепціями хочемо гідно відтворити складність способу життя та ідентичностей у нашому демократичному та плюралістичному суспільстві. Бо кожен має право на культурну участь!

Варто описати портрети Маркса і Енгельса, які виконані в цікавій техніці.

Якщо придивитися, вони нагадують плетені гачком серветки чи комірці. Або просто численні майже хаотично розпущені нитки, що ведуть до різних ідеологій, у першу чергу – до комуністичної.

Цитати Енгельса

Не може бути вільним народ, що пригноблює інші народи.

Є два способи розкласти націю: карати невинних і не карати винних.

Майже сто років тому в журналі «Червоний шлях», який видавався у Харкові, було опубліковано грунтовну статтю доступну зараз у мережі «Фрідріх Енгельс про Україну».  Її автор  - історик-марксист, в’язень німецьких концтаборів часів Другої світової війни  львів’янин Роман Роздольський (1898 – 1967). Тож для охочих більше знати про «неісторичні народи Європи» «Червоний шлях» 1927 року, № 7-8.  До речі, батько дослідника поглядів Енгельса, богослов, етнограф  і перекладач українських творів німецькою  був засновником  українського етнографічного музею у Львові, часто бував в експедиціях на сході України.

Саме до Харкова й перенесе наступне фото.

Майолікове панно на споруді в стилі модерн початку ХХ століття дало їй назву "Дім з павичами".

Будівля була споруджена 1903 р. для “Товариства Волзької мануфактури паперових та лляних виробів П. Міндовського та І. Бакакіна”. Товариство мало безліч філій по всій імперії.  

Легпромівський профіль за іншої влади зберегли, а з

1959 до початку 2000-х років у ньому розміщувався Харківський будинок моделей, що розробляв нові моделі одягу для масового виробництва на швейних фабриках.

Можливо, колись там зуміють створити музей української швацької справи – від  пошиття кожухів для ярмарків до ательє мод і фабрик.  Я б  такий музей залюбки оглядала б з кожною зміною тимчасових виставок, квестів і навіть настольних ігор.

Вулиця Енгельса в Харкові — це колишня радянська назва історичної вулиці Різдвяної. (назва на честь зруйнованого більшовиками  храму Різдва Христового, який стояв на її початку).

1922 рік: вулицю перейменовано на честь Фрідріха Енгельса.

Гітлерівська окупація – знову Різдвяна. З поверненням радвлади повернувся на карту міста і Фрідріх як автор гасла «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

2015 рік:  декомунізація,  вулиці офіційно повернуто її історичну назву — Різдвяна.

Раніше вона перетиналася з вулицею Карла Маркса, яка після декомунізації також повернула свою історичну назву — Благовіщенська.

Скління будинку з павичами на Різдвяній/Енгельса постраждало від  російських ракетних ударів 2022-24 років.

Від  нальотів авіації зазнав втрат і Вупперталь у 1943-45 роках. Постраждала тоді ж його монорейкова дорога.

Фрідріх Енгельс, який народився в німецькому Вупперталі, лише кілька років не дожив до появи в його рідному місті 

Wuppertaler Schwebebahn — підвісної залізниці, яку будували з 1901 до 1903 року. Ще тоді вона вважалася унікальною спорудою. У 1943-му авіація союзників зруйнувала кілька її ділянок, але вже через три роки поїзди відновили свій рух.

Зараз це діюча транспортна артерія, якою щороку проїжджає приблизно 13 мільйонів пасажирів — як місцевих жителів, так і туристів. Довжина підвісної дороги складає 13,5 кілометра, більша частина якої «висить» у 12 метрах над річкою Вуппер. Середня швидкість поїзда  –  30 кілометрів за годину, а на окремих відрізках дороги може сягати 60 км/год.

До складу потягу входять 27 вагонів по 24 метри кожен. В одному вагоні є 48 сидячих та 130 стоячих місць.

На 125-річному ювілеї Швебебану побували й харківські митці, які зараз мешкають у Німеччині.  Зустріли на ювілейній виставці й автора книжки «Каштани Харкова» Міхаеля Целлера (переклад українською мовою – незабутньої Олександри Ковальової). Але про це вже у наступній публікації.