«Ніколи більше війни? Ніколи більше самотності». Гданськ згадує Харків на роковини Другої світової

Друга світова війна закінчилася 2 вересня 1945 року. І почалася восени – першого вересня 1939-го. Тоді у Польщі зазвучали вибухи і постріли. Через  десятиліття відео почесних варт і  салютів на польському узбережжі Балтики  перетинаються  в мережі з  кадрами бомбардувань нашого Харкова.  Світилися із передранкової темряви великі червоні букви «Війна ніколи більше». Стояли ще від часів усесвітнього божевілля давні споруди без вікон – пам’ятки боїв і бомбардувань. У Харкові тліли руїни, вітер ще не звіяв пісок, побурілий від крові. Важкий мокрий пісок мого міста. І вологий пляжний пісок Балтики польського узбережжя, на якому точилися бої 85 років тому.

У цій публікації будуть родинні фото, зроблені влітку 2019 року.

Вільне місто Гданськ німці у 1930-х роках продовжували називати Данциг, а півострів Верстеплятте  до осені 1939 року для багатьох із них світився курортними фотографіями.  Півострів простягнувся вузькою смугою вздовж балтійських хвиль (ширина його не більше півкілометра).   Він був  на початку ХХ століття та в міжвоєнний період місцем приморського променаду для заможних родин. Одне таке фото з паннами у капелюшках, екіпажами і морськими хвилями бачила і я. Хоча поділюся власними кадрами 2019 року.

Кілька пояснень про минуле все-таки потрібні.

В останній день літа 1939 року поблизу південного кордону Польщі у сілезькому містечку Гляйвіц, що належало Німеччині, розгорнулися трагічні події. Група гітлерівців, перевдягнутих у польську форму, інсценувала напад  на німецьку радіостанцію. Ніби від імені поляків в ефір полетів заклик до боротьби з Німеччиною. Уже кілька днів броненосець «Шлезвіг-Голштейн»  позирав своїми гарматами на балтійський берег Гданська. Офіційно він був там на мирних навчаннях. Важке озброєння, штурмова рота морської піхоти і  польський гарнізон за соснами й бетонними мурами.

Псевдо-нападники на сілезьку радіостанцію зникли, а привід для війни наступного світанку був уже без будь-яких переодягань втілений гітлерівцями в різних частинах Польщі.

Дуга на кілька кілометрів на півночі Гданська була обстріляна німецьким броненосцем «Шлезвиг-Гольштейн». Там містився польський  військово-транзитний склад, який у досить міцних укріпленнях охороняли менше 200 вояків.

Оборона тривала до 7 вересня та закінчилася капітуляцією польського військового гарнізону. Загинуло 20 оборонців, пів сотні поранених. Прикметно, що у них існував радіозв’язок, вони чули польське радіо про бомбардування Варшави, наступ на Львів.

Згаданий музей відкритий 2017 року, розташований неподалік від стародавнього  центру Гданська і за 200 метрів від історичної будівлі  Пошти Польщі, яка теж тримала оборону в перший день гітлерівського нападу. Водним шляхом, тобто річкою Мотлавою туристи дістаються до місця колишнього польського військового транзитного складу на півострові Верстерплятте. Транзитний склад з невеликим гарнізоном зазнав нападу й чинив опір загарбникам 1 вересня 1939 року.  

Для мого покоління образ цього півострова прийшов із фільмом "Чотири танкісти і собака". Батько головного героя культового польського серіалу 60-х років  Янека Коса був героїчним оборонцем Вестерплятте.

Про це героїзоване й дещо міфологізоване місце є художні й документальні фільми, вірші й пісні. «Коли вже дні спинили плин і випало вмирати, до неба лавами пішли солдати з Вестерплятте»,  – співається в одній із них.

Пам’ятник на півострові відкрили аж восени 1966 року. Польща була комуністичною.  Спорудження 25-метрового монументу ініціювала Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва. Хоча творчий колектив складали автори з польськими прізвищами,  а один із них навіть був в’язнем нацистських концтаборів,  візуальний образ пам’ятника переадресовує нас до соцреалістичних традицій. Той самий принцип, що й у багатьох меморіальних місць тодішнього Союзу РСР: курган, монумент з написом.

«Часами всі ґлобальні історично значні речі починаються з півостровів. Проте тоді ще ніхто не знає, що буде потім». Так написав Мирослав Трофимчук для інтернет-ресурсу «Збруч»  про роковини Другої Світової війни. Згадався півострів Крим наших днів і бої, які тривають на землях України.

Навіть коли 1 вересня 2024 року на кургані рано вранці (о 4.45  почалася Світова війна),  підхорунжа Війська Польського запалила від факела вогонь у чаші, це нагадало радянські вічні вогні у містах і містечках України.

На півострів упродовж  1 вересня можна було дістатися  безкоштовно, організованим транспортом. Але о 4.45  при температурі +9 тут зібралися не туристи, а  очільники Польщі, зокрема Дональд Туск. Він процитував уже  перекреслене російськими кривавими ракетами «Ніколи більше війни» майже із запитальною інтонацією. Згадав Україну і філософськи додав: «Ніколи більше самотності».

Були й промовці, які згадували вторгнення на польські землі Червоної Армії у вересні 1939 року  і наступний крок – знищення енкавеесівцями польських офіцерів навесні 1940 року в Харкові, Катині. Уроки Вестерплятте порівнювалися з уроками, які тривають у степах України зараз. Нації без героїв не виживають. Звучало майже рефреном.

Серед першовересневих подій у Гданську – поминальний передзвін 50-ти дзвонів  найстарішого парафіяльного костелу Гданська. Від початку  13-го століття він зазнав перебудов і пожеж, але одна з місцевих традицій – дзвони св.Катажини оживають тільки  у важливі для всієї нації дні.  1 вересня був саме такий привід.

10-річним зустрів Світову війну  найстарший і найшанованіший учасник урочистостей, які проходили біля Пошти Польської. Це професор-фізик із Гданська мирних років, а під час війни   –  воїн Армії Крайової із псевдо «Тапір», учасник Варшавського повстання Єжи Гживач. Він розповідав про свої зустрічі на землях Баварії  з німецькими школярами, яким описував війну, побачену на власні  очі. Йому заперечували  діти: «Не може бути, щоб мій дідусь був таким жорстоким». Тому такою важливою є правда про будь-яку, а особливо світову війну. Але ще важливішими стали для мене слова про 1945 і 2024-й пана Єжи, фізика, який знається й на законах історії. Слова про те, що в 45 він побачив істинне обличчя «визволителів» зі сходу. Їхні нащадки не змінилися, коли вдерлися на землі сусідів. Інакша зброя, але незмінна риторика окупантів.

Про війну в Україні  серед іноземців  найбільше віршів пишуть поляки.  Тож процитую  одного із сучасників. Пьотр Міцнер

GEOGRAPHIA EST MAGISTRA

Війна вчить нас географії/ ми дізнаємося назви міст і навіть сіл/ про існування яких уявлення не мали/ коли вони існували/ читаю карти і думаю що краще бути невідомим в невідомому містечку/ з назвою не до згадки

І що до цього з Харкова додати?

У світі вже нема курорту Вестерплятте.