Неймовірна історія про щастя Гольберга, долю Сокола та вогонь Прометея

Донедавна старожили Заїківки переказували з покоління в покоління незвичайну історію, пов'язану з батьком та матір'ю знаменитих харківських купців Гольбергів – засновників храму. Нещодавно «Громада», перебуваючи на Дніпропетровщині, довідалася про ще одну! На цей раз про художника – автора храмових розписів Олексія Сокола.

Але про обидві романтичні історії кохання розповімо по порядку.

У 80-ті роки минулого століття від місцевих старожилів-прихожан храму, рід яких здавна жив на Основ'янській вулиці (між Левадою та Заїківкою), мені довелося почути одну цікаву і дуже гарну усну переказку.

Жив-був у Харкові купець-єврей Йосиф Гольберг, дружина та первісток якого померли під час пологів. Горю його не було кінця, він впав у депресію і сам тяжко захворів. День у день його терпляче виходжувала і молилася за його одужання зовсім юна служниця його покійної дружини - православна українка.

Дбайливий догляд та прохання, звернені до Всевишнього, принесли свої благодатні плоди. Купець почав помічати, що дівчина, яка терпляче подавала йому цілющі трав'яні чаї і не відходила від його узголів'я, - красуня! І незабаром пішов на виправлення!

На честь свого чудового звільнення від недуги Йосиф Гольберг прийняв православну віру, став Йосипом (Осипом)  і повінчався зі своєю рятівницею. І ось нібито від цього шлюбу і народилися у них п'ятеро синів, один одного кращі.

Що в цій гарній історії, яка ще в середині минулого століття поширювалася серед парафіян Трьохсвятительського храму на Заїківці, - правда, а що - чистої води романтична вигадка, судити не беруся. Але достеменно відомо, що серед купців другої гільдії у Харкові на рубежі XIX-XX століть справді перебувало п'ять рідних братів, які сповідували православну віру: Олександр, Василь, Григорій, Дмитро та Іван Гольберги. Вони займалися торгівлею залізокоб'яними товарами та фарбами.

Трьохсвятительський храм названо на згадку про високо шанованих на Слобожанщині отців православної церкви: Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, кожного з яких канонізовано як Вселенських учителів.

Храм Трьох Святителів. Сучасне фото з відкритих джерел.

Мабуть, не випадково при виборі назви храму імена трьох братів Гольбергів збіглися з іменами трьох святителів.

Ікона трьох святителів з північного боку храму. Сучасне фото з відкритих джерел.

Контора «Товариства братів Гольберг» містилася в будинку, що стояв на розі Торгової площі (нині Павловська) та Троїцького провулка, а магазини розташовувалися на Торговій площі, вулицях Університетської та Катеринославської (нині – вул. Полтавський шлях). Була також фабрика, відкрита в 1896 році (колишній «Червоний хімік», а нині – лакофарбовий завод «ФАРБОСС»).

Найбільш досяг успіху у справах Григорій Йосипович Гольберг. І його з дружиною Марією Семенівною зарахували до купців першої гільдії. Г. Й. Гольберга обрали головою Міського купецького товариства та членом Харківського благодійного товариства.

Марія Семенівна безоплатно передала для будівництва храму належну їй ділянку на Заїківській вулиці, а Григорій Йосипович пожертвував на зведення 10 тисяч рублів і всіляко сприяв будівництву.

Трьохсвятительський храм проектував чудовий харківський зодчий М. І. Ловцов, але тяжко хворий архітектор не зміг взяти участі в його урочистій закладці. Роботи тривали під керівництвом нового єпархіального архітектора, не менш видатного – Володимира Миколайовича Покровського.

У 1915 році навпроти будівлі церкви купець також збудував триповерховий особняк у стилі романтичного модерну, пожити в якому йому довелося зовсім недовго, доки не спалахнула революція 1917 року.

Особняк Г. Й. Гольберга на однойменній вулиці. Сучасне фото з відкритих джерел.

Таким чином, він обезсмертив своє ім'я, бо досі храм у народі називається Гольбергівським. Якщо вірити оповіданням парафіян Трьохсвятительського храму, у 70-ті роки минулого століття до Харкова з США нібито приїжджав онук одного з братів Гольбергів та пожертвував на підтримку та реставрацію храму 100 тисяч доларів. Правда чи ні? Кажу вам те, що чула…

А найголовніше: колишня вулиця Заїківська, за радянських часів – Першої Кінної армії, після декомунізації стала називатися Гольдбергівською.

Через непорозуміння у написання вулиці вкралася буква «д», але історики та краєзнавці знають, що правильно називати її не «ГольДбергівська», а «Гольбергівська». Але коли таблички з новою назвою виготовили та розвісили, влада нічого вже міняти не стала.

Цікаво, що метаморфози у цій історії відбуваються не лише з написанням прізвища купця-засновника храму Григорія Гольберга, якого у назві вулиці перетворили на ГольДберга. Автора видатних храмових розписів Церкви Трьох Святителів, учня Іллі Рєпіна, на сайті Харківської єпархії УПЦ перетворили на «петербургского художника Алексея Соколова» (цитирую мовою оригиналу), хоча він від народження носив козацьке прізвище Сокіл  і, закінчивши Петербурзьку академію мистецтв, жив, працював та залишив цей світ в Україні.

Олексій Сокіл (1873 – 1939). Фото з відкритих джерел

Олексій Сокіл (1873 – 1939) знав кілька іноземних мов, любив читати в оригіналі видатного польського поета Адама Міцкевича, але улюбленим його поетом був Шевченко. В кабінеті у нього висів портрет Тараса, на полиці посеред технічних книг і видань з мистецтва стояв «Кобзар», а сам Олексій Якович частенько ходив у сорочці-вишиванці.

Про творчість та особисте життя Олексія Сокола донедавна було невідомо. Можливо, тому що мистецтвознавці шукали спадщину «художника Соколова», а треба було цікавитись Соколом!

Усередині храму Трьох Святителів. Сучасне фото з відкритих джерел

Цілком несподівано ваша кореспондентка виявила приголомшливі подробиці про нього в місті Кам'янське (колишньому Дніпродзержинську). Виявляється, саме тут жила і працювала ця чудова людина та професіонал!

Місцеві краєзнавці дізналися, що син майстра-пічника з Полтавщини, рано відданий «в люди» будівельним підрядникам, початкову художню освіту здобув у славнозвісній Київській малювальній школі Миколи Мурашка.

Микола Іванович Мурашко, друг Іллі Рєпіна, умів помітити іскру божу у своїх учнях.

Коли розпочався розпис Володимирського собору в Києві, Олексію було 15 років і, приблизно в цей час, він навчався у школі Мурашка. Час закінчення розпису собору в 1896 році збігається з датою вступу Олексія Сокола до Московського училища живопису, скульптури та зодчества. А подальший розвиток подій дозволив кам'янським краєзнавцям – дослідникам життя та творчості художника припустити, що в цьому не останню роль, можливо, зіграло особисте знайомство з Васнєцовим – основоположником стилю модерн у розписах православних церков.

І не лише з Васнєцовим, юний Альоша Сокіл, напевно, мав щастя спостерігати у Володимирському соборі за роботою та інших геніальних майстрів – Врубеля, Котарбінського, Нестерова.

Безперечно, це так! Важко не помітити сильний вплив модерністської стилістики розписів Володимирського собору у Києві на стилістику Трьохсвятительського храму у Харкові.

Фрагмент розписів Володимирського собору. Каталог, частина 1 (фото з сайту www.vlsobor.com)

Порівняйте самі!

Усередині храму Трьох Святителів. Сучасне фото з відкритих джерел

Звичайно, авторські розписи Сокола – не наслідування та копіювання. Проте вплив модерністської романтики Володимирського собору неможливо не побачити.

Його фрески вражають. Можна довіритися словам мистецтвознавця про «погляд з небес» харківського храму, про потрясіння від споглядання ликів (мовою оригиналу): «Здесь воистину ощущаешь, что не ты на них смотришь, а они пронзают взглядом тебя, не осуждая, а сострадая».

Ікона Володимирської Божої Матері у килеподібному фронтоні з південного боку. Сучасне фото з відкритих джерел

Як розповів портал  ДніпроКультура для вивчення скарбів світової культури обдарований живописець виїжджав до Італії, Іспанії, Греції, Франції, Єгипту, а всесвітньо відому Дрезденську галерею Олексій Сокіл, за його словами, «знав напам’ять».

Гроші на поїздки він збирав від продажу власних картин і затверджених проєктів конкурсів архітекторів-проєктувальників.

22 вересня 1903 р. до Імператорської Академії мистецтв надійшло прохання від «некласного художника Олексія Сокола», який мав честь просити Раду Імператорської Академії зачислити його учнем до майстерні професора Іллі Репіна. І вже 30 вересня того ж року Рада професорів постановила зачислити художника до класу видатного митця. Однокурсником Сокола в академії був Микола Реріх.

В 1912 р. випускника Петербурзької Академії мистецтв запросили до Харкова для розпису нової Трьохсвятительської церкви, де він трудився близько двох років.

Олексій Якович Сокіл шукав прототипи для ликів святих серед своїх сучасників. Якось на Москалівці він зустрів дівчинку-підлітка з великими і по-дорослому глибокими очима.

З 8 років Наташа, донька прачки та рано померлого солдата, учасника російсько-японської війни, працювала на картонажній фабриці. Сокіл умовив її позувати для майбутніх розписів храму. Щоб грізна матуся Агафія Акатова не вважала це «неробством і ледарством», художник платив юній моделі по 1 рублю на годину – дуже великі гроші на ті часи.

Наталія Сокіл (Акатова). Фото початку минулого століття з відкритих джерел

Настав час освячення храму Трьох Святителів. На парафіян дивилася Марія Божа Мати, на створення якої надихнула Олексія Яковича дівчинка з Москалівки. Її образ вгадується у багатьох іконах храму.

Ікона Божої Матері Знак на фронтоні ґанку західного входу. Сучасне фото з відкритих джерел

Олексій Якович, закінчив роботу у Харкові, отримав замовлення у Кам'янському, де проводили у цей час реставраційні роботи у Свято-Миколаївській церкві.

Як написала Людмила Глок, журналістка та краєзнавиця із Кам'янського, що досконало вивчила біографію митця, спираючись на спогади його нащадків, якось на порозі кімнати, яку винаймав Сокіл у будинку для приїжджих, з'явилася заплакана Наталка. Вона втекла з дому під час сватання до неї крамаря, відомого на всю округу п'яниці та бешкетника.

Порятунку та захисту шукала у «папаши», як звикла називати Сокола, який був старший за неї на 30 років. Повертатися до Харкова – бути насильно виданою заміж за п'яницю вона не хотіла. Сокіл зробив Наталі пропозицію...

Незабаром у Свято-Миколаївській церкві відбулося вінчання почесного громадянина Олексія Яковича Сокола, 45 років, та міщанки Акатової Наталії Лаврентіївни, 15 років, законним шлюбом. 

У 1916 році у них з'явилася донька Ольга, яка виросте, професію архітектора отримає у Харкові та стане відомою авторкою архітектурних ансамблів центральних вулиць Дніпродзержинська – Кам’янського.

Джерело: Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені Заболотного.

Донька Олексія Сокола – Ольга Сокіл (у одруженні – Брусова), студентка Харківського інженерно-будівельного інституту. Джерело: https://www.fotik.top/

Олексій Якович збудував у Кам'янському житловий будинок, що увійшов до історії під назвою Будинок для іноземних фахівців. І у вигляді цього столітнього будинку вгадуються риси Особняку Гольберга у Харкові, очевидна подібність – у дусі творчості та романтиці архітектурного модерну.

Будинок іноземних спеціалістів. Архітектор: Олексій Сокіл. 1915

Сокіл велику увагу приділив фасаду своєї будівлі. Дуже велична, вона, як і Особняк Гольберга, відрізняється досконалістю пропорцій та вишуканим декором усіх його частин.

Якось, поїхавши до Харкова провідати матір, Наталя не повернулася до чоловіка. Вона вступила до загону Червоної гвардії медсестрою і пішла на фронт.

Там вона знайшла своє кохання з комбригом Йосипом Сак-Саковським. Народила двох синів та ще доньку. Перенесла чимало негараздів після того, як червоного офіцера Сак-Саковського було розстріляно 1938 року.

Після Другої світової війни, дочекавшись двох синів, одного - з фронту, другого - з фашистського концтабору та фронту, Наталія Лаврентіївна так і не повернулася до Харкова. Приїхала до Дніпродзержинська до старшої дочки разом із молодшою Іньєсою. За іронією долі оселилася в тому самому будинку, який Олексій Якович Сокіл давним-давно збудував для своєї родини.

Будинок, де мешкав Олексій Сокіл. Сучасний вигляд. Джерело: https://sobitie.com.ua/

В 1930-х рр. Сокіл працював дуже багато: керував ремонтно-будівельним цехом металургійного комбінату, будівництвом нових домен, проектував та будував нові будинки, зокрема Палац культури металургів, 75-ти метрову вишку в міському парку, навчав майбутніх техніків та інженерів-металургів кресленню. Остання його робота - будинок відпочинку в с. Щурівці (біля Верхньодніпровська). Помер у 1939 р. від запалення легенів.

Джерело: Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені Заболотного.

В історію міста металургів на Дніпрі Олексій Сокіл увійшов передусім як творець символу міста – статуї «Розкутий Прометей».

Як наголошують місцеві краєзнавці, художник усе життя був палким прихильником творчості Тараса Шевченка, зібрав чудову бібліотеку рідкісних видань «Кобзаря». Коли постало питання про пам'ятник на братській могилі загиблих металургів-революціонерів, саме поема "Кавказ" надихнула його на роботу над образом Прометея, який розірвав кайдани і подарував людям вогонь.

«Розкутий Прометей». Сучасний вигляд. Фото з відкритих джерел.

Радянська влада поставила йому завдання створити символ революції. А вийшов символ свободи, що зневажає імперського двоголового орла.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля…